дивись.info

«День і Ніч з Мартою Госовською». Цитатник

«День і Ніч з Мартою Госовською». Цитатник

На Дивись.info стартує спецпроект авторських монологів Марти Госовської на буденні та вічні теми, про суспільство та нас у ньому, про жінок і чоловіків, про культуру та секс.

Напевно, ви вже встигли познайомитись із авторським стилем Марти Госовської, якщо ні, то читайте перший текст «Знайомство» тут.

Пропонуємо до уваги кілька цитат із дописів Марти Госовської на своїй сторінці у Фейсбук, аби продовжити знайомство.

***

В мене сьогодні мало бути професійне свято: в п’ять я хотіла бути космонавтом – літати до зірок і читати їм вголос казки. Першим планувався «Бузиновий цар», а другим – «Міо, мій Міо».

***

Мама стоїть на табуреті. Просто посеред кімнати. Так, ніби має розказати віршика і отримати пакет «Ромашки» від самого президента:

– Принеси мені скотч! Швиденько!

– Канцелярський? – наївно перепитуюся я, забувши, що маю справу з королевою сарказму на табуреті.

Мама поправляє окуляри і рішуче командує:

– З льодом! Подвійний!

Ви тут аплодуйте. А я пішла виконувати замовлення – королева на табуреті довго не чекатиме.

***

Коли мені кажуть, що Львів – то така романтика, така вишуканість, таке все тут паризько-віденське і все в нас через прошу-перепрошую, то я тільки посміхаюся. Коли кажуть, що в нас тут мамзелькам джентельмени “цілують ручки” і гречно відчиняють двері, то я вже сміюся вголос.

Бо Львів не тільки і не завжди такий. Він такий батярський, іноді простакуватий, як маленьке дівча наквацяне маминою помадою і вбране в бабусині криноліни. Львів такий безпосередній, не прилизаний, він як невмілий кніксен провінційної панночки, а не зграбні реверанси расових аристократок. І разом з тим такий зворушливий і милий. От дивіться самі:

Елегантна пані, у високих рукавичках і ядучо рожевій шалі, обурено траскає дверима таксі. І вигукує на всю Коперніка: “Прошу пана, то є немилосердно! В сраці я мала той ваш сніг, щоб до Зеленої за 80 грн їхати!”

Продавчиня Марія важить печиво “Марія” і паралельно веде перемовини з комунальниками. Через прочинені двері. Через шум машин. Через пелену снігу і дощу. Вони фарбують труби – так, так, під дощем і снігом, курять і фарбують у такий непомильно комунально синій колір Продавчиня Марія каже до мене: «Дитинцю, закрий вушка, зара я їм скажу пару слів». І каже:

– Та до курвої мами, що то за срачкуватий колір? Насирматри такі ремонти, як п’яний сцяв, так ти ремонтуєш! Та то всьо облізе, скорше ніж нам всім повилазе. Ну, та до холєри ясної, Паска скоро, а ту такий срач розвели!

Я питаюся, чи можна вже відкривати вушка.
– Можна, – каже Марія медовим голоском, – дитинцю, можна. Сімнадцять гривень сорок копійок, моя солодка.

Бо Львів – то не тільки фастиваль пряничків і хіпстерські кафе, то, як казала моя бабця: “Jak si bawic, to si bawic, portki sprzedac, frak zastawic”

***

Сиджу в кав’ярні. Поруч літній пан мучиться з мобільним. Така, знаєте, нокія кольорова, з рінг-тоном рідним ще.

Нарешті він наважуєттся визнати поразку і попросити допомоги. Я найближче і я в “песику”. Отже, варіантів більше нема: йде до мене.

Ніяково, поволеньки сідає поруч і каже так, як до своєї дитини:

– Доцю, повидаляй мені тут листи. Бо нові не приходять!

І от ми один за одним видаляємо Ромка Двері, Ощадбанк, Ігор Труби, Славік Нікель, Спортлайф (спортлайф, як ти це читаєш, тебе не позбутись, як лишаю! дай людям спокій, ну, 30 смсок!).

Доходимо до Кохана. Пан хапає мене за рук, рвучко так, аж я сіпнулась:

– Дитино, Кохану не видаляй. Хай все буде.

Чуєте? Це вам месидж на сьогодні, від світу, від мене, від пана, який поховав дружину рік тому, а досі зберігає її в серці. Назавжди. В найніжнішому куточку, де завжди весна.

Не видаляйте коханих з вашого серця.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!
Госовська Марта
Марта Госовська, – перекладачка, колумністка, літературний критик, в минулому – викладачка літературної критики і компаративістики.

Реклама

Loading...

Реклама