Незручна проблема: що варто робити з проституцією в Україні (опитування)

02

Проституція — проблема, на яку в Україні зазвичай заплющують очі. Говорити вголос про повій соромно та непопулярно, а заявляти секс-робітницям про своїм права — тим паче.

Проституція — проблема, на яку в Україні зазвичай заплющують очі. Говорити вголос про повій соромно та непопулярно, а секс-робітницям заявляти про своїм права — тим паче.

ІА Дивись.info з’ясовувала, чому проституція — найдавніша професія, як її контролюють в інших країнах та який варіант регулювання підходить Україні.

Нічні метелики, жриці кохання, жінки легкої поведінки, куртизанки і просто повії. Сьогодні в Україні чимало людей соромляться вголос говорити про працівників секс-індустрії та, радше, бажають не помічати цю проблему. При цьому, банально ігнорувати її стає все важче. За даними дослідження, яке Український інститут соціальних досліджень ім. Яременка проводив у 2012 році, комерційним сексом у нашій країні займалися близько 50 тисяч жінок. За останні роки, як стверджують соціологи, цифра зросла мінімум до 100 тисяч.

І це лише приблизні підрахунки. Вирахувати, скільки жінок щодня виходять на траси чи «вішають» чергове оголошення у Мережі на відповідному сайті про свої послуги, неможливо.

Відтак, не дивно, що 3 березня у Києві пройшов марш, учасники якого виступали за декриміналізацію секс-роботи.

Цікаво, що ще у 2015 році правозахисна організація Аmnesty International опублікувала доповідь, у якій закликала декриміналізувати проституцію у всьому світі. Крім того, експерти AI розкритикували модель, яка забороняє не надання секс-послуг, а їх купівлю.

Свою позицію організація аргументувала, зокрема, дослідженням, яке провела у кількох країнах, різних за своїм економічним благополуччям та культурою: Норвегії, Аргентині, Гонконзі та Папуа-Новій Гвінеї. Експерти дійшли висновку, що права секс-працівників порушують по всьому світові, часто через те, що проституція є криміналізованою і маргіналізує таких людей в очах суспільства. Через це секс-працівники не можуть захистити себе від насилля.

Читайте також: За рівні права: феміністки у Львові провели марш солідарності (фоторепортаж)

Далеко не всі прийняли цю доповідь оплесками. Так, негативно на неї відреагувала Коаліція протидії торгівлі жінками. У своїх контраргументах експерти зазначали, що декриміналізація секс-роботи тільки заохочує торгівлю людьми і ніяк не сприяє покращенню рівня життя та здоров’я секс-робітниць.

Варто зазначити, що Аmnesty International наголошувала саме на декриміналізації проституції, а не на легалізації. Так, під легалізацією слід розуміти ситуацію, у якій секс-послуги можуть надавати виключно ті фізичні чи юридичні особи, які мають відповідну ліцензію. Так працює система у Німеччині, наприклад, та у Нідерландах. Особи ж, які такої ліцензії не мають, залишаються поза законом і надання послуг сексуального характеру за гроші карається згідно із законодавством тієї чи іншої країни.

Натомість декриміналізація дозволяє зробити усіх без винятку працівників секс-індустрії суб’єктами права, тобто тими, хто працюватиме за законом і кого цей закон захищатиме.

Найдавніша професія

Не секрет, що проституцію називають найдавнішою професією. Не виключено, що це звичайна фігура мови, утім, важко заперечувати дані, наведені у стародавніх писемних джерелах. Так, зокрема, публічні будинку існували у Стародавньому Римі і Греції. Першим, хто ввів податок на заняття проституцією, був афінський законодавець Солон (між 640-635 — близько 559 р. до н.е.). При ньому ж виникли борделі («діктеріони»), у яких «працювали» переважно рабині.

У Стародавньому Римі жінкам видавали, свого роду, дозволи на роботу повіями. При цьому, коли жінка отримувала такий документ, вона позбавлялася права розпоряджатися своїм майном, давати свідчення у суді тощо.

[dyvys_blockqoute text="Вони не якісь супер-люди або люди з вадами, їх хвилюють такі самі проблеми, як нас із вами: з дітьми, з батьками, з особистими стосунками" author="Ольга Гришина, психологиня"]

У Європі ж, наприкінці 15 століття, будинки розпусти стали справжніми осередками епідемії сифілісу. Пізніше з’явилися спроби повністю знищити проституцію. До прикладу такі дії у 18 столітті чинила Марія Терезія. Однак успіхом вони не завершилися.

У 20 столітті до секс-працівників ставилися як до маргіналів, утім вже у 21 ставлення до них намагаються переосмислити.

Регуляція у світі

По всьому світу існують різні моделі регулювання взаємовідносин між державою та повіями. У Німеччині, наприклад, проституція легалізована ще з 2002 року. У цій сфері зайняті близько 400 тисяч осіб. Річний обіг становить близько 6 мільярдів євро. Німкені, які є повіями, мають право звертатися до суду за стягненням грошей з клієнта, мають власні правозахисні організації, сплачують податки та навіть отримують пенсію. Так само повністю легальною проституція є у Нідерландах.

У Франції ж прийнято штрафувати тих осіб, які купують сексуальні послуги. Тут керуються так званою «шведською моделлю» регулювання секс-роботи, коли карають виключно клієнтів. За таким же принципом регламентують роботу у Швеції та Північній Ірландії.

Утім, як зазначає дослідниця антропології сексуальності Університету Альберти Дафна Рачок, яка особисто близько року тому в Стокгольмі спілкувалась із місцевими секс-робітницями й секс-робітницями зі Східної Європи, які нелегально працювали у Швеції, зазначає, що ця модель аж ніяк не працює на покращення життя проституток. Навпаки, експертка відзначає, що вони скаржилися на поліцію, яка тепер поводить себе із ними набагато грубіше, ніж було раніше.

«Вони також скаржились на кілька поліцейських «облав», недовіру з боку клієнтів і той факт, що стало складніше швидко «оцінити» клієнта, коли той підходить на вулиці або викликає секс-робітницю до себе. Часто чомусь згадують, що «шведська модель» протидіє торгівлі людьми, але жодних переконливих досліджень на підтвердження цієї тези мені так і не трапилось», — констатує дослідниця.

Натомість в Іспанії проституцію декриміналізували у 1995 році. Однак офіційно вважалося, що повії не мають трудових прав. У 2015 році суд Барселони прийняв рішення, згідно з яким іспанські повії повинні мати такі права та отримувати допомогу з безробіття.

У США заняття проституцією вважається порушенням суспільного порядку у всіх штатах, окрім Невади.

Повністю заборонена секс-робота у Росії, Казахстані, Китаї тощо.

Статус проституції у світі. Червоним — повністю заборонена, благитним — легалізована, — жовтим —  декриміналізована. Джерело: targetmap

Повну версію інтерактивної карти можна переглянути тут.

В Україні не посадять, але оштрафують

До 2006 року заняття проституцією в Україні було справою кримінальною. Тоді на теренах нашої держави правоохоронні органи керувалися ст. 303 Кримінального кодексу «Систематичне заняття проституцією». Порушникам закону загрожувало покарання у вигляді штрафу від п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до ста двадцяти годин, що згідно зі ст. 12 КК України відносило таку протиправну діяльність до категорії злочинів невеликої тяжкості.

Читайте також: Чи потрібно заборонити аборти в Україні? (Опитування)

Проте 11 років тому Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією». Положення цього Закону були спрямовані на приведення Кримінального кодексу України у відповідність до норм Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, шляхом скасування кримінальної відповідальності за заняття проституцією з одного боку та посиленням кримінальної відповідальності за сутенерство та втягнення особи в заняття проституцією з іншого. Відтак, і сама стаття змінила назву на «Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією».

Таким чином, сьогодні за заняття проституцією жінку чи чоловіка притягають до адміністративної відповідальності. Надання послуг сексуального характеру за гроші тягне за собою попередження або накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 255 гривень).

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, обернуться для порушника штрафом сумою від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів (від 136 до 255 гривень).

При цьому, як видно з сайтів, на яких повії пропонують свої послуги, київські жриці кохання беруть за годину роботи від 1500 гривень і більше. Львівські — трохи менше — від тисячі гривень.

У той же час, дослідниця антропології сексуальності Дафна Рачок каже, що сьогодні є тенденція до збільшення кількості залучених до секс-індустрії, у першу чергу, через війну на Сході. Адже багато жінок з Донецької та Луганської областей опинились у майже безвихідній ситуації: нестача продуктів та інших необхідних товарів, неспроможність прогодувати себе й, особливо, дітей, фактична неможливість знайти стабільне джерело прибутку — ці фактори призводять до того, що жінки починають займатися проституцією.

Дафна Рачок, дослідниця антропології сексуальності, Університет Альберти

«Звісно, не всі можуть називати своє заняття і спосіб заробітку саме цим терміном, проте, суть від цього не змінюється, — каже експертка. — Насправді, дуже важко сказати точно, на скільки збільшується чи зменшується кількість залучених до секс-роботи у довготривалій перспективі, у тому числі через те, що в Україні за секс-роботу існує адміністративне покарання (але за бажання поліцейські можуть «пришити» й кримінальне покарання у вигляді ст.302 («Створення або утримання місць розпусти і звідництво») чи 303 ККУ)».

Невдала спроба

У вересні 2015 року у Верховній Раді народний депутат Андрій Немировський зареєстрував законопроект, який мав на меті узаконити проституцію в Україні, а самих повій розглядав як фізичних осіб-підприємців, які надають послуги інтимного характеру на платній основі.

Дослівно: «проституція — вид підприємницької діяльності, метою якого є надання послуг інтимного характеру, вжиття особою дій чи заходів, які роблять її доступною, для виконання статевого акту дій з іншою особою на платній основі».

Згідно з ним, секс-працівники повинні були проходити в установленому законодавством порядку попередній та періодичний медичний огляд. Крім того, за задумом повії б користувалися «усіма соціальними гарантіями, що передбачені Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства».

Але цей законопроект наробив галасу та зник — уже за місяць депутат відкликав його.

Як зазначає дослідниця Дафна Рачок, те, що цей документ «провалився» — добре.

«У мене склалося враження, що його писали «на коліні», — каже експертка. — По-перше, законопроект дуже некоректно визначав поняття, якими він послуговується. По-друге, він зобов’язував би секс-робітниць проходити обов’язкові медичні огляди, що є доволі порочною практикою (бо секс-робітниці, за наявності доступної медицини, самі ходять на огляди, без того, щоб повідомляти про це державу). По-третє, законопроект, здається, взагалі не турбувався про самих секс-робітниць, а мав на меті просто збирати з них податки. На мою думку, добре, що законопроект провалився у тому вигляді, в якому він був. Не варто писати законопроект про секс-роботу не проконсультувавшись із самими секс-робітницями чи навіть соцробітниками».

Що робити

Сьогодні Україна має кілька варіантів того, що робити з проституцією на теренах держави. Можна її остаточно декриміналізувати, можна — легалізувати, можна — навпаки — зробити законодавство ще суворішим і повернути часи до 2006 або ж можна залишити все як є.

ІА Дивись.info спробувала поговорити на цю тему з правоохоронцями. Ті, хоч і не під запис, але визнають, що нинішня система покарання недієва і жодним чином запобігти проституції не може.

Церква ж і надалі стоїть на своєму. Проституція — це гріх, порушення заповіді «Не чини перелюбу». Відтак, ні про яку легалізацію, декриміналізацію тощо мови бути не може.

Іншої думки психологиня Всеукраїнської благодійної організації «Ліга Легалайф» (організація секс-працівників, — авт.ред.) Ольга Гришина. Вона сама, як і «Ліга», виступає за декриміналізацію проституції.

Ольга Гришина, психологиня Всеукраїнської благодійної організації «Ліга Легалайф»

«У майбутньому, звісно, можна буде говорити про легалізацію. Але ще немає толкової форми того, як би легалізація виглядала. Є багато міфів довкола цієї теми. Утім, очевидно, що це, у першу чергу, дозволить секс-працівникам мати доступ до медичних послуг, зніме у суспільстві осуд, напруження, стигматизацію цих людей і порушення їх прав. Бо ніби за законом у всіх права однакові, але, наприклад, жінки, які потерпали від насилля, не йдуть подавати заяву до поліції, бо їм скажуть, мовляв, а що ти хотіла, якщо обрала таку професію», — каже психологиня.

При цьому, Ольга Гришина зазначає, що суспільство має усвідомити — повії — такі самі жінки, з такими ж побутовими проблемами, як і в інших.

«Вони не якісь супер-люди або люди з вадами, їх хвилюють такі самі проблеми, як нас із вами: з дітьми, з батьками, з особистими відносинами», — підсумовує експертка.

На думку учасниці громадської організації «Феміністична майстерня» Анни Хвиль, до питання врегулювання проституції потрібно підходити дуже виважено і для початку провести чимало досліджень, які б дали відповіді на питання, чому люди йдуть у цю сферу, що їх змушує там залишатися, з чим вони стикаються, що треба змінити, аби ні в кого не виникало бажання займатися нею тощо.

«Але для того, щоби отримати цю інформацію, необхідно, на мій погляд, декриміналізувати секс-роботу, щоби секс-робітниці, які переживають сексуальне насилля, могли звернутися за юридичною допомогою», — переконана активістка.

Утім, Анна Хвиль сподівається, що у майбутньому ніхто не буде займатися секс-працею, оскільки люди не повинні експлуатувати один одного на «шкідливих роботах».

Анна Хвиль, учасниця ГО «Феміністична майстерня»

«Багато робіт має зникнути і ця теж. Але як короткострокова стратегія покращення життя цих людей — декриміналізація може бути. По-перше, треба їх самих спитати, чого вони хочуть, а зараз це неможливо, оскільки вони криміналізовані», — додає активістка.

Анна Хвиль каже, що сьогодні, замість підтримки тих, хто займається проституцією, суспільство звинувачує таких людей, відмовляється від них, а це, у свою чергу, має негативний вплив і на їх здоров’я зокрема, і на соціальні процеси загалом.

Дослідниця антропології сексуальності Дафна Рачок переконана: для початку, треба прибрати з адміністративного кодексу статтю за заняття проституцією. Тільки після цього можна починати дискусію, що робити далі.

[dyvys_blockqoute text="Україна — дуже слабка держава, яка навряд чи зможе дозволити собі ефективно слідкувати за дотриманням закону про легалізацію" author="Дафна Рачок"]

«Мені, чесно кажучи, не дуже до вподоби повна легалізація секс-роботи на кшталт Німеччини чи Нідерландів. Із моєї точки зору, у цій моделі забагато втручання держави, адже при легалізації секс-роботи держава має право контролю за цією сферою. Наприклад, держава зобов’язує секс-працівниць до примусового медичного обстеження або залишає за собою право постійних перевірок борделів чи інших місць секс-роботи, — пояснює експертка. — Також при легалізації секс-робітниці часто мають дуже прекарне становище: вони працюють як «незалежні підрядниці» і часто не отримують потрібних соціальних гарантій».

Дослідниця наводить приклад Нідерландів, де секс-робітниці мають самі знімати своє робоче місце — так звані «вітрини» — винаймання яких постійно дорожчає, що, у свою чергу, призводить до того, що секс-працівницям доводиться працюватися все більше й більше годин, просто щоб «відбити» гроші за винайм місця».

Крім того, Дафна Рачок дійшла висновку, що  Україна — «дуже слабка держава, яка навряд чи зможе дозволити собі ефективно слідкувати за дотриманням закону про легалізацію». Тому, на її думку, для початку варто прибрати адміністративну відповідальність за секс-роботу, потім — спробувати декриміналізувати інші аспекти (прибрати кримінальну відповідальність за утримання борделів, наприклад) і спостерігати, чи дасть це позитивний ефект чи ні.

«Але важливо у цьому процесі дослухатися до думки жінок, залучених у секс-роботу. Адже якщо не робити це для їхнього блага, для покращення їхніх умов, то законодавчі зміни у сфері секс-роботи втрачають сенс», — каже дослідниця.

На противагу розповсюдженій думці про те, що проституція явище вічне, Дафна Рачок каже, що її можна викорінити у найближчому майбутньому. І можливо це тому, що проституція — наслідок того, що жінки мають менше економічних можливостей; що суспільство звикло вважати, що чоловіки завжди хочуть сексу більше за жінок; що існує багато стереотипів про жіночу сексуальність; і найважливіше — що у світі нерівномірно розподіляються ресурси, внаслідок чого жінки із «третього» і «другого» світу готові їхати у «перший» і працювати в секс-індустрії, каже експертка.

Ваша думка

Важко заперечувати, що нині в Україні існує величезний тіньовий ринок проституції, у якому замішані і представники влади, і правоохоронні органи. Відтак, годі і говорити про те, чому ніхто не звертає уваги на упорядкування цього проблемного питання.

Ми ж, у свою чергу, можемо піддати його більшому розголосу, аби зайвий раз наголосити: не можна мовчати, треба вирішувати.

[gravityform id="26" title="false" description="false"]

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: