дивись.info

Про художню цінність «серпа і молота», або Що робити з радянським Львовом

Про художню цінність «серпа і молота», або Що робити з радянським Львовом
Радянський Львів. Архівне фото

Львів – це місто різноманіття, життєвих досвідів та ідентичностей. І якщо дискурс про збереження польських, єврейських, австрійських ідентичностей має місце, то відношення до радянської спадщини характеризується підходом «знищити не можна зберегти». ІА Дивись.info спробувала розібратися, що ж робити з монументальними об’єктами та радянською архітектурою і чому історична цінність пам’ятників нерідко нівелює цінність художню.

У львівській міській раді вже не вперше піднімається питання про демонтаж Монумента Слави на вулиці Стрийській. У квітні минулого року у Львові невідомі розмалювали Монумент у синьо-жовті кольори. Наразі питання про демонтаж комплекту у стінах міської ради стоїть радикальніше: депутати навіть погрожують Садовому судом.

З приводу цього ІА Дивись.info звернулася до головного архітектора Львова Юліана Чаплінського. Архітектор наголошує, що є конкретні прописані законні регламенти, в яких вказано, що під декомунізацію підпадає, а що ні.

Юліан Чаплінський, головний архітектор Львова

«Особисто я не дуже люблю радянський монументальний соцреалізм. Тут мають бути організовані громадські слухання, які б визначали історичну цінність та доцільність розташування цих пам’яток. Монумент Слави на вулиці Стрийська є яскравим представником свого стилю, але чи воно є нам вкрай необхідне, цього сказати не можу. Я маю досить байдуже ставлення до того монумента. Розумію, що є люди, які мають до цих речей сентименти. Але щороку цих людей стає все менше. Якщо громадськість вирішить, що монумент нам не потрібний, то я з цим погоджуся», – розповів Юліан Чаплінський.

Читайте також: Декорувати під старовину – це брехати самому собі, – головний архітектор Львова про імітацію історичної забудови (інтерв’ю)

Щодо художньої цінності радянських пам’ятників, то архітектор відзначає Пагорб Слави на вулиці Пасічна, який є прикладом хорошої архітектури.

«Як на мене, це хороша архітектура, адже комплекс структуровано непогано. Я б волів залишити його у тому стані, у якому він зараз є. Тим більше, це поховання.

Я вивчав цей прецедент у Європейських країнах. У Талліні, Відні ці моменти не драматизують так, як у нас. Пагорб Слави виконаний у стилі сталінського ампіру. А щодо монумента на вулиці Стрийська, то я не сильно розчаруюсь, якщо його демонтують. Але все ж таки ми докладемо максимум зусиль, аби зробити це рішення колективним», – резюмував Юліан Чаплінський.

Окремої уваги варта і радянська архітектура, домінуючою характеристикою якої був функціоналізм та практичність.

Мистецтвознавиця Ася Баздирєва  дотримується думки, що при розгляді радянських пам’ятників важливо індивідуально вирішувати долю окремих творів, враховуючи їх історію та контекст створення, патронаж та авторство, їх «взаємодію» з місцевими спільнотами.

Скажімо, пам’ятник Леніну має зовсім інше значення ніж меморіал загиблим під час Другої Світової Війни, адже радянську ідеологію в другому випадку треба відокремити від мільйонів життів, що їх Україна віддала під час боротьби з фашизмом — вони та коллективна пам’ять про них є дуже важливими. І ця травма може без жодних проблем співіснувати з пам'яттю про паралельний спротив українців радянській владі
Ася Баздирєва
Мистецтвознавиця, авторка текстів про сучасне мистецтво та культуру; вивчає історію мистецтв в City University of New York.

«Те ж саме стосується й інших творів монументального мистецтва, серед яких мозаїки та барельєфи: їх автори дуже часто були противниками партії й намагалися уникнути ідеологічного навантаження в своїх творах, наприклад, закласти в їх сюжети маніфестацію знання чи людської праці, а часом навіть закодувати за допомогою художніх засобів цілком анти-радянське повідомлення. І це була робота з постійним ризиком для життя!

Вивчаючи ці твори ми маємо можливість дізнатися про людину: це водночас історія доби й історія поокремого спротиву чи прийняття. Дослідити такий матеріал, знайти проблемні питання, контекстуалізувати їх та створити публічну дискусію навколо конфліктного минулого набагато складніше, ніж просто все понищити, але саме такий складний шлях є основою демократичного суспільства, в якому різноманітні досвіди людей чи груп важливіші за тоталітарні рішення заборонити «комуністичне» і дозволити лише «патріотичне», – наголошує мистецтвознавиця.
Роман Масик, доцент кафедри історичного краєзнавства

Натомість доцент Львівського національного університету імені Івана Франка Роман Масик, який займається вивченням пам’ятників Львова, притримується позиції, що всі радянські пам’ятки без виключення піддаються декомунізації.

«Вибірковість у цьому питанні може у майбутньому повернути деякі радянські міфи. Ті пам’ятки, які мають художню цінність, слід переносити в окремі музеї, але ні в якому разі не тримати їх у місті», – стверджує Роман Масик.
Ті пам'ятки, які мають художню цінність, слід переносити в окремі музеї, але ні в якому разі не тримати їх у місті
Роман Масик
На думку ж Асі Баздирєвої, такий підхід повністю повторює радянську модель облаштування публічного простору, в якому монументальне мистецтво створювалося для легітимізації влади та національної пропаганди.
«Коли офіційні інститути чи виконавці на місцях вимагають термінового знесення чи стигматизації пам’ятників, відбувається конфлікт ідеологій, який не має стосунку до реальних потреб містян та їх особливостей користування містом чи їх персональних історій», – вважає мистецтвознавиця Ася Баздирєва.
Олександра БАГАЧ
Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама