дивись.info

Художній керівник «Першого театру» про живий діалог зі сценою, зміни і те, чому діти не перестануть любити театр (фото)

Художній керівник «Першого театру» про живий діалог зі сценою, зміни і те, чому діти не перестануть любити театр (фото)

Театр – особливе місце, де присутнє живий діалог через призму художнього образу.

Заглядаючи у наше дитинство, пригадуємо ті місця, які робили його фантастичним. Особливо трепетно згадувати перші відвідини театру, першу виставу. Не так важливо що то була за вистава, як ті емоції, які ми тоді переживали… В еру технологій та нестримного потоку інформації, глядача дуже важко здивувати. Яким же має бути театр, щоб продовжувати вражати?

Про ребрендинг, театральні прем`єри, нові проекти, законодавство у театральній справі, а також про те, чим «Перший театр» вражає своїх глядачів журналіст Дивись.info розпитала художнього керівника Юрія Мисака.

IMG_9554

Для якої аудиторії Ви працюєте, чи з ребрендингом розширили вікові рамки?

–         Ребрендинг це вже як результат. У нас відбулися певні внутрішні перебудови у самому театрі, а назвою ми розставили крапки над і. Про вечірній репертуар мова йшла давно, принаймні відколи я є на цій посаді, я на цьому наполягав. Ще з часів Романа Віктюка, який починав свою кар`єру у нас, такі вистави були, потім в силу різних обставин зникли.

Я вважаю це просто неприпустимо. Коли вистава хороша, то чому б її не показувати, добрих постановок забагато не буває. Дорослі вистави такого плану у репертуарі мають бути з двох причин: для професійного росту актора, і щоб місто мало хороші постановки. Вже  кілька років у нас вони є. З останніх це –  «Зерносховище», з якою ми їздили на Схід, показували на фестивалі у Тернополі. Також «Ромео і Джульєтта» у постановці Заслуженого діяча мистецтв Вадима Сікорського з Театру ім. М. Заньковецької, її можуть дивитися і старшокласники.

IMG_9548

 

Чи багато відвідувачів у Вас на вечірніх виставах?

–       Так, багато, за останні роки збільшилася кількість глядачів. Є у нас вистави, які ідуть з повним аншлагом, наприклад, «Оскар», «Вільні метелики». Ще одна вистава, котра збирає зал – це «Крила ангела». Майданчиків, до слова, у нас вистачає. Це велика основна сцена, є сцена під сценою, є мала сцена – це колишні склади, велике приміщення, яке ми переобладнали.

Вона підходить для такого «андеграунду», де можна грати особливі вистави, якісь альтернативні. У майбутньому плануємо робити там вистави для сімейного перегляду, інтерактивні постановки для найменшеньких. У нас є кімнатка, ми називаємо її кишеньковий театр, там вже грається вистава у постановці Євгена Чистоклєтова «Одкровення Іванки». А на денні вистави глядачів є завжди багато.

IMG_9558

З чого починали ребрендінг і що плануєте далі?

–         Від назви залежить багато. Коли її презентували, то ставилося питання, чи не надто вона претензійна. Тут ми  зовсім не наполягаємо на своїй першості. Це однозначно визначає тільки глядач. Першість у спорті – це завжди позитивно, а от у театрі ця річ є відносною.

Ми наголошуємо що це театр, до якого приходять вперше. Він і був «Першим театром для дітей та юнацтва» в Україні, просто скоротили назву. Прагнемо залучити різні категорії глядачів від двох до ста років…

IMG_9549

Багато митців починали свою кар’єру у стінах нашого театру, тобто він і для них, у певному сенсі, перший. Це і актори із Театру ім. М. Заньковецької, і Ярослав Федоришин із групою акторів із «Воскресіння», Роман Віктюк. Для деяких акторів він є першим і останнім, адже вони готові працювати тут до кінця. Наприклад, нещодавно у нас був бенефіс Сергія Кустова. Йому виповнилося 70 років, з них вже понад 46 років він віддав нашій сцені.

Багато дошкільнят і школярів приходячи у наш і свій перший театр, залишаються його шанувальниками у старшому віці

Ви згадали що колись від вас пішов Ярослав Федоришин із частиною акторів. Коли хтось вирішує відділитися від колективу – це сприймається як втрата чи позитивна динаміка?

