дивись.info

Якщо говоритимеш зараз про свободу, то бери автомат і йди на передову, бо це там знають, що таке свобода, – режисер Кучинський (інтерв’ю)

Якщо говоритимеш зараз про свободу, то бери автомат і йди на передову, бо це там знають, що таке свобода, – режисер Кучинський (інтерв’ю)

Філософ-експериментатор, засновник і художній керівник Театру імені Леся Курбаса – Володимир Кучинський поміж курсами тривалого лікування навідався до Львова, бо не може без рідних стін театру і колег, які давно стали «сім’єю».

Володимир розповів, чого сьогодні бракує українському театру, як театрали переживають ситуацію в країні і як зараз варто боротися за свободу.

Спершу розпитаю як ви себе почуваєте, як настрій?

Ой, добре, курс до курсу стає значно краще і цього разу я доволі швидко відійшов. Адже допоки хіміотерапія – то важкувато, а потім є певний час, аби все відійшло, цей люфт для того і робиться. Зараз доволі швидко оговтався і з гарним настроєм я поїхав звідти (з Ізраїлю, де Володимир відбуває курси хіміотерапії, – ред.) і збираюся знову їхати. Тож все гарно.

Після приїзду до Львова театр пожвавлює і відволікає від лікування?

Насправді, я і там собі багато чого думаю і мрію, але одразу так вскочити неможливо, має пройти якийсь час. Але без театру, звісно, сумно і самотньо…

_MG_6239

Ваш театр – філософія, чи будете такий ритм тримати чи спробуєте щось нове, виходячи з того, яка в країні ситуація? Адже знаю, що із театром Ви були і на Сході, і виступали перед військовими.

Такі ініціативи і поїздки для нас дуже органічні, адже ми завжди мали тісні звязки із Сходом – Харковом, наприклад, а особливо – з Донецьком. І зараз усі наші друзі звідти – у Києві, Львові, а от Ігоря Анатолійовича (Ігор Козловський, відомий український вчений-релігієзнавець, – ред.) уже майже рік тримають у підземеллі, тож ця вся історія близька не тільки через долю країни, а ще й через те, що ця уся ситуація пройшлася по долях дуже багатьох наших друзів. Хтось жив у центрі Донецька – а тепер у селі під Києвом, наприклад… тобто, ця тема дійсно дуже нам близька і кожен намагається про неї говорити по можливості. От кримські татари знайшли кошти – і вже два проекти в театрі зробили. Це наше життя.

Без театру сумно і самотньо...

А чи стало важче спілкуватися із східним глядачем після конфлікту?

Для мене насправді велика несподіванка – усі ці події, якщо приміряти їх на театр. Ми бували у Донецьку дуже часто, більше того, моїх учнів запрошували туди на роботу, багато приїздили з Донецька спеціально вчитися сюди, бо були там на виставах театру. Ми дуже добре там гастролювали, і товаришували із Донецьким національним театром, і з «Жуками» (камерний театр «Жуки», – ред.), і усі фестивалі – разом, це – наші друзі. Тому мені справді дуже дивно, як так могло трапитися і дійти до такої ненависті. Та й в Криму ми часто бували, жили у татар, це – чудові історії знайомств і спілкування. І як так усе відбулося? Не розумію.

Над Вашими перформенсами треба думати. Коли ви виступаєте перед різними людьми, зокрема от перед військовими – це абсолютно новий глядач. Ви задумувалися, чи вони сприймуть і зрозуміють Ваші вистави?

Ніколи не ставився до глядача чи тих, хто приходить на наші вистави, як до таких, що глупіші, аніж я. Апріорі це неможливо. Скоріше – навпаки – щось черпаєш від людей, які приходять. Одна із найкрутіших вистав за Василем Стусом була у величезному залі в Донецьку. Це було років із 10 тому. Величезний зал – 700-800 людей, які так неймовірно реагували на цю виставу – це було якесь шаманство, магія, ти відчував, що кожне твоє слово відгукується у глядача. І це було у Донецьку перед найрізноманітнішими людьми. Тож, гадаю, не має значення, де це і хто глядач. Звісно, залежно від автора збирається певна категорія людей, але якщо вони уже обрали цю виставу, цього автора, то вони уже непересічні люди і ми із великою вдячністю до цього ставимося. Ми завжди дуже відкриті до глядача і ще не було такого, щоб на наші вистави людей заганяли, це завжди глядачі, які самі замовляють і купують квитки. Вони уже обрали собі цей театр, це місце, цей матеріал. Тут не перебирають, нас уже відібрали.

Ніколи не ставився до тих, хто приходить на наші вистави, як до таких, що глупіші, аніж я. Апріорі це неможливо

Останнім часом стало дуже модно у мистецтві торкатися політики, теми патріотизму. Як гадаєте, театр має бути окремо від політики і ситуації в країні чи в такий період як зараз можна і варто це поєднувати?

Звісно, для політики є політики. Але раніше я в інтернет заходив в ряди-годи, хіба щоб фільми подивитися. А коли почався Майдан, я заліз в це з руками, ногами, головою і лиш зараз трішки починаю з цього вилазити. Ну бо це моя доля, це все пов’язане зі мною і моїми попередніми поколіннями і не може бути по-іншому. І Слава Богу, бо тоді ти відчуваєш себе частиною спільноти, відчуваєш життя. І слід не просто обпльовувати політиків, що власне і стало таким модним і називається «піди у політику і ти станеш обпльованим опудалом», а справді розбиратися в цьому, робити щось для інших, для країни, бути частиною цього – це і є життя, і воно раптом стало таким насиченим, і це круто.

_MG_6275

Раптом суспільство прокинулося, почали створюватися об’єднання і люди почали хто як може допомагати – це великий крок такої постсовкової спільноти, яку постійно робили стадом. Ми стали обирати самі свою долю, шлях, і це вже зовсім інша країна.

Як люди стали себе проявляти: от наші друзі, зокрема, Андрій Гуменюк – не вилазить із волонтерства, постійно на фронт їздить. Або коли ми були на Сході і бачили, що наша подруга Ада Роговцева також не вилазить з того всього, при тому, що виступала в російському театрі, її донька – московська актриса, а тут таке. Ми вже між собою жартуємо – «відпустіть Аду, бо не витримає старушка». Але так буває, і важливо, що це не пофігісти, а люди, які розуміють, що уся та ситуація дотична до тебе і ти це все також твориш.

А оця небайдужість і патріотизм може вливатися у вистави, а не тільки бути частиною особистого життя і вибору кожного театрала?

Це усе повязано, воно і робить нас живими, насиченими почуттями – не в сенсі подій, а в сенсі стосунків, це очищає психофізику актора, робить нас щирішими, бо це і є те життя, яке бурлить.

Якось читала вашу розповідь про КДБшників, які у 80-х приходили на Ваші вистави слідкувати «за порушеннями», але не не могли нічого вдіяти. Ви не відчули після здобуття незалежності України чи може після Революції Гідності якоїсь рособливої свободи у цьому плані?

Щодо свободи, то ми якось експлуатували це постійно, дуже потужно – і в сенсі творчого самовираження, і політичного. Від моменту створення театру і коли Львів став першим, де почали використовувати ці прояви політичної свободи, ми уже були готові до цього.

Але зараз це можливо стало й проблемою – як бути достойним в цьому часі. Бо там було все зрозуміло: ми використовували багато інформації, якої ще загал не знав, і завжди собі дозволяли те, що вважали за потрібне. Якщо національний театр намагався бути лояльним до влади, то ми навпаки – були доволі встрентними і дозволяли собі набагато більше, аніж будь-хто. А зараз ми хоч і не національні, – але «академічні», в законі, і бути людьми, які в чомусь декларують свободу, – значно важче, бо зараз це тільки заохочується..  і дуже часто на шкоду змісту, глибині, самому театральному дійству.

 

_MG_6259

Бракує протесту?

Не знаю, чи бракує, але ти перестаєш цю свободу експлуатувати, маєш знайти нове джерело. Те, що експлуатують зараз не завжди тобі підходить. Ну, наприклад, театр Курбаса ніколи не буде «95-м кварталом» і ми ніколи не експлуатуватимемо того, що й вони, хоча здавалося б – усе це свобода. А для нас це – не свобода.

Театр Курбаса ніколи не буде «95-м кварталом» і ми ніколи не експлуатуватимемо того, що й вони, хоча здавалося б – усе це свобода

Зрештою, зараз, якщо ти говоритимеш про свободу, то бери автомат і йди на передову, бо там знають, що таке свобода – у снігу і в холоді. Ти апріорі віддаєш їм належне і очевидно, що ця пальма першості уже не твоя, вона належала Майдану, вона належить оборонцям на Сході.

Як свого часу я отримав передруки поезії Стуса, про які ніхто не знав, прийшов в театр і сказав – ми це будемо робити. А коли вийшла перша програма по Стусу, то із трьох днів усі брали квитки саме на перший день, їх питали чому – вони відповідали – «бо до третього дня театр не доживе». А енергія в залі тоді була просто наче якась чорна діра – ти читаєш, а в залі якись страх, що не притаманне мистецтву, вона ж має бути скоріше вивільненням. А перші читання Стуса – це була неймовірна енергія, усіх так «ковбасило» – і тих, хто на сцені, і тих, хто в залі. Це було неймовірно. А коли було вручення премії Українського ПЕН-клубу імені Василя Стуса, усе було забито людьми, навколо міліція. Тоді КДБшники відводили мене в куток і відверто погрожували, а ми все ж грали якісь певні речі, але це вже інше, як то кажуть – «на миру и смерть красна». А зараз усе по-іншому, свобода зараз трохи в інших зонах.

_MG_6277

Хоча, хлопці на фронті кажуть, що коли б на мирній території не було справжніх патріотів, а не «вишиватників», то й там із автоматом не було б заради кого і чого стояти. Погодитеся?

Ну десь так воно і є, тут люди обєднуються і це нормально – життя стає нашим, ми стаємо не бидлом, яке женуть на водопій, ми чогось хочемо, щось робимо і це правильно, в тому і сенс. І Слава Богу, що це існує. Так, це важкий шлях, бо до цього треба дійти своїми ручками і мозгами, вчитися комунікувати одні з одними, бути відкритими і розуміти – ця людина може це, а ця – щось інше і немає в цьому нічого ганебного, у кожного свої таланти і ми маємо це поважати. Так і структурується спільнота.

А який Ваш звязок із глядачем? Акторів – зрозуміло, вони спілкуються з публікою зі сцени. А для Вас що важливо?

Я не так дбаю про образи, бо ще з початку 90-х для мене головною в театрі стала персона. Є вистави, які присвячені образам, але важливо, що відбувається з актором. І період злетів театру Курбаса повязаний саме з цим. Можливо, я не завжди можу спровокувати це в акторах, але саме такі речі для мене мають найбільше значення: коли ти чуєш, що поруч тебе просто сидить людина, якій це все дуже потрібно і важливо. І ти не намагаєшся їй сподобатися, а ніби ви разом працюєте над цією темою і не має значення, чи ти режисер, чи актор, чи глядач.

_MG_7870

А вийти на сцену і зустрітися поглядами із глядачем, приміром, після вистави, для Вас важливо?

Думаю, це важливо під час самої вистави: коли, наприклад, наступає такий момент тиші і ти не знаєш – подобається це глядачеві чи ні, може він цього не прийме, а такі моменти є, бо в глядача – інша позиція. Але це не важливо, бо він цей шлях пізнавав, занурювався в усе це, і саме це важливо. Ніхто не каже – будьте як ми, робіть як ми (сміється, – ред.).

Ви часто подорожуєте з театром в інші країни, буваєте на фестивалях, а чи з’явилася нарешті межа: це – українське, а не російське чи радянське? 

Спільнота формується і люди для себе вирішують дуже багато моментів, про які могли раніше ніколи й не замислюватися. Але це більше соціальний зріз, а от що стосується театру, то тут трохи по-іншому: усі тут дуже різні, але важливо спілкуватися саме на підсвідомому рівні. І ота вся ситуація на Сході трапилася, можливо, ще й тому, що люди там не подорожували, вони не знають, як живуть за кордоном і ця закритість – внаслідок браку спілкування і це власне послужило й тому, що цими людьми можна було маніпулювати. Ну от йдемо ми по вулиці з подругою в Ізраїлі, розмовляємо українською, а на зустріч хлопчисько – «Слава Україні!», десь на переході, ми лиш встигли сказати «Героям Слава». Почув слово – одразу відреагував. Важливо, що ми живемо в цей час і, мабуть, щастя цього театру, що усе це переживалося ще із 80-х років, і постійно по-різному. Ми наш театр називаємо театром «часів змін», коли кожен час говорить по-своєму.

_MG_7821

На гастролях за кордоном було цікаво працювати перед глядачем, котрий зовсім не знає української мови – Македонія, Албанія, Великобританія, Єгипет, США. І в залі сиділи люди зовсім іншої культури, – ми читаємо Стуса, а потойбік абсолютно на все відгукуються. І ми були єдиним театром на Каїрському фестивалі експериментального театру, актори якого вранці прийшли на сніданок в готелі, і нам стали аплодувати. Це був унікальний випадок, коли люди нічого не розуміють на вербальному рівні, але сприймають дуже тонко підсвідомо.

Театр для Вас – це сім’я чи кожен – окрема персона, індивідуальність?

І те, і інше. Насправді, я протестував проти такого визначення «сім’я», бо ми мали б бути до себе жорсткішими, а в сім’ї дуже багато пробачають. А це ж професія і речі слід називати своїми іменами. В нас навіть був такий постулат – антитеза до Камю, який казав «інший – це пекло», ми ж казали – «інший – це рай». Тобто, коли ти працюєш через тіло, енергію, разом із співом і тренінгом, то це все працює і без вербального рівня, люди між собою так спілкуються, що ти починаєш сприймати людину на підсвідомому рівні і таке єднання неймовірно чистить, бо воно справжнє.

Так, ти не говориш компліментів, ви жорстко працюєте, але тим самим ви творите щось дуже важливе для кожного з вас. Але є й інший момент, пов’язаний із останніми подіями у моєму житті, – театр дійсно повів себе як справжня сім’я: так відгукнутися на особливу ситуацію, яка трапилася в конкретної людини, цей вчинок справді сімейний.

_MG_6225

А коли актори театру повелися як сім’я і стали так активно Вам допомагати у лікуванні, які почуття у Вас виникли?

Ой, ці почуття словами навіть не можу виразити. От я уже 4-й раз їду (на лікування, – ред.), а це все кошти, а ще треба знайти відповідних людей на місці, бо я, зрештою, й мови не знаю, а ще знайти ліки, і знайти їх якнайдешевше. І, до речі, на місці відгукнулися наші колишні колеги, які допомагають мені й пильнують. Словом, у мене – маса емоцій, найрізноманітніших – люди раптом беруть на себе таку велику відповідальність і відправляють тебе на лікування.

У мене - маса емоцій, найрізноманітніших – люди раптом беруть на себе таку велику відповідальність і відправляють тебе на лікування

Як сплановане Ваше подальше лікування і коли найближчим часом повернетеся до України?

Їхатиму на місяць і то ще усіх коштів на цей курс немає, тож не знаю остаточно як це усе буде. Ще залишилося два курси і дуже хочеться, аби воно все ж склалося, бо такий довгий шлях ми уже пройшли, а в Україні таке лікування, на жаль, наразі нереальне.

_MG_7868

Тож побажаємо Володимирові вдалих кінцевих курсів лікування і якнайшвидшого одужання. І кожен із нас може до цього долучитися.

Реквізити банку для переказу коштів:

Приватбанк
4149 4996 4305 6417
Онещак Олег Анатолійович
(картка для соціальних виплат на лікування Кучинського Володимира Степановича)

Валютний рахунок:
ONESCHAK OLEH
Ukraine, area Lvivska, city Lviv, street Tarnavskoho, 118, #59
IBAN: UA583052990004149499644444349
Account: 4149499644444349
Bank of Beneficiary:
PRIVATBANK
SWIFT CODE: PBANUA2X
Intermediary Bank:
JP MORGAN CHASE BANK
SWIFT CODE: CHASUS33
Correspondent Account:
0011000080
Bank Information for Contributions in $USD to Volodymyr Kuchynsky’s Medical Treatment

ParkhomenkoНаталія Рибка-Пархоменко – актриса Театру ім. Леся Курбаса:

«Гадаю, зараз театр Леся Курбаса переживає непрості часи. І саме зараз – це колектив індивідуумів, яких об’єднує і тримає дещо невловиме, що вдалося за роки побудувати Володимиру Кучинському. А звістка про його хворобу – це випробовування і запитання кожному окремо – «а чим я можу докластися, щоб допомогти?». Знаю точно, що в тій чи інший мірі кожен в театрі доклався і докладається до #кучинськийодужуй. Іноді своєю творчою діяльністю, іноді пошуком фінансів, ліків чи потрібним контактом, а іноді молитвою! Нам не треба дивитися одне одному в очі, щоб казати – ми разом. Я вірю в реальні справи, які скажуть про об’єднання більше, ніж слова!».

BerezaМикола Береза – директор Театру ім. Леся Курбаса:

«Володимир Кучинський – це людина великого серця, майстер, який зумів створити особливу територію, зі своєю атмосферою, методологією, взаємостосунками… Такі речі працюють як магніт, мають здатність притягувати спраглих до творення. А що може бути вищим за творення во благо?»

 

 

Розмовляла Ірина САСІК
Фото: Ольга ДМИТРІВ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама