Місто горіло: було з одного боку темним, а з іншого палали хати, - військовий про Дебальцеве

160205055636_ato_fighters_after_debaltseve_640x360_ukrunform_nocredit

Сьогодні два роки після виходу із котла Дебальцеве. Після тривалої оборони стратегічного міста попри оголошене у Мінську перемир'я, українських військових взяли в оточення бойовики і регулярні російські підрозділи.

На дві з половиною тисячі українців кинули до 17 тисяч російських військових. Відступ відбувався під ворожими прицілами. Втрати одні з найбільших у цій війні. За офіційними даними в період з 15 січня до 18 лютого загинули 110 український військовослужбовців, 270 дістали поранення, 7 взяті в полон, 18 зникли безвісти.

На думку українського військового експерта і журналіста Юрія Бутусова, помилка, в результаті якої ВСУ втратили багато солдатів і техніки, полягала у наступному:

«Якщо б село Логвиново було розблоковано, плацдарм можна було б утримувати. Офіційні структури бадьоро рапортували, що оточення немає, все добре. На жаль, крім заспокійливих заклинань, не було зроблено головне – крихітне Логвиново, площею 400 на 470 метрів, звільнити не вдалося, сил виявилося недостатньо»,- про це Бутусов написав на своїй сторінці у Фейсбуку.

ІА Дивись.info поспілкувалася із безпосереднім учасником подій, який проривався з Дебальцевого.

Попри те, що Дебальцево вважають за катастрофічну поразку для української армії та велику трагедію, колишній боєць батальйону «Артемівськ» Віталій Овчаренко відзначає, що українські збройні сили демонстрували в оточенні чудеса самопожертви.

16830161_1748057048842903_1069964695_n

«Я простий солдат, тому не можу на повну оцінювати проблеми взаємодії, але варто розуміти, що це війна. Ми знаходились в оточенні, а оточення під переважаючими силами, це вже складно.

Я не можу сказати , що у нас були великі втрати. Операція по виходу прикривалась з великої землі - працювала артилерія.

Та і під час виходу я не бачив багато втрат. Може мені пощастило», — розповів Віталій Овчаренко.
У бойових умовах повний вихід з Дебальцевого відбувався у кілька етапів і тривав кілька діб. Комусь вдалося вийти на техніці, а деякі підрозділи втратили машини внаслідок засідок або ж бездоріжжя, й виходили пішки.
Після завершення відходу сили АТО зайняли нову лінію оборони по річці Луганка. Бойовики намагалися атакувати нові позиції, втім, без особливого успіху. Загалом активні бої там продовжувалися до 21 лютого.
Віталій Овчаренко вважає, що операція черговий раз показала на недоговороспроможність російської федерації у світі. І каже, що це не було катастрофою, але це було на межі неї.
«Все ж таки, як на мене, ми вчасно отримали наказ про відхід. Бо триматись вже не було сил. Як не хотіла Росія поставити Україну на коліна, у Путіна цього не вийшло, бо українська армія не здалась, а продовжувала вести бої та вийшла з міста за наказом.
Ну не пройшло ще жодного дня за ці два роки щоб я не згадував ті події. Буває і сниться, і асоціації якісь є. Я від'їжджав у середніх колонах. Не у перших точно, але і не в останніх. Десь у середині.
Повсюди були вибухи артилерії. Коротше такий собі апокаліпсис наяву», — згадує військовий.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: