Як львівських школярів вчить волонтерка з Нью-Йорка (фоторепортаж)
Львівські школярі протягом семестру креативно вивчатимуть англійську з волонтеркою з Америки. Крім того, дівчина розповідатиме молоді про громадське суспільство, розвиток молоді та інші суспільно важливі речі. ІА Дивись.info побувала на уроці волонтерки в одній зі шкіл міста.
— Хутчіш заходьте! Урок вже починається! Нуж-бо, не баріться! — квапить вчителька дітей, які повільно плентаються коридором.
На годиннику: 15:15, біля шкільної дошки стоїть, переминаючись з ноги на ногу, молода русява дівчина. Це Кендра. Сьогодні вона вчитиме 8 клас школи-гімназії міжнародних відносин ім. Василя Стуса.
Кендрі 23. До України дівчина приїхала з Нью-Йорка у якості волонтерки від Корпусу Миру США. Тут вона співпрацює з проектом «Школа змін». Відтак, її місія — вчити дітей англійської та розповідати їм про розвиток громади, молоді, відкривати глибше гендерну тематику тощо.
Минає хвилин зо п’ять і у класі нема де яблуку впасти. Діти зайняли чи не усі вільні парти, на шафах комфортно вмостилися лелека з мавпою, на стінах — метелики. Заняття проходить у кабінеті біології. За мить усі погляди спрямовуються у бік вчительки-волонтерки.
Кендра трохи несміло починає говорити англійською, вітаючись з усіма. Відчувши, що школярі розуміють, що вона каже, волонтерка зітхає з полегшенням та вже на повну йде у бій. З порожніми руками: з собою Кендра не захопила жодних книжок чи нотаток, що, безумовно, радує дітлахів, які також з радістю відклали подалі свої зошити.
— Давайте поділимося на групи! — закликає волонтерка англійською та, показуючи на пальцях, присвоює кожному школяру його номер. Пізніше лунає завдання: подумати, якими навичками мають володіти люди, які хочуть отримати роботу.
— Чи всі мене зрозуміли? — з ноткою схвильованості у голосі перепитує Кендра та допитливо зазирає в очі чи не кожному присутньому.
Звідкілясь лунає стверджувальне «Yes!», але нічиїх очей вже не впіймати. Діти, почувши завдання та номер своєї групи, активно пересідають з одного місця на інше, витягуючи стільці один з-під одного та сміючись.
— Come on! Give it to me! It`s mine! — дзвінким голосом, повчальним тоном, мовляв, у нас англійська, тож говори відповідно, дівча забирає в однокласника стілець та всідається на нього сама.
Потрохи довкола парт скупчуються, схилившись один до одного, дітлахи. Хтось бурмочить своїй групі англійською переконливі, на його думку, аргументи, які мають довести, що без ввічливості роботу не отримаєш. Дехто — підтакує тому, хто взяв ініціативу до своїх рук. Компанія з п’яти школярів, що сіла біля вікна, вже бурхливо сперечається українською з приводу того, як правильно писати «трудолюбивий» англійською. Кендра уважно стежить за процесом. При всій серйозності на обличчі, її очі не перестають посміхатися.
— Я дуже люблю працювати з дітьми! Українські малі такі ввічливі, гостинні. Вчителювати – це моє, — зізнається волонтерка.
Зі, здавалося б, монолітної скульптури, яку вже встигли створити восьмикласники, виринає рука. Школярка у національному вбранні — Юстина —готова прозвітувати про виконану роботу.
— Можеш говорити українською, якщо хочеш, — пропонує Кендра.
— Ні, я можу і англійською! — впевнено відповідає школярка і старанно вимовляє кожне слово, занотоване у її гаджеті.
Під схвальні оплески та захопливі фрази американської волонтерки на знак промови дівчини, Юстина займає своє місце.
Читайте також: Нова українська школа: утопічні мрії, катастрофа чи реальний шанс змінити країну (опитування)
Тепер Кендра пропонує гру: один з учнів пише на дошці професію, інший — не дивлячись на написане — намагається її відгадати, ставлячи навідні питання. Після першої пари учасників стає зрозуміло — волонтерка попала у ціль із цією формою роботи. У класі не затихає сміх. Гра відверто захопила дітей, і вони один за одним підбігають до дошки, аби написати крейдою чергову професію та нареготатися від душі.
Щоправда, якщо перші дітлахи намагалися грати англійською, наступні вже говорять виключно українською.
— Я вже почала вчити вашу мову, тому трохи розумію, хто про що говорить, — зізнається Кендра. — А от говорити мені ще важко, — продовжує дівчина та хитає головою на знак розуміння того, про що щебечуть дітлахи.
Єдине, що приводить гамірливий натовп до тями, шкільний дзвінок.
«Ой, а що, вже все?», — похнюпившись, дивується хлопець, звіряючи свій наручний годинник із тим, що висить у кабінеті на стіні. 45 хвилин минуло, тож Кендра дає домашнє завдання – написати резюме. Дітлахи швиденько нотують та ледь не в один голос дякують волонтерці за урок.
— Це було дуже класне і корисне заняття. На відміну від наших стандартних уроків, тут нас вчать, як спілкуватися у реальному, повсякденному житті, а не обтяжують усілякими науковими знаннями. Зрештою, ми в якомусь сенсі можемо обійтися без вміння писати чи читати, але ж спілкуватися мають усі! Хотілося б, аби таких уроків було більше, — підсумовує школярка Віка, ховає нотатник у сумку та веселою ходою тікає з класу.
Нагадаємо, що проект «Школа Змін» триває у кількох школах Львова, а організовує його ГО «Інститут суспільних ініціатив». Цього семестру до львівських випускників Школи Змін долучаються учні 7-10 класів чотирьох шкіл: школа «Оріяна», школи №93, №69 та ЛНВК ім. В. Стуса.
Розповідатиме про новини проекту інформаційний партнер «Школи Змін» – ІА Дивись.info.
Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО
Фото: Микита ПЕЧЕНИК
Коментарі