Взаємопроникнення на духовному та метафізичному рівні показала у творах Ярина Мовчан (фото)

17837462_1571159419591401_754185799_o

У галереї «Зелена канапа» відкрилася перша персональна виставка Ярини Мовчан «Проникнення».

Як зазначила мисткиня, у концепцію представлених творів, вкладає розуміння «взаємопроникнення на духовному та метафізичному рівні, між людьми, їх впливом одне на одного, проникнення філософії та віри в буття, позасвідомого у свідоме людини, снів у настрої, суспільства у індивідууми і тому подібне..».

На виставці Ярина представила свої роботи у техніці, властивій сакральному мистецтву – це темпера та левкас на дереві. Образна мова художниці досить лаконічна, але при цьому надзвичайно тонко емоційна. Стилізовані персонажі, символізм, ніжний колорит, композиційні рішення та формат робіт творять неповторність та підкреслюють виразний стиль авторки.

Художниця вдало використовує і графічну мову, несподівано те, що на перший погляд, здається плямою, насправді є тонко промальованим штрихуванням чи продряпуванням у левкасі.  В роботах вловлюємо і певні сакральні символи та композиційні прийоми, але вони на стільки переосмислені та переінтерпретовані Яриною, що набувають зовсім нових значень та філософії у творчості.

Серед робіт присутні зображення Климентія Шептицького, святих Варвари, Гліба, Івана Хрестителя, але художниця підкреслює, що це не є ікони. На виставці представлено також Яринин автопортрет та  портрет  чоловіка – художника Данила Мовчана.

- «Проникнення» - дуже інтригуюча та філософська назва. Розкажіть про що ця виставка?

«Проникнення» допоможе людям краще пізнати одне одного. Це проникнення людини у мистецтво, і навпаки, мистецтва у людину, при якому з'являється його розуміння. Хочу щоб наше суспільство більше проникалося та надихалося мистецтвом. Нам сьогодні бракує діалогу між собою, і з мистецтвом, у тому числі. Це все збагачує людину як естетично, так і духовно.

[dyvys_blockqoute text="Нам сьогодні бракує діалогу між собою, і з мистецтвом, у тому числі" author="Ярина Мовчан"]

- Як довго працювали над цією виставкою, як вона формувалася?

Ідея виставки і її назви прийшла, коли зробила першу роботу «Проникнення», вона дала поштовх до створення інших робіт. Всі вони зроблені спеціально для цієї виставки, дев'яносто відсотків - роботи 2017 року. Працюючи над цією виставкою, зробила такий крок у бік технологічного пошуку у своїй творчості.

Я давніше вже почала працювати із яєчною темперою, але починала з класичної темпери, коли наносиш заливку, і її промальовуєш. Але мені захотілося проекспериментувати, пошукати нових виражальних засобів, у 21 столітті важко щось придумувати нового, але я спробувала продовжити цей технологічний пошук, мені це сподобалося, рухатимусь і далі у цьому напрямку.

- Я десь читала, що Данило (чоловік) підштовхнув Вас до цих пошуків…

Так. Я закінчила кафедру худонього текстилю у ЛНАМ. Потім Данило дав мені дошку наливкашену і сказав – «Малюй!». Відтоді якісь форми, які використовувала у текстилі, а вони в мене були такими швидше плямово-графічними, легко перенеслися на дошку.

- Плануєте повертатися до текстилю чи будете експериментувати з живописом, дошкою, левкасом?

В мене є велике бажання повернутися до текстилю, але, наразі, він потребує більше часу і простору, а живопис, саме такий є більш «камерний», і я намагаюся зараз працювати з ним. До текстилю згодом обов’язково повернуся.

- Вас з Данилом багато чого об’єднує у пошуках сюжетів та форм, здається що ви дуже схожі, але одночасно – різні. Можливо, це таке «взаємопроникнення»?

Мабуть. Завжди бачу як Данило працює від самого початку створення кожного картини. Я багато за ним спостерігала, але зрозуміла, що не можу його повторювати, бо це має бути моя мова. Ми працюємо разом, в нас немає такого, що хтось працює окремо, а потім через півроку показує результат. Я бачу від початку і до закінчення повний процес… У нас по-інакшому бути не може.

- А як ви з дітьми розділяє час на творчість?

Діти – це щастя, але воно потребує постійно твого часу, і в тому «щасті» тяжко знайти можливість для творчості, але ми ділимося. Правда, коли готувалася до виставки, то наша бабуся гуляла з дітьми, а Данило левкасив дошки, я тільки творчо працювала.

- А як працює тато…?

У нас немає такого, щоб діти були повністю на мені. Данило мав би дуже велике бажання бути постійно з ними, але він також має потребу у праці. Гармонія довго вкладалася, в результаті, ми її досягли.

- А якого віку діти?

Варварі – 6 років, а Глібу два з половиною. Це довгий декрет, в якому я була вся в дітях, а виставка перший крок поза ним.

- Щось із дитячого світу Вас надихає на творчість?

Іноді, кажуть, що мої роботи дуже дитячі, дуже ілюстративні, але ці всі сюжети створюю на рівні підсвідомості.

- Розкажіть про символіку у ваших роботах. Чи є щось від сакрального мистецтва?

Я не використовувала символів сакрального мистецтва. Символіка також народжується підсвідомо, спеціальних символів я не закладаю в роботах. Це все дуже довго формувалося. Тут і навчання в коледжі, академії, спілкування з викладачами, професорами, іншими творчими людьми, з Данилом – так з'являється багаж, з яким можна потім працювати.

Розмовляла Мар’яна МАКСИМІВ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: