Економічна стратегія без видобування, або Чи врятує енергетику України шахта «Любельська»

Збудувати не можна закрити

На сьогоднішній день український вугільний ринок потерпає від  дефіциту вугілля через втрату контролю над частиною Донецької та Луганської областей. Згідно із статистикою, 2015 року Україна спожила 29,6 млн тонн товарного енергетичного вугілля, з яких 66% – власний видобуток. Відтак країна перестала бути експортером та імпортувала 7 млн. тонн вугілля з Росії, ПАР та приблизно 9,4 млн. тонн – з ОРДЛО. Такі дані презентували в проекті Енергетичної стратегії.

«Структура шахтного фонду державних вугледобувних підприємств свідчить про старіння основних фондів (40% усіх шахт експлуатуються понад 70 років), також слід відзначити суттєве відставання темпів реконструкції і технічного переозброєння шахт, наявність застарілих технологій та скорочення наукового потенціалу галузі за відсутності рішучих реформ. Ситуація вкрай ускладнюється через воєнні події на сході України, руйнування інфраструктури вугільної галузі. Це ставить на порядок денний питання закриття шахт, передусім тих, що були зруйновані та пошкоджені на НКТ», – йдеться в проекту енергетичної стратегії України до 2035 року.

З такою позицією незгідний голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець.

«Навіть у планах держави нема стратегії розвитку вугільної галузі. У презентованій Енергетичній стратегії жодним слово не йдеться ні про розвиток шахт, ні про будівництво нових. Навпаки, з 32 державних шахт і 17, які перебувають у приватній власності на території підконтрольній українській владі, тобто всього 49, передбачено закрити 47 шахт до 2035 року. Йдеться про ліквідацію вугільної галузі як такої. Наразі, звісно, це не остаточна програму, а лишень проект, але тенденція дуже чітка: на першому етапі, 2017-2020 рр., передбачено закрити 30 шахт, на другому, 2021-2025 рр. – 17», – каже Михайло Волинець.

Щодо людей, то йдеться загалом про 54 тисячі шахтарів, яких, згідно із стратегією, треба перепрофілювати і залучити до інфраструктурних проектів.

За підрахунками, для відкриття нової шахти потрібно від 1 до 5 мільярдів доларів.

«Все залежить від того, яка це шахта. У часовому вимірі – 3-5 років. Але ось Нововолинську шахту №10 будують з 1989 року. Цю шахту хотіли законсервувати і перетворити на водокачку. Але ми створили незалежно профспілку і не дозволили це зробити, перекривали дорогу тощо. Зрештою була передбачена частину коштів для розвитку шахти, але насправді ніхто нічого не робить», – зазначив Волинець.

За словами Волинця, самоокупність копалень – тривалий процес, однак значно важливішою є енергетична безпека країни. По-друге, зайнятість населення, а по-третє, підтримання відповідної галузевої інфраструктури.

«І найголовніше – якщо подивитися структуру запасів енергоносіїв у надрах України, то запасів нафти і газу в нас 2,5%, а вугілля – 97,5%, і це без Криму. Якби ми розвивали галузь, то цілком могли б себе забезпечити. Якщо ми не розвиватимемо вугільну галузь в Україні, то доведеться спалювати вугілля або американське, або південноафриканське, або австралійське, або російське, яке до того ж у 2,5 рази дорожче. Зараз на Дарницьку ТЕЦ 4 і 5 поставляється вугілля з Росії, країни-агресора. І в 2015-2016 роках, незважаючи на передплату Центренерго, Росія припиняла постачання вугілля, просто зупиняли наповнені вугіллям ешелони на кордоні з Україною, або й не відвантажувалося на Кузбасі. Це було у жовтні-листопаді – тоді коли починалися холоди, і в нас не було запасів вугілля на складах. А в цей час зростало споживання електроенергії населенням і підприємствами. Відтак держава купувала в Росії електроенергію за високими цінами», – пояснив голова Незалежної профспілки.

Згідно із даними георозвідки, в Україні є багаті родовища і газового вугілля, і антрацитного.

«У Любельському родовищі виявлені поклади енергетичного вугілля – газової групи і коксівне – якісне, низькосіркове. Чому родовище не розвивається, складно сказати. Були зроблені якісь кроки. Є розроблений проект, до якого залучали німців, поляків, хотіли залучити інвестиції з Китаю, їхніх робітників та технології, але, на жаль, на рівні міністерства і держави цього проекту не підтримали. Хотіли залучити кредити Китайського народного банку – 3,6 мільярда доларів», – зазначив Волинець.

Він додав, що ще в 70-их роках минулого століття були розвідані дуже великі запаси з потужними пластами антрацитового вугілля у Старобільському районі Луганської області.

Віртуальна реальність

Тим часом проект «шахта «Любельська», на який покладалися чималі надії як на регіональному, так і на державному рівні, вже давно перетворився з реального на віртуальний, змінивши хіба що кількох інвесторів.

А починалося все 1996 року зі створення у Жовкві компанії «Сі-Сі-Ай Любеля». Згідно з даними YouControl, засновниками були фірма «ССI Холдінг Лімітед» з внеском у статутний фонд 600 тисяч гривень і Державне ВАТ «Західно-українська холдингова компанія «Вугільна» з внеском у статутний фонд мільйон 68 тисяч гривень. Але вже 2001 року Державне ВАТ «Західно-українська холдингова компанія «Вугільна» замінив Фонд держмайна. А менше ніж за рік і «ССI Холдінг Лімітед», і Фонд держмайна вийшли із засновників. Ще після кількох змін засновників сьогодні дочірнім підприємством володіє офшорна Приватна акціонерна компанія «Лейкхолд лімітед», зареєстрована на Кіпрі. Засновником компанії значиться Алекс Жданов.

На сьогодні основним видом діяльності компанії значиться видобуток кам’яного вугілля. Статутний капітал – понад 640 тисяч гривень. Натомість активи компанії станом на 2015 рік – понад 365 мільйонів.

«Сі-Сі-Ай Любеля» – дочірня компанія «Lubel Coal Company Ltd», яка зареєстрована на Британських Віргінських островах, головний офіс знаходився в Лондоні, операційний – в Жовкві, однак 2011 року лондонський офіс був закритий, а новий відкрили у Києві.

Головою ради директорів і ідеологом проекту є Борис Покрасс, якому зараз належить найбільший пакет акцій. Серед акціонерів і керівних органів компанії є громадянин Росії Марк Севериновський, який заробив свої статки на торгівлі ювелірними виробами та парфумерією. Періодично «Lubel Coal Company» позиціонувала себе то як австралійська компанія, то як американська, то – британська.

Що ж до самого родовища, то, згідно з оцінками компанії, проект освоєння Любельського родовища дав би можливість безперервної видобутку, в середньому, 7 млн тонн рядового вугілля на рік протягом 42 років при наявності 305,6 млн тонн видобутих запасів на ділянках родовища «Любельське» №1-3.

Будівництво шахти Любельська №1 мало стартувати 2007 року, а проект оцінили у 160 мільйонів доларів. Зрештою пошукові, вишукувальні та проектні роботи тривали до 2009-го, коштували вони 10 мільйонів доларів, та будівництво копальні, яка мала забезпечити три тисячі людей роботою, так і не розпочалося.

Згодом з’явилася нова інформація, будівництво шахти в Любелі мало розпочатися 2010, 2014-го копальню планували  ввести в експлуатацію, а 2015-го – вийти  на проектну потужність. Остання ж дата початку промислового видобутку, зазначена на сайті «Lubel Coal Company», – 2019 рік.

Станом на сьогодні загальний бюджет будівництва – понад один мільярд доларів.

Зважаючи на таку тривалу історію будівництва і брак інтересу з боку держави, сподіватися, що шахти «Любельська» №1, 2 і 3 таки колись з’являться, марно. А ось перспектива віяльних відключень електроенергії через брак вугілля для ТЕС цілком реальна…

Оксана ДУДАР