У вівторок, 28 березня, у Львові відкриється виставка живопису Володимира Луцика.
Про це повідомляє прес-служба галереї.
Виставка триватиме з 28.03 по 19.04.2017 р. за адресою: Мистецька галерея Гері Боумена вул. Наливайка 18
«Виставкою, що відкривається в галереї Гері Боумена, Володимир Луцик повертається до своїх джерел – в Україну, - говорить Орест Голубець, доктор мистецтвознавства. - Мистець здобув професійну освіту хоч і у львівському, та все ж таки радянському навчальному закладі. Вона базувалася на використанні стереотипної моделі історії мистецтва, де домінувала штучно вибудована висхідна лінія: «античність – ренесанс – класицизм – академізм – критичний реалізм – соцреалізм».
Спосіб творення живопису на підставі «розфарбовування» достовірного рисунка поєднувався тут із неодмінним творенням ідеологічно-тематичних ілюзій. Однак потрапивши до Риму, в колиску європейського класичного мистецтва, молодий художник захопився образотворчими цінностями, цілком далекими від насаджуваного колись ілюзорно-реалістичного бачення світу.
Оглядаючи полотна В.Луцика, дивуєшся часовій невідповідності своєрідної живописній магії, що захоплює нашу уяву. Вражає, насамперед, колірна гама. Вона сприймається у нерозривній єдності з особливими майстерно використовуваними технологічними прийомами. Ефект старої стіни-тиньку, поверхні, немовби позначеної столітньою дією сонця, вітру й пилу, досягається зіставленням вишуканих, дещо розбілених, притлумлених пастельних тонів та тонким шаром нанесеної барви.
Крім того, площина полотна вкривається тріщинками, кракелюрами, фарба в деяких місцях немовби відлущується, нерівномірно лягає краями картини. Художник спрямовано творить ілюзію давньої реліквії, що ніби прагне промовляти до нас із сивої давнини.
Мотиви, які В.Луцик обирає для своїх творів, на перший погляд, дуже прості, трансформовані в певні композиційні схеми, – натюрморти, пейзажі, зображення риби, розп’яття, Тайна вечеря. Він свідомо уникає об’ємності, світлотіневого моделювання. Здається, зовнішня форма для нього немає особливого значення. Але, насправді, це не так – достеменно вивірена, позбавлена зайвих деталей композиція, у якій використовується максимальне наближення (як у циклі «Риби») чи віддалення зображень (полотна з рядами дерев), або ж несподівані ракурси (із циклу «Тайна вечеря»), творить особливий, здебільшого виразно статичний простір. У ньому начебто все завмирає у дивному метафізичному спокої. Саме в цей простір автору вдається вкладати потужний емоційний згусток, частку своєрідного енергетичного, духовного поля, дії якого неможливо уникнути.
Малярські твори В.Луцика невеликі за форматом. Художник не потребує масштабності, аби донести до нас те, що він хоче сказати. Камерність уповні відповідає домінантній у його працях сакральності, що, зрештою, не залежить від присутності звичного іконописного мотиву. Живописні полотна прагнуть індивідуального спілкування, звучать живими знаками, своєрідними тайнописами, які несуть до нас закодовану інформацію. Пізнати їхній інтелектуалізм належить активній співпраці глядача, його здатності «настроюватися» на відповідні духовні регістри».
Коментарі