–         Якщо людина прагне рухатися вперед, навіть окремо від нас, то це не може бути погано. Ярослав Федоришин захотів створити свій театр, який вже існує 20 років, організував потужний міжнародний фестиваль. Цього року майже весь «Золотий лев» проходив на різних сценах саме нашого театру. Був дуже емоційний та зворушливий момент, коли п. Ярослав  на сцені нашого театру під час цьогорічного фестивалю, згадував свої юні роки, які провів у цих стінах, і як за кулісами бавилася його донька. У нього великий сентимент та повага до сцени, до нашого колективу.

Чи поповнються Ваші ряди молодими акторами?

–          За останні чотири роки трупа серйозно оновилася. Десять років тому, я вів акторські курси з Мироном Лукавецьким (на жаль покійним), то із цього курсу п’ятеро прийшло до нашого театру – Діма Бартков, Алексеєнко Наталя, Таня Захарова, Микола Данилюк, Іра Занік. Наступного курсу вже прийшли троє акторів, двоє переїхали до Києва це – Христя Сапа, Роман Шепель, Василь Василик досі працює у нас. Теперішній мій четвертий курс практично повністю був задіяний у одній із наших вистав.

IMG_9607

Чи запрошуєте когось для постановок із інших театрів?

–         Я почав запрошувати, після довгого періоду такої закритості. Вперше це був В’ячеслав Жила з Тернополя, який ставив «За двома зайцями». Згодом Олексій Кравчук працював над виставою «Оскар». Оля Гапа ставила ряд казок, вона є акторкою, але має режисерську освіту. Люба Мовчан поставила виставу «Небезпечна гра», що мала успіх під час мистецької акцї «Ніч у Львові». Олена Крилова ставила «Крила ангела», Андрій Приходько з київського театру ім.І.Франка – вистава «Зерносховище». Також Вадим Сікорський із театру ім. М. Заньковецької поставив «Ромео і Джульєтту». Стараюся щоб кожного року у нас був запрошений режисер.

IMG_9614

Що плануєте показувати у цьому році?

–         Вже у січні відбулася прем`єра «Дороги до Різдва» за п`єсою З.а. України О. Гапи, плануємо відновити «Наш Тарас» реж. Р.Валько, також у планах поїздка на великий європейський фестиваль.

IMG_9595

Розкажіть про Ваші нові проекти дотичні і не дотичні до театру?

–         Так сталося, що з січня 2017р. у мене додалося відповідальності – став головним редактором найстаршого в Україні, можна сказати легендарного, дитячого журналу «Світ дитини». З січня змінено його зовнішній вигляд і наповнення. В принципі, до самого театру він не має стосунку, але, з іншого боку, ми дуже спорідненні і духовно і морально. Що змінилося у «Світі дитини»? В першу чергу, збільшилась кількість рубрик. Мені б хотілося, щоб всі театри для дітей і юнацтва були представлені в цьому журналі, оскільки він є всеукраїнським, будемо залучати їх до публікацій.

Що формує світ дитини? Його формують усі ті обставини політичні, соціальні, економічні, духовні, які впливають на дорослу людину

У січневому номері, у рубриці «Музика», ми розмістили інтерв’ю з гуртом «Бурдон», у якому співає наша акторка Дана Бончук. Також надрукували у журналі скорочену версію вистави «Дорога до Різдва», яка може стати у пригоді вчителям.

IMG_9539

У своїй роботі ми відштовхуємось від запитання: «Що формує світ дитини?». Його формують усі ті обставини політичні, соціальні, економічні, духовні, які впливають на дорослу людину. І одне із завдань журналу, у зрозумілій, цікавій для дітей формі, говорити про усі аспекти нашого життя. Журнал не має мати вираженої повчальної складової, діти через мистецьку та художню форму повинні вчитися формувати свій світогляд, цілісне та ціннісне сприйняття світу, щоб виростали патріотами,  були щасливими. Є  рубрика з різними іграми. Ми намагаємося відшукати різні забави, у які бавилися українські діти раніше (наші дідусі, прадіди, адже у щось бавилися ) та публікувати на сторінках журналу.

 Розкажіть про останній ваші гастролі до Краматорська?

–         Це гастролі, якими ми гордимося. Звичайно, у нас були певні застереження, переживання, як буде сприймати нашу виставу «Зерносховище» присвячену Голодомору, місцева публіка, якою буде їхня реакція. Суспільство якось досі відмежовується від цієї теми.

IMG_9600

Але як можна позбутися того відрізку історії, як можна про це забути? Тема у державі непроговорена, невизначена, тільки зараз починають до неї звертатися.

«Зерносховище» у Краматорську сприйняли феноменально, вона вразила всіх, люди плакали. Ці сльози такі, які повинні виникати у театрі – правдиве розчулення, яке викликає спонукання до дії такої, щоб такого жаху більше не повторилося

Краматаорськ – це російськомовне середовища, а у нас всі негативні персонажі говорять російською мовою. У результаті, було з десять осіб старшого покоління, які обурювалися. Можливо, вони не зовсім зорієнтувалися, куди потрапили, адже вхід був вільним. Саму виставу сприйняли феноменально, вона вразила всіх, люди плакали. Ці сльози такі, які повинні виникати у театрі – правдиве розчулення, яке викликає спонукання до дії такої, щоб такого жаху більше не повторилося. Після Краматорська вистава отримала розголос, і до нас 27 листопада (День пам’яті жертв Голодомору) приїхали делегації  з інших міст.

Як відбувається підготовка до вистави, робота над нею та сценографією?

–         Починаємо з того, що добираємо вистави, складаємо план на рік. Подекуди в театрах скасували Художню Раду, як радянський атавізм. У нас вона існує і ефективно працює. Кожну виставу ми обговорюємо, визначаємо чи брати її до репертуару, коли ставити, і тільки після колективного схвалення, включаємо до програми. Потім розпочинається вже безпосередня робота над нею. А режисери вже собі добирають постановочну групу, художників, композиторів. Я стараюся запрошувати режисерів. Додаткових коштів на це немає, оплата розрахована тільки на тих, хто є в штаті. Якщо вже запрошуємо, то кошти потрібно залучати з боку. Тут, відповідно, мені додається ще одна ділянка роботи.

IMG_9584

Як вражаєте своїх глядачів, чи використовуєте якісь спецефекти, нові технології?

–         В мене на це питання відповідь у двох аспектах. Колись Єжи Гротовський досліджував без чого театр може обійтися, і в результаті залишив тільки мінімальне світло і самого актора на сцені. Забрав музичне оформлення, сцену-коробку, забрав все, і довів що такий театр може бути цікавим і неймовірно вражаючим. У театрі ефекти не головне, а все залежить від майстерності артиста, прочитання режисера, його вміння прочитати твір, художніми засобами ретранслювати його на сцені.

IMG_9590

А другий аспект – це те, що у двадцять першому столлітті, особливо коли ми працюємо із дитячою аудиторією, а конкуренцію створюють розважальні центри – мусять бути якісь спецефекти, залучення технологій (проектора, мапінінгу, свілове шоу, авт.)

У театрі ефекти не головне, а все залежить від майстерності артиста, прочитання режисера, його вміння прочитати твір, художніми засобами ретранслювати його на сцені

І ще про спецефекти… Колись бачив постановку «Маленького принца» А.Сент-Екзюпері у французькому театрі. На сцені була лише тканина схожа на органзу, підвішена до стелі, і за рахунок проекції світла на неї, створювалося враження реальної присутності у різноманітних місцях. Пейзажі Африки із піщаними барханами, змінювалися на зображення інших планів, апартаментів чи середовищ, ландшафтів, і це тільки з допомогою світла і руху самої тканини, без будь-яких металевих чи дерев’яних важких декорацій. У цьому плані наші театри є дуже обділені, і ми у тому числі. Техніка пішла вперед, а ми залишилися далеко позаду.

IMG_9591

І все-таки,  що може дати театр такого чого не може дати інтернет, гаджети і т.п?

–          Однозначно театр має певну особливість, тому його не можна буде нічим замінити і через багато років – живе спілкування людини з людиною за посередництвом художнього образу. Час від часу, у риториці акторів, режисерів, критиків з’являєтся думка про те, що театр помер, помирає. Коли говорять театр відроджується, то це зрозуміла річ, що відбувається якась новизна, нове прочитання у постановках. А коли кажуть, що театр помирає, можливо, він стає малопривабливим, не цікавим. Там де присутнє живе спілкування людини з людиною через призму художнього твору – його не замінить ні один з видів мистецтва. Інша справа, чи звертається театр до актуальних тем, наскільки вони є цікавими, оригінально поданими для сучасного глядача…

IMG_9577

Ми поставили виставу «Втеча з реальності», що стосувалася теми наркоманії. Вважаю, такі теми театр не може ігрнорувати.

Зараз помітна тенденція до інтерактивних забав для найменших, особливо у розважальних центрах.  Чи може таку функцію брати на себе і театр?

–       Мене смішить, коли говорять, що театр має повернутися до інтерактиву. Театр є тим інтерактивом, це його природа, його суть. Наскільки театри це роблять вдало, то це інше питання. Просто, не завжди ми у діток запитуємо у такій формі: «Правда чортик робить погано?», а діти відповідають: «Так». Діти здатні зрозуміти інший інтерактив, коли не напряму їх запитують, проте вони самі мусять приймати рішення як діяти у тій чи іншій ситуації, і може не лише під час вистави, а й у житті, проте під впливом побаченого у театрі.

IMG_9588

Щоб Ви б змінили в адмініструванні театру і у відношенні державних інституцій до нього?

–         Поміняв би багато. Це складна тема. Необхідно, щоб держава усвідомила на законодавчому рівні, навіщо нам потрібні театри, і чи вона поділяє тезу, що театр – це культурне надбання. Поки що, у державі це питання не вирішене. Спостерігається хаос із прийняттям необдуманих законів, залишкове ставлення до культури як такої, до театру зокрема.

Серед нових поправок до Закону про театри є введення контрактів для митців. Я за строкову форму трудового договору, але актори – дуже вразлива категорія, а після звільнення їм узагалі не буде куди діватися. Раніше вони мали можливість працювати до пенсії, а тепер будуть укладати контракти на 1 рік і 3 роки. Галузь стає не лише неперсперктивна, а безперспективна. Причому, виходить, що це буде робота без жодних соціальних гарантій при звільненні і чи не стане це причиною відтоку молодих кадрів? Питання. У Європі є багато нормальних законів у культурній сфері, можливо варто було взяти за основу той, який працює комплексно.

IMG_9569

Коли Закон тільки готували, я на всіх театральних зібраннях нашолошував, що потрібно втрутитися конструктивно у цей законотворчий процес. Театри могли б об’єднатися і найняти юристів, щоб ті напрацювали відповідні зміни, запропонували альтернативні рішення проте не був почутий… Тепер нарікають, що поганий закон. Ну, поганий…

актори не призначені творити закони, з кимось воювати

Можливо така природа речей, бо актори не призначені творити закони, з кимось воювати. З іншого боку доведеться «споживати те, що сусіди наварили». Напевно,  коли почнуться реальні звільнення, актори зможуть об’єднати свої зусилля. Можливо варто подумати про створення реальної профспілки, яка буде захищати права акторів.

З досвіду європейських країн, зокрема Польщі, вони також користуються штатним розписом у театрі. Тобто, є сталий оклад за певну кількість годин чи ролей, а із  додаткового фонду керівник додає надбавки за перші ролі, кількість ролей і т.п., це дозволяє вмотивовувати акторів. Тут чітко розумієш, що за якісну роботу ти можеш отримати винагороду. А у нас існує тотальна зрівнялівка, не залежно від того, яку роль ти граєш головну чи другорядну – отримуєш однаково. Так розвитку не буде. Це умови для деморалізації, демотивації – навіщо працювати більше якщо платять одинаково? Оце вважаю найбільша проблема у театрі – форма оплати праці для тих хто працює більше, краще… Зрештою не зрозуміло, чому не усі працівники театру на контрактах? Маю на увазі технічні цехи та ін. Тут теж потрібна ротація кадрів, і подекуди це важливіше аніж ротація акторів.

IMG_9564

Спілкувалася Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Печеник Микита
Вчився на фінансиста, став фотографом. Говорить правду в очі. В агенції з травня 2016 року.

Реклама

Реклама