У Страсний тиждень в галереї сучасного сакрального мистецтва «Iconart» відкрилася виставка «Джерела», яка стала результатом Першого пленеру сакрального мистецтва у м. Трускавець, який відбувся у лютому.

Учасниками цього мистецького проекту стали: Софія Білик, Олександр Бриндіков, Андрій Винничок, Оксана Винничок, Роман Зілінко, Оля Кравченко, Остап Лозинський, Данило Мовчан, Уляна Нищук, Орест Рабик, Наталя Русецька, Уляна Томкевич.

Наскрізною темою стала тема джерела та води у культурному, духовному, історичному та локальному розрізі: від створення світу до сучасного Трускавця, від Старозавітніх пророків до духовних пошуків людини, від стилістики середньовічної ікони, традицій народного мистецтва – до сучасних формальних іконописних пошуків та експериментів.

Серед робіт цікавою є інтерпретація Ольги Кравченко «Новонароджений Мойсей у водах», де у Єгипетських краєвидах ми впізнаємо  панораму Трускавця. Кожна робота, навіть та, що на перший погляд видається знайомою та традиційною, має особливе потрактування теми води, християнської символіки, самого сюжету, стилістичних пошуків.

Про особливості виставки, пленеру та загалом сучасного сакрального мистецтва ІА Дивись.info спілкувалася із кураторкою проекту Марією Цимбалістою.

– Як виникла ідея пленеру та виставки «Джерела»?

Напевно, найкраще про це можуть сказати комісар пленеру Андрій Винничок. Ініціатором цього проекту також є отець Володимир Бондарчук, який після відвідин пленеру в Новиці, захопився ідеєю аналогічного дійства в Трускавці. Захотілося якось оживити духовне та культурне життя міста. Ці плани підтримали директор готельно-курортного комплексу «Карпати» пан Лев Грицак та мер Андрій Кульчинський.

Метою було наповнити місто не тільки рекреаційними моментами, але й культурно та духовно, новими заходами, чимось таким чого ще не було, так зійшлися на пленері. Ми почали думати, що це може бути, як об’єднати із Трускавцем? Для нас це місто відомо як туристична, лікувальна локація. До кінця не знали як це буде виглядати, де ми будемо і тому подібне?

Дуже допомогло те, що нас матеріально підтримали пан Лев та керівництво міста. Нашим завданням було лише знайти певну концепцію, продумати програму та ідейну прив’язку до міста, а також кого саме з художників запросити. У своєму виступі, о. Себастіян, зазначив, що на виставці представлені роботи вже зрілих художників, які неодноразово брали участь у пленерах в Україні та поза її межами.

Тут не було якогось спеціального конкурсу, просто зібралася група художників, що віддавна працює разом в одній тематиці, цікавляться релігійним мистецтвом, іконописом. Всього у пленері взяли участь дванадцять художників – це також досить символічно.

– Розкажіть про тематику пленеру

Ми вирішили, власне, що потрібно придумати якусь тему, яка б об’єднала митців і місто Трускавець. Що ми знали про це місто? В першу чергу, відомі місцеві лікувальні джерела. І вирішили цю тему розвинути, розкрутити в контексті універсальному загальнохристиянському. Тобто джерело, джерела, роздуми на тему води у християнстві, в Біблії, в історії Церкви та мистецтві.

– До яких сюжетів зверталися художники?

Весь іконопис базується на Біблії. Але є такі сюжети більше нам знайомі, традиційні – це Христос-Вчитель, Богородиця Годуюча та ін., а також такі, які відомі в історії мистецтва, особливо, у Західному і до них часто звертаються.

Ми вирішили не вказувати художникам, що вони мають малювати, а підготували такий текст, який стосувався різних ідей із Старого та Нового Завітів, з християнства та мистецтва загалом. Це сюжети якими можна надихнутися, щось почерпнути. Але, що цікаво вийшло, що хоч і не було якихось обмежень, художники зуміли згрупуватися і представити на стільки різні бачення цієї теми. Умовно їх можна поділити на Старозавітні, Новозавітні, Життя Святих, і навіть присутня світська тематика, яка стилізована в  певній іконографічній манері.

Це все вийшло якось несвідомо. Просто те, що художники працювали разом, обмінювалися ідеями, спілкувалися, ділилися досвідом, притягнули з собою книжки, надихалися різними зображеннями від ефіопських до українських народних та середньовічних ікон, зіграло свою позитивну роль…

– Виходить що це була майже наукова конференція…

Дійсно так. Переважно, художники між собою рідко спілкуються, дуже закриті працюють окремо. Тут вони творили разом, навіть під час роботи спрямовували один одного, підказували щось, постійно відбувався процес отого живого діалогу. Вийшло дуже цікаво, митці зуміли охопити всі сторони напрацьованої ідеї, що стосувалася теми води в християнстві, з допомогою традиційних і не традиційних сюжетів.

– Ви говорили про сюжети не релігійні…

Це роботи Уляни Нищук «Та, що виринає» і «Той, що пірнає». Мені здалося спочатку, що це фрагменти якоїсь ікони, як окремий сюжет, який став самостійним. Вона просто взяла стилістику української народної ікони, але зображення не має прив’язки до якогось конкретного сакрального зображення. Але, загалом, це також пов’язане із темою Хрещення Господнього, станом очищення, має свій духовний сенс, він прочитується. Такі експерименти дуже потрібні художнику.

– Тут, напевно, представлені художники різних конфесій, і кожен має свою творчу індивідуальність, різні стилістичні пошуки?

Не було якоїсь прив’язки до цього. Власне, коли художники працюють над замовленням, то багато чого узгоджують із священником, з церквою. Тут інший формат. Художникам надавалася повна свобода, відповідно, вони себе почували досить незалежно, могли більше фантазувати, продукувати цікаві ідеї.

– У глобальному контексті, сьогодні все більше нав’язується думка, що сакральне мистецтво, церква – це не сучасно. Але останнім часом відбувається багато різних виставок, пленерів. То, так виглядає, що Біблія – невичерпне джерело натхнення для творчості. Чи намагаються іконописці шукати себе у чомусь іншому?

Бачите, тут Львів, можливо, така резервація… Ну, може, і не зовсім так. У Львові зручно працювати. Тут є, хоч єдина, та все ж дуже цікава галерея Iconart, яка активно репрезентує сучасний стан сакрального мистецтва. Тут можемо показати якісь експерименти. Зазвичай такого плану галереї, прив’язані до церкви крамнички, де продаються хрестоматійні ікони.  А тут, хоч і невеликий, але все-таки простір для фантазій та пошуків.

Зараз для нас багато плюсів, адже ікона не завжди мусить бути в церкві, бо вона – це дуже відповідальний простір і співпраця між художником і священиком. Ми часто потребуємо ікони у нашому приватному житті, школі, в публічному просторі, тут ми вже можемо обирати. Люди почали прагнути цієї ікони, і дякуючи цьому з’являється можливість для вільної творчості та розвитку іконопису.

Ми брали участь в проекті «Галіціякульт» у Харкові з галереєю, адже важко уявити Галичину без церкви. До того займалася проектом-дослідженням сакрального мистецтва від його, так званого Відродження, на початку ХХ століття. Насправді все почалося від Андрея Шептицького, коли з’явилася ідея розвивати сакральне мистецтво, робити його сучасним. Тут виникає і музей, і стипендії для молодих художників, запрошення талановитих майстрів до Львова, адже у Митрополита було розуміння цього процесу. Зараз церква трохи відмежувалася від мистецтва, від художників. Але, дякуючи таким галереям, приватним особам, ми можемо розвиватися. Як казав на відкритті о. Себастьян, художник мусить з чогось жити, дуже важливо щоб його підтримували. От такі ініціативи, розуміння потреби сакрального мистецтва, дають можливість розвиватися.

В Харкові нас гарно прийняли, але для більшості людей це було невідомим, бо звикли говорити про ікону лише в церковному форматі. Ми часто свої проекти  представляємо у «Дзизі», і сучасне мистецтво нас допускає до себе, може це банально і не сучасно. У той час, церква не готова нас сприймати. На виставках  присутні постійно о. Себастіян. І презентовану ініціював о. Володимир Бондарчук, а от інших священиків бачимо не часто.

Криза полягає у відсутності спілкування, це те, що вже було в середньовіччі. Якщо художник віруючий, то що ж він буде творити як не ікони, буде постійно малювати, бо він цього потребує, навіть якщо не знаходить у церкві замовника. Власне, з умовою що церква буде давати свободу творчості, можна подолати цю кризу, так з’явиться можливість якось розвивати сакральне мистецтво.

– Чи працюватимете надалі з Трускавцем?

Власне, сьогодні п. Лев сказав, що готовий приймати нас ще раз. Сподіваємося, що вдасться розширити формат, ми зможемо запрошувати художників з інших країн, які раніше нас підтримували, а тепер, маючи свого мецената, ми зможемо їх долучити до цього проекту.

– Де вже встигла побувати ця виставка і куди далі помандрує?

Виставку презентували в Трускавці у санаторії, на відкритті зробили таку імпровізовану екскурсію, до кожен художник представляв свою роботу, розповідав про неї. Згодом, була виставка в місцевому музеї, тепер у Львові. Маємо намір завезти цю виставку до Любліна, а може і до інших міст.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Хочеш повідомити новину? Дій!