дивись.info

Французький переворот, принципова справа Ляшка і нескінченне сміття. Політогляд тижня

Французький переворот, принципова справа Ляшка і нескінченне сміття. Політогляд тижня

Справа Ляшка: пан або пропав; про що насправді свідчать результати французьких виборів і що ж відбувається зі сміттям у львівській політиці, – у політичному підсумку тижня від Дмитра Посипанка.

Вибори у Франції

У неділю, 23 квітня, у Франції відбулися президентські вибори. Перемогу в першому турі не зміг здобути жоден з кандидатів, оскільки не набрав необхідної більшості голосів.

Екс-міністр економіки, лідер руху «Вперед!» Еммануель Макрон і голова партії «Національний фронт» Марін Ле Пен пройшли до другого туру президентських виборів, який відбудеться 7 травня.

Що показали ці вибори. По-перше, це повний крах двох партій, які останні кілька десятиліть правили Францією – соціалістичної і республіканської, висуванці яких не змогли пробитись у другий тур виборів. Французький виборець їм показав, що просто перебувати у владі і нічого не змінювати, не можна.

По-друге, це зростання прихильників радикальних політичних поглядів у Франції, як правих, яких представляє Ле Пен, так і лівих, яких представляє Меланшон. Єдине, що втішає у цій популяризації радикалістів-популістів, що вони наразі не можуть домовитись між собою через кардинально різні політичні погляди.

Фото Укрінформ

Але тенденція до радикалізації здавалось би успішних і заможних європейських країн повинна уже насторожувати політичну еліту всього світу.

Найімовірніше (принаймні, так говорить французька соціологія, яка, до речі, майже на 100% спрогнозувала результат першого туру) новим Президентом Франції стане все таки євроцентрист Макрон, який переможе Ле Пен з доволі комфортним відривом, однак він отримає для керування поляризовану та досить радикально налаштовану Францію.

Читайте також: Комунальні лісгоспи Львівщини є великою годівничкою для масових незаконних рубок, – еколог

І перед новим президентом постане надважке завдання – об’єднати це поляризоване суспільство і знизити градус радикалізму. Сподіваємось, що він з цим впорається. Бо, якщо ні, то дорога для таких, як Ле Пен чи Меланшон, на найвищі щаблі влади відкриється сама. А до чого це може призвести, увесь світ знає ще з минулого століття.

Нова справа НАБУ

Після Насірова і Мартиненка Спеціалізована антикорупційна прокуратура і НАБУ вирішило взятись і за найголовнішого радикала України Олега Ляшка.

І якщо у справах перших двох проглядалась хоча б якась боротьба із різноманітними схемами, яких у нас в Україні працює тисячі, то справа Ляшка може стати дійсно першою у питаннях незрозумілого збагачення наших політиків. На перший погляд, ця справа досить проста: або Ляшко доводить законність походження своїх мільйонних статків, або у нього це все багатство конфісковується і він отримує багаторічний термін.

Читайте також: Які професії будуть затребувані і де платять найбільше в Україні (інфографіка)

Довести прозорість своїх доходів таким, як Ляшко, надзвичайно складно, адже такі персонажі ніколи не займались бізнесом, а завжди перебували у політиці, яка за офіційними даними не є надто прибутковим заняттям. Але, з іншого боку, ця справа для НАБУ і САП є дуже складною, адже аж занадто у ній проглядається політичний мотив.

Фото ТСН

Фракція радикалів, попри свою показову опозиційність, фактично рятує так звану коаліцію в парламенті, не даючи можливості провести дострокові вибори. І, якщо ця справа почне набирати обертів, то уникнути переобрання Верховної Ради навряд чи вдасться.

Таким чином, фактично підтверджується гіпотеза про те, що адміністрація Трампа, як основний донор і куратор НАБУ, остаточно розчарувалась в Порошенкові і таким чином намагається на нього тиснути. Але є і два інші нюанси, на яких хотілося б наголосити.

Перший. Справа Ляшка може стати прецедентом в українській політиці і, якщо вона буде успішно доведена у суді, то тоді варто починати хвилюватись і іншим українським політикам, які нагромадили мільйонні статки, все життя перебуваючи у політиці.

Другий. Справа Ляшка може бути доведена до суду лише у тому випадку, якщо НАБУ і САП не втягнуться у циркові постановки головного радикала України і не піддадуться на його провокації. А взагалі, хочеться порадіти за Україну, бо в Україні радикали ще не доросли до рівня радикалів уже згадуваної тут Франції.

Перша смерть в місії ОБСЄ

23 квітня в районі населеного пункту Пришиб на території ОРЛО підірвався автомобіль Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ. Це перший з початку роботи цієї місії (від березня 2014 року) інцидент з патрулем місії ОБСЄ, що призвів до жертв серед спостерігачів.

Згодом стало відомо, що загинув громадянин Сполучених Штатів Америки, а ще один громадян Федеративної Республіки Німеччина зазнав важких поранень. Не зважаючи на те, що цей інцидент трапився на тимчасово окупованій територій, яка не контролюється українською владою, найбільше програла в політичному плані саме Україна.

По-перше, ми уже традиційно програли в інформаційному плані, адже російські пропагандистські ЗМІ перші подали світовій спільноті цю новину. І подали її так, як вигідно російській владі, звинувативши у всьому диверсійну групу Збройних Сил України.

По-друге, після цього інциденту скоріш за все спостережна місія ОБСЄ звузить і обмежить території в ОРДЛО, які будуть підпадати під їхні спостереження.

По-третє, це факт загибелі громадянина США на території України. У нас відносини з адміністрацією Трампа і так, м’яко кажучи, складаються дуже важко, а тут смерть американця. Сполучені Штати не пробачають і не забувають про свої втрати за межами своїх кордонів.

Тому репутаційно ми і тут дуже серйозно втратили. І тут наша влада мала оперативно відреагувати і напрацювати цілу стратегію поведінки. Можна було, наприклад, одразу ініціювати зміну статусу спостережної місії з беззбройної на озброєну, можна було ініціювати збільшення місії, чи території її охоплення, можна було вимагати створення незалежної комісії із розслідування цього інциденту з допуском до місця трагедії. Можна було, здійснити і ряд інших дій. Однак наша влада так і не навчилась оперативно реагувати на кризові явища.

Блокада? Ні, не чули…

25 квітня Україна припинила постачання електроенергії до територій Луганської області, що були окуповані бойовиками. Таким повідомленням ошарашила нас на своїй сторінці у Facebook Національна енергетична компанія «Укренерго».

Можна було подумати, що врешті наші монополісти почали виконувати рішення екстреного засідання Ради нацбезпеки і оборони, яке було затверджене Указом Порошенка, про введення тотальної блокади тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей. Але ні!

У відомстві пояснили, що таке рішення було ухвалене у зв’язку з тим, що терористи з окупованих територій вже тривалий час не сплачують за поставлену і спожиту електроенергію у непідконтрольних Україні містах. Коментарі тут зайві.

І знову (!) про сміття…

Цього тижня історія із підписанням «сміттєвого» Меморандуму продовжувалась у двох напрямках. І у двох вона розвивалась негативно. Після цієї «славної» події, її підписанти з міст і містечок Львівщини, які «вирішили» допомогти Львову, почали повертатись додому і дорогою назад вони зрозуміли, що не хочуть підписувати цей документ.

Зокрема, це вже встигли зробити міські голови Стрия, Рави-Руської, Старого Самбора, Белза, Самбора та Бродів (тобто 6 з 19-и). Інші почали проводити громадські слухання, щоб убезпечити себе від гніву громади. Ну і, звичайно, що на цих слуханнях вони почули категоричне «НІ». Принаймні, така інформація надійшла із Миколаєва.

Але це не зупинило обласних обранців, які на сесії облради, що відбулась 25 квітня, виконали свої зобов’язання в рамках цього меморандуму і виділили понад 30 мільйонів гривень для тих, хто утилізовуватиме львівське сміття протягом наступних двох років. Але і тут не обійшлось без скандалу.

«Самопоміч» проголосувала лише за одне з рішень про виділення цієї суми, а за друге відмовилась голосувати. Спочатку вони всім доводили, що це маніпуляція і «Самопоміч» проголосувала за виділення коштів в рамках меморандуму, і навіть звинуватили ЗМІ у непрофесійності. Через день, трохи розібравшись у питанні, все таки визнали, що за друге рішення про виділення коштів вони не голосували.

Але ж одразу обґрунтували, що вони за такі рішення апріорі голосувати не можуть, бо такі рішення порушують чинне законодавство і протирічать їхній антикорупційній ідеології партії. Особисто я вважаю, що голосувати, чи не голосувати за той чи інший проект рішення – це право кожного депутата і кожної фракції. Але хотілося б, щоб представники «Самопомочі» вибачились і перед тими ЗМІ, яких вони звинуватили у дезінформації, адже де-юре вони все таки не проголосували за виділення цих «сміттєвих» коштів.

Битва з пам’ятниками

Уже традиційно, напередодні 9 травня, у львівських націоналістів і деяких громадських активістів стається загострення на фоні так званого Монументу Слави, що знаходиться на вулиці Стрийській. Цей рік теж не став виключенням.

І знову у засобах масової інформації почалась істерія навколо того, що цей монумент потрібно знести, а на його місці спорудити інший монумент. Ідея може й непогана, але для чого це робити лише перед «днем перемоги»? Тим паче, що після 9 травня ніхто і не згадує про цю ініціативу до наступного року і наступного «дня перемоги».

Ідея може й правильна, але чомусь ніхто не говорить про те, за чий кошт буде зноситись цей монумент і будуватись інший. Якщо цю ідею готові втілити її ініціатори за свої власні кошти, то я зовсім не проти, але, якщо нам доведеться робити це за кошти міського бюджету, то я пас. Нам, і без цих ідей, є куди гроші витрачати. Але цього року ця ініціатива не залишилась непочутою.

Принаймні місцевою польською владою, яка просто взяла та й демонтувала пам’ятник воякам УПА у селі Грушовичі, що поблизу Перемишля, обґрунтувавши це тим, що він незаконно встановлений і не має жодних дозвільних документів. Наскільки мені відомо, то Монумент Слави на Стрийській теж знаходиться там без відповідних документів і не знаходиться на балансі жодного з органу влади. Тому, не потрібно цих істерик і заяв. Потрібно лише захотіти і без галасу це зробити. Але ж у нас ніхто до цього не готовий. Тому і чуємо з року в рік ініціативи уже 26 років поспіль.

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут

Ілюстрації: Ігор ДАНИЛИХА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама