дивись.info

У Львові стартував новий соціально-книжковий проект «Казки, які оживають» (інтерв’ю)

У Львові стартував новий соціально-книжковий проект «Казки, які оживають» (інтерв’ю)

Напередодні Миколая львівська журналістка та доцент ЛНУ ім. І. Франка, Леся Кічура стала лауреатом всеукраїнського благодійного проекту Ірини Астахової «Щастя у віконці».

В рамках цього проекту вийшла книга казок, котру готували батьки з усієї України та презентували в різних містах: Львові, Івано-Франківську, Запоріжжі, Чернівцях, Дрогобичі, Сумах та Одесі.

Маючи у своєму доробку понад півсотні різноманітних дитячих текстів, вона вирішила не зволікати і вже 14 лютого, у всесвітній день дарування книг, розповіла про старт свого книжкового проекту, який має на меті популяризацію читання, проведення цікавих зустрічей-квестів, кулінарних майстер-класів, аби доказати, що казкові герої справді можуть бути живими та цікавими.

Чим дивуватиме цей проект львів’ян і як проходить процес – автор проекту розповіла і нам.

– Як зважилися на окремий видавничий проект?

– Завжди має бути перший крок… Перший кроком став конкурс Ірини Астахової з її проектом батьківської книги казок, за що я їй неймовірно вдячна! Успіх моїх лише 3-х текстів, які оселилися на сторінках цієї збірки таки мене переконав – варто йти далі!

Звісно я розумію, що мій проект потребуватиме дуже багато праці та самовіддачі, але я готова, бо ж йдеться про мої казки, які дуже довго чекали, щоб «отримати гарну прописку у ошатній збірці».

– З якими перешкодами довелося мати справу?

– Я б не назвала це перешкодами, а скоріше корисним досвідом. Насамперед дитяча книга неможлива без гарних ілюстрацій. Тож насамперед йшлося про пошуки художника. Шукала через друзів та знайомих, вкотре в допомозі стали всесвітні мережі. Через Фб спілкувалася з десятком ілюстраторів. Дехто був надто завантажений тривалими проектами, інші – мали такі стилі малювання, які мені були не надто близькими. Та ввечері 14 лютого неначе за помахом чарівної палички до мене зголосилася Наталя Манько, яка й стала автором усіх художніх зображень моєї книги. Тепер ми з нею на дуже тісному зв’язку, адже я з нетерпінням чекаю, коли вона пише: «Завершую чергову ілюстрацію. Завтра надішлю».  Це таке неймовірне очікування, що годі описати.

2

– Своє видавництво уже знайшли?

– Ще ні. Бо не все так просто. Тішуся з того, що й так дуже швидко зібрала команду потрібних мені фахівців. Мої друзі чудові професіонали своєї справи (Наталя Підлужна здійснила редагування тексту, Ігор Стахів працюватиме з версткою). Великим щастям для мене було знайти художника. До того ж Наталя Манько працює в рамках дуже коротких дедлайнів. Це мене неймовірно тішить. До речі, в художниці це не перший соціальний проект. Минулого року вона брала участь в “Кольоровому світі дитинства”, в рамках якого в Новояворівській районній лікарні № 1 розмалювала стіни яскравими персонажами за власними композиціями. А ще Наталя щороку проводить майстер-класи з писанкарства, новорічних прикрас, флешмоби до Дня землі (над цими еко-проектами працює СЗШ № 83 м. Львова, в якій Наталя Манько ось уже 22 роки працює  вчителем образотворчого мистецтва).

Пропозиції для видавництв наразі формую. Адже до них варто приходити уже з готовим проектом, знаючи якого формату буде книга, скільки сторінок матиме, на якому папері. Маю намір також знайти спонсорів для свого проекту, бо ж він дуже дитячий та соціальний. До того ж його презентація відбудеться 1 червня – в день захисту дітей, а опісля книга мандруватиме бібліотеками та дитячими осередками.

– Якими будуть ваші презентації проекту «Казки, які оживають»?

– Дуже різними і з нестандартними підходами! Іноді ідеї приходять за день-два і відразу втілюються. Влітку минулого року, після знайомства з Іриною Станіславською, Пряниковою феєю з Івано-Франківська, я написала дві казки про пригоди пряників. Ще тоді мені дуже хотілося, щоб історії героїв цих гастрономічних казок мали своє продовження. Буквально вчора я спілкувалася з колегою, яка працює адміністратором у арт-ресторації на площі Ринок і розповіла в кількох словах про свій проект… Ми відразу зійшлися на думці влаштувати смачні майстер-класи із авторськими читаннями пряникових текстів, які увійдуть до моєї книги. Моя художник зголосилася за тиждень підготувати ілюстрації. Тож діти будуть першими, хто їх розмалює у форматі розмальовок ще до того, які ці історії стануть книгою. Це буде формат своєрідних перед-презентацій…

– Це буде поєднання майстер-класів із кулінарії з читанням смачних казок?

– Щось на те схоже!  Програма змінюється у моєму нотатнику щоденно, бо ідей дуже багато.

Я переконана, що казка буває смачною й запашною, веселою та вигадливою. Мої казки мають пряникових героїв, які мандрують та пізнають світ, допомагають друзям та дізнаються багато цікавого. В рамках соціального проекту «Казки, які оживають» запрошуємо дорослих та дітей на авторські читання, пряникові випікання, розмальовування та смакування. Все відбуватиметься в серці Львова, на площі Ринок, 20 в ресторації «Під левом» уже наступної неділі. Тож, якщо ви бажаєте влаштувати своїй дитині цікаве дозвілля – ми радо презентуємо новий казково-пряниковий майстер-клас та море позитивних вражень!

– Розпочинаючи видання книги ви передбачаєте те, що частину тиражу подаруєте для бібліотек, шкіл та дитячих осередків?

– Так. Бо ж показавши у бібліотеці чи школі, якою може бути презентація книги – достатньо залишити 1-2 примірників у дарунок і книга житиме там своїм життям. Працівники просто обиратимуть собі казки за вподобанням та надалі влаштовуватимусь подібні свята для дітей.

Мені дуже близький підхід щодо популяризації власного видання, скажімо, Костянтина Грубича, з його книгою «Смачна країна» (вид-во Старого Лева) та Остапа Дроздова, «Роман №1» (вид-во Анетти Антоненко). Адже обоє цих авторів не просто видали книгу і поставили її на полиці, не просто влаштували презентацію в найбільшій книжковій мережі «Є», а їдуть від міста – до містечка, від будинку культури до навчального закладу і не втомлюються розповідати про свою книгу, не втомлюються витрачатися на дорогу чи планувати мандри. Вони просто пишуть: «Запрошуйте, я приїду» (слова, Остапа Дроздова із стрічки у ФБ). Вважаю, що це правильно. Так має бути. Автор також має бути зацікавлений у тому, як швидко та якісно його книга дістанеться з одного кінця країни до іншого. Справ ще дуже багато, але якщо відверто –  творити казку – це неймовірна робота… Багатьом своїм друзям бажаю такого приємного досвіту.

Спілкувався Олег ГАЛІВ

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама