Сучасна українська сценографія за простою формулою – постійно робити щось нове (фото)

Тут глядачі знайомляться не просто з декораціями, а із сучасним художнім баченням простору тої чи іншої постановки тепер вже Академічного театру.

Часто, коли говоримо про театр, то пересічний глядач оцінює спочатку актора, тобто те, що йому відкривається на сцені, виставу вцілому, і лише зрідка роботу тих, хто постійно знаходиться за кулісами…і якщо режисеру, музичній частині, костюмеру ще часом відводиться якась оцінка, то хто ж такий сценограф не всі уявляють.

Представлені на виставці об’єкти, навіть самі автори не завжди називають сценографією у класичному її розумінні, це скоріше бачення художнього простору вистави,  її візуальне наповнення. Поза театром ці роботи сприймаються як повноцінні арт-об’єкти, у яких прочитуємо колосальну роботу із літературною складовою, акторами, режисером і т.п, і щоб її оцінити потрібно просто дивитися на неї збоку, в Галереї Сценографії.

Про те, що таке сучасна сценографія, як її сприймають глядачі та поціновувачі цього мистецтва, чи може обійтися сучасний театр без неї, ми спілкувалися із Володимиром Стецьковичем та Олексієм Хорошко.

Володимир Стецькович

Що таке сучасна сценографія у Вашому розумінні?

В.С.: У моєму розумінні сучасна сценографія, створюється тут і зараз, не по старих шаблонах, а із з залученням нових технології, та нового бачення, яке нам диктує сучасність. Проста формула – постійно робити щось нове.

Що включає поняття сучасної сценографії? Це і костюми, і декорації, і світло…чи це все окремі речі?

В.С.: Це все залежить від сценографа. Я, до прикладу, костюмами не займаюся. Я працюю не так з фізичними об'єктами, як більше з візією, з медійним наповненням. Є приклад вистави «Дванадцята ніч» (за Клімом, реж. В.Кучинський, худ.-постановник – В. Стецькович, художник з костюмів І. Лиса), по суті там нема ніяких фізичних об'єктів на сцені, вона відкрита, де за рахунок медіа, мапінгу, робляться декорації тої чи іншої дії.

Які виклики стоять перед сучасною сценографією? Вона зрозуміла глядачеві?

В.С.: Думаю, завжди є ті, що не зовсім готові сприймати таке мистецтво. Я працюю на простоту, щоб воно було лаконічним, щоб була різниця у творчості між любовістю і лаконізмом. Можна зробити гарний лаконічнічний проект з сучасними технологіями, і він буде якісними.

З якими медійними технологіями працюєте?

В.С.: Це по суті маппінг, віджеїнг, які  я намагаюся вводити в театральну сценографію. Цей метод розповсюджений для концертів та шоу, а театр ніколи цього не робить бо і технічно складно, і завжди дорого. Іноді, їм простіше намалювати якісь «заднік» і повісити, ніж купити дорогий проектор і його використовувати  постійно.

Зараз часто чуємо, що дехто із режисерів пропагує відмову від сценографії, музики, тому подібне, максимально спрощується все наповнення вистави – на сцені залишається лише актор, з часом сцена як коробка, зникає.

В.С.: Це все відносно, сценограф може зробити цю відмову від сценографії дуже якісно. Може поставити цей стілець, і так його підсвітити, що це буде дуже якісно, зрозумілі будуть всі акценти, на акторові, пустоті залу і тому подібне. Але коли це зробить людина, яка не вміє працювати, то одразу стане помітно аматорство, тумбочка на пустій сцені….

Чи часто показують вистави із вашою сценографією? Чи це якісь унікальні речі, які бачимо лише раз?

В.С.: Об'єкти стенографічні, які тут представлені показують дуже часто, ледь не кожного тижня, це діючі вистави.

Раніше, ви створили унікальний проект-презентацію видання «Речі Сили»…

В.С.: Так це також елементи сценографії, маппінг-презентація книги у співпраці із Видавництвом Старого Лева та Театром ім. Л.Курбаса.

Які на виставці представлені Ваші сценографічні об’єкти?

В.С.: Це «Дванадцята ніч», «Раптом минулого літа» (за Т. Вільямсом, режисер – Н. Флекмен, художник – В. Стецькович, художник з костюмів – Ю. Рибка, переклад з англійської – К. Міхаліцина), «Благодарний Еродій» (за Г.Сковородою, режисер — В. Кучинський, автор образів — Б. Поліщук, пластика та рухи — А. Водичев, О. Семьошкіна, голос та спів — Т. Ґорґішелі, світло і візії — В. Стецькович) у співавторстві з Богданом Поліщуком, моє було тільки медійне наповнення.

А ще з якими театрами співпрацюєте?

В.С.: Працюю з багатьма театрами у Львові, і незалежними театральними студіями, до прикладу, Драма.UA, авторський проект із Сашком Брамою. В Києві, із Стасом Жирковим, із Івано-Франківськими театрами, з Першим театром вистави «Зерносховище» та «Оскар» виконував медійні елементи.

Чи заанонсуєте майбутні проекти?

В.С.: Напевно ні.

Олексій Хорошко:

Поділіться з нами вашим розумінням сучасної сценографії.

О.Х.: Звичано це та, що твориться зараз. На мою думку сучасній сценографії не пасує цей академічний термін, він включає декілька понять, які мені є не до кінця є знайомими. Є школа сценографії, це академічна дисципліна, яка має свої форми та канони. Сучасна, скоріше поза нормами та канонами, поза академізмом, поза наслідуванням традиції та вузького поняття, і мистецтва як такого. Згрубша, ці межі розмиті, я її не називаю сценографією, так само як це не робить Влодко Кауфман та Володимир Стецькович. Це, скоріше, простір та арт-об’єкт на сцені, або без неї, де упорядковані дії світла та всього іншого. Виставка має таку назву для того, щоб якось окреслити те, що тут представлено, виокремити певний напрямок, мабуть потрібно назвати це по-іншому, щоб відокремитись від академічного поняття.

З чим конкретно працюєте в сценографії, які використовуєте засоби, які завдання ставите перед собою?

О.Х.: Працюю з режисером, з літературним, драматургічним наповненням, враховуючи певні умови, обставини, твориться арт-об’єкти. Все це є для мене цікавим.

На чому найбільше наголошуєте в роботах:  на світлі, образі...?

О.Х.: Працюю комплексно. Впершу чергу це взаємодія з актором, світлом, створення відповідного асоціативного ряду. Тут маса чинників. Будь-який об'єкт розрахований на гру світла, взаємодію ключових моментів.

А що на цій виставці представлено з ваших робіт?

О.Х.: Це робота 2013 року до вистави «Так казав Заратустра», репліка Нітше, переосмислення драматурга Кліма. Проект створений з Оксаною Хорошко, вона співавтор візуальної частини, режисер Володимир Кучинський, музична концепція Мар’яна Садовська, пластика Ольга Семьошкіна. Такою командою ми створили цю виставу.

Як часто працюєте з театрами?

О.Х.: Час від часу…

 Це комплексні роботи чи окремі частини?

О.Х.: Мене запросили зараз в Театр імені Лесі Українки на посаду головного художника. Я спробую втілювати цей новий для себе проект. Сценографія – це одне, а тут зовсім інші завдання, вибудовувати візуальну концепцію роботи театру в цілому.

Як ви ставитесь до ідеї відмови в театрі від усього, окрім актора…?

О.Х.: Звичайно, що така річ існує., і вона дуже популярна, відмова від театру, сцена, від актора… Театр – це цілісність комплекс, що складається з багатьох кубиків їх можна розкласти, і скласти з них будь-що, будь-яку іншу форму і далі називати це театром, він може існувати без режисера, художника, актора, простору як такого, впринципі можна відмовитися від усього, але може бути і навпаки – глядач може стати учасником вистави, актором.

На скільки глядач готовий сприймати сучасну сценографію?

О.Х.: Хтось сприймає, а хтось ні. Важко говорити вцілому, бо для когось прийнятним є сталі форми, хтось більш сучасні… Це так само як говорити про музику, чи літературу…

Сценографія вистави має бути доступнна для розуміння широкому колу чи високим мистецтвом тільки для тих, хто здатен таке зрозуміти?

О.Х.: Такі самі виклики приймає музика. Сценографія чи вистава – це загальна ідея, навколо якої збираються люди однодумці. Є маса експериментів, все залежить яка група на цим працює, що вони собі задумують, і що в результаті хочуть отримати, створити цілісний мистецький продукт.

П.с. цими вихідними можна побачити  в суботу 01.04. о 19.00 «Ножі в курях, або спадок мірошника», та в неділю 02.04 о 19.00 «Раптом минулого літа» із сценографією Володимира Стецьковича.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото Микита ПЕЧЕНИК