У Львові визначили доступні заклади для людей з інвалідністю

DV-Pre
Фото: Фейсбук сторінка Доступно.UA

Активісти громадської ініціативи «Доступно.UA» нагородили львівські кафе та ресторани відзнаками доступності, які свідчать про те, що тут можуть відпочивати люди з інвалідністю.

Учасники громадської ініціативи «Доступно.UA», яка моніторить заклади на їх доступність для людей з інвалідністю, днями завітали до Львова, аби визначити доступні кафе та ресторани. У список команди потрапили наразі лише п’ять закладів.

Співзасновник ініціативи, чемпіон України з плавання, учасник резерву паралімпійської збірної зі стрільби з лука Дмитро Щебетюк каже, що перевіряють заклади за трьома критеріями:

  1. Вхід. Чи може людина самостійно туди потрапити? Яка ширина дверей? Дмитро Щебетюк, один з організаторів «Доступно.UA» пояснює: буває так, що вхід — 60 см, а візок — 62 см. Виходить, що людина вже не зможе зайти у цей заклад.
  2. Зручність усередині.
  3. Вбиральня.

«Коли не було ініціативи, я не знав, куди можна у Львові сходити, крім торгових центрів, бо, зазвичай, нові будівлі такого плану відкривають доступними. Але коли ми почали перевіряти заклади, то з’ясували, що є частина власників, які свідомо роблять їх доступними. І ми почали привертати увагу до них, — зазначає активіст. — Зараз в Україні, на жаль, через погані причини більше звертаються до доступності — є хлопці, які вертають з АТО, є кому на це впливати».

Співзасновник ініціативи «Доступно.UA», чемпіон України з плавання, учасник паралімпійської збірної зі стрільби з лука Дмитро Щебетюк . Фото: Дивись.info

Дмитро Щебетюк зауважує, що він із командою однодумців обирають заклади для перевірки випадково, за принципом: гуляли, вирішили зайти туди, де не були. У Львові активісти вже протестували 20 кафе та ресторанів, але відзнаки отримали лише 5:

  • Kredens Cafe на пр. Свободи та вул. Валовій
  • Театр пива «Правда»
  • Vapiano
  • Перша грильова ресторація м’яса та справедливості

Учасник ініціативи зазначає, що своїм експериментом вони не хочуть показати, що якісь заклади і їх власники погані, бо, на його думку, у такому випадку люди починають захищатися і не думають про вирішення питання.

«Ми намагаємося мотивувати заклади цими наліпками. Вони отримують певний піар, про них згадують у ЗМІ, просто у розмовах, мовляв, дивіться, які вони круті. До того ж у них будуть додаткові клієнти, бо люди знатимуть, що вони доступні», — додає Дмитро Щебетюк.

Також у Львові спортсмен поділився своїми думками, щодо життя людей з інвалідністю в Україні та ставлення до них.

Співзасновник ініціативи «Доступно.UA», чемпіон України з плавання, учасник паралімпійської збірної зі стрільби з лука Дмитро Щебетюк . Фото: Дивись.info

Варто казати «людина з інвалідністю», а не «людина з особливими потребами»

Зараз спокійно можна використовувати термін «людина з інвалідністю», тому що людина з особливими потребами може бути та, якій завжди необхідний номер люкс чи кальмари зранку. З обмеженими можливостями так само: хтось на інвалідному візку може дозволити собі поїхати на Кіпр, а хтось ні. І хто з них тоді обмежений у можливостях? У терміні «людина з інвалідністю» немає нічого образливого.

Доступність потрібна більшості

Гостру потребу у доступності простору довкола відчувають люди з інвалідністю. Але також це стосується і людей похилого віку, і батьків, у яких маленькі діти у візочках. Крім того, є люди, які мають тимчасову інвалідність (наприклад, зламали ногу). Виходить, що через недоступність простору на два-три місяці вони відокремлюються від суспільства. Так, вони можуть пересидіти цей час удома і сприймають це нормально, але чому треба виключати людину на три місяці з життя, якщо можна облаштувати поручні, зручний вхід тощо і вона так само зможе насолоджуватися життям? Загалом людей, яким потрібен доступний простір, — 55%.

Важливо показати себе

Дуже важливо, коли люди на візках відвідують заклади. Так вони демонструють, що вони є і звертають на це увагу власників самих закладів, бо у нас існує замкнене коло: коли ми питаємо власників, чому вони не роблять свої заклади доступними, ті відповідають, що до них люди на візках не ходять. А коли питаєш у людей на візках, чому вони не ходять, вони пояснюють: бо заклади недоступні.

Інший приклад — із водіями громадського транспорту. Двічі я потрапляв у ситуацію, коли водій не зупинявся на зупинці, бо бачив там мене на візку. Як правило, водії думають, що їх маршрутки недоступні і, в принципі, вони є такими, але люди, у яких візок 56-58 см, можуть влізти на задні двері. Тому сьогодні я йду на хитрість та обираю зупинки, де багато людей. Маршрутник хоче зібрати гроші, а тому зупиняється.

Треба розуміти, що чим більше людей буде показуватися, тим ефективнішими будуть зміни.

Кнопки виклику — на смітник

Кнопки виклику не ефективні, бо це фактично позбавляє заклад необхідності робити його доступним. Наприклад, одного разу я пішов зранку в аптеку, на вулиці — 10 градусів морозу. На вході в аптеку — кнопка виклику. Я подзвонив, 10 хвилин чекав аптекаря, потім ще 10 хвилин — доки він знайде потрібний мені товар, і ще 10 — доки він мене порахує. Весь цей час я сидів на вулиці і мерз. Інший приклад: якщо людині, припустімо, треба купити засоби гігієни або щось, що вона соромиться, чому вона має про це говорити вголос і чекати, щоби їй все винесли на вулицю? Це виключення людини з суспільства, бо ті, кому важко перебороти свої страхи, не вийдуть на вулицю.

Бути доступними вигідно

Сьогодні супермаркети роблять заїзди. І роблять це не тільки з власної доброти, а й з фінансової вигоди. Заїздами, наприклад, користуються мами з дітьми у візочках. А коли вони заходять у магазин із дитиною, вона починає просити те і те, відтак покупка виявляється більшою.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: