дивись.info

Я собі пообіцяв не допустити подібного, – військовий АТО про «зачистки» на Майдані

Я собі пообіцяв не допустити подібного, – військовий АТО про «зачистки» на Майдані
Фото: 112

Відразу після побиття студентів Юрій, наш співрозмовник, пообіцяв собі, що не мусить допустити, аби сталося щось подібне. З певних причин хлопець не був на Майдані під час масових розстрілів. Але з початком військових дій одним із перших пішов на фронт.

У розмові хлопець і не намагається підтримувати патріотичний дух, говорить те, що справді думає. Можливо, його риторика і не рясніє патріотизмом, але за нього говорять вчинки: після Майдану, не марнуючи часу, Юрій відразу ж пішов воювати на Схід. Він цим не пишається, на факультеті, де зараз навчається, також не розповідає, що воював. Бо це для хлопця не привід для гордості і не подвиг, а обов’язок, якась внутрішня відповідальність. Про це він, звісно не говорить.

Каже, що з того часу, коли почався Майдан, мало що змінилося.

13220919_240640586303073_3807030708418139111_n

– Хотілося б, аби хабарів менше брали і корумпованої влади не було, – нарікає…

Коли почався Майдан, я вирішив, що треба їхати до столиці, бо там все-таки більше всього відбувається. Мене неприємно вразило, що на Майдані спочатку було приблизно 5 тисяч, коли у Львові збиралося по 30 тисяч людей. До Києва я приїхав якраз тоді, коли відбулося побиття студентів. Після побаченого у мене стався нервовий зрив…

Мене ще тоді насторожили слова про те, що треба розбирати малу сцену, аби зробити велику. Але чому це треба було робити у третій годині ночі? Принаймні опозиція знала, що буде зачистка, я вважаю, що це була зрада. А коли на наступний день перемістилися на Михайлівську площу, то опозиція лицемірила, мовляв, нічого не знала. Опозиція одночасно говорила, що буде розгон Майдану та просила не розходитися.

Найбільше мені запам'яталося, як під час зачистки Майдану у наметах спали діти, а також те, як били жінок,

Мені батьки казали, що не відпустять мене, доки я не куплю собі бронежилет. Я собі пообіцяв тоді, що не мушу допустити, аби сталося щось подібне.

На запитання «за які цінності ти стояв на Майдані» Юрій замовкає, нахиляє голову, замислюючись, а потім дає мені наївну відповідь: «За якусь кращу долю країни, щоб щось помінялося і жити стало краще. Я розчарований, як і багато людей довкола. Зараз війна, якою можна виправдовувати відсутність змін. Це абсурд! Мені здається, що є час і можливість. У нас є ресурс для того, аби стати однією з кращих країн у Європі.

Утім, Майдан тоді для хлопця не закінчився…Коли почалася війна, Юркові було 21 рік. Зараз він щиро переконаний у тому, що війни ніякої не було б на Донбасі, якби в Криму дали наказ підняти зброю.

«Мене призвали у червні. На Сході був один рік. Насправді я, як і інші, не думав, що війна триватиме так довго. Не думав доти, доки Росія не ввела свої війська. Ми дійсно дуже швидко звільняли Слов’янськ. Ми могли б звільнити всі війська максимум до жовтня місяця.

Жителі східних міст справді були налаштовані дуже по-різному. Люди були залякані, не знали, хто буде завтра.

– Ти був на Сході, бачив простих жителів, на твою думку, як нам миритися із Донбасом, коли війна закінчиться?

Війна не може закінчитися мирним способом ніяк. Як майбутній історик, скажу, в історії немає прецеденту за участю Росії, коли б Росія щось віддала мирним способом. Альтернативний спосіб повернення територій – це розвал самої Росії, як держави.

Ця країна не зупиниться на Донбасі. Якщо ми віддамо Донбас, вона піде на південні області.

– Чому люди так не люблять Україну: через російську пропаганду, чи можливо через те, що там і справді багато корінних росіян?

Їхнє проросійське налаштування триває доти, доки міна не потрапить у їхній будинок. Там багато російськомовних та етнічних росіян. Держава цим не займалася. Зараз лише починає. Легко українізація не може відбуватися ніяк, спротив буде у будь-якому випадку.

– Як змінила тебе війна?

Починаючи з Майдану, я усвідомив, ми можемо жити краще і маємо для цього можливість і потенціал. Я пам’ятаю момент, коли ми їхали у Шахтарськ, десь у серпні 2014 року і люди були налаштовані вкрай ворожо, викрикували нецензурну лексику.

Ти дивишся на все, що відбувається, і думаєш, що для чого, в якийсь момент стало огидно. Але коли під'їжджали до одного села, піднімаючись на гору, там стояла бабуся років 80-ти і плакала, дивлячись на нас. І вигляд цієї бабусі дав розуміння,

– Які найяскравіші спогади про війну?

Дивно це бачити, коли у Слов’янську стоїть ринок з іграшками, речами, іншим товаром і жодної душі навколо. Далі якась повністю знищена заправка. Тоді я почав розуміти, що таке війна.

Розмовляла Олександра БАГАЧ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама