дивись.info

Роздуми про День перемоги

Роздуми про День перемоги

Колонка Олександри Багач

Чия насправді перемога і над чим? Якщо відкинути всі ідеологічні навантаження, то не побоюсь відкрито сказати, що це перемога над найбільшим антигуманним режимом ХХ століття і не потрібно закривати очі на роль України у цьому процесі. Хочу лише дещо змістити акценти.

Візьму за озброєння слова Юрія Макарова, який наголосив, що те, що в складі антигітлерівського союзу перебував антигуманний і так само небезпечний режим, нічого не змінює в цій констатації.

І так, з чим же зіткнувся світ у 1939 році? Злом. Утім, не у його чистому вигляді, а злом законсервованим, абсолютність якого усвідомлюється лише з перспективи. І саме у цьому полягає його підступність.

Тут справедливо згадати запропонований Ханною Арендт феномен «банального зла». Адже зло у чистому вигляді насправді зустрічається вкрай рідко. Прикладом зла заради зла є образ Доріана Грея, Мефістофеля тощо. Тобто здебільшого це літературні герої, або ж образи з мистецтва, всього- на-всього витвір людської уяви. А от злочини нацизму, його радянського відповідника комунізму – це зло яке обирається несвідомо. Мова не йде про Гітлера, або ж Пола Пота. Я маю на увазі тих, завдяки яким ці ганебні прецеденти в історії знаходили свою легітимізацію – маси. Більшість людей, які якимось чином були причетні до антигуманної системи у розмовах згадували, що «просто виконували свою роботу». Йдеться переважно про працівників концтаборів, сибірських таборів, тобто тих, про кого вже знято-перезнято фільмів, написано-перенаписано книг. Мотив – банальний і водночас насторожуючий – неусвідомленість, перекладання відповідальності на когось «зверху» та відмова від вибору.

Саме тому найбільшим в історії проявам зла була характерна масовість.

«Навіть ті, хто не хворий, однаково носять заразу в своєму серці», — пише Альберт Камю у своїй книзі «Чума». Відтак, випливає, що зачасту, коли зло повертається до нас обличчям, ми його не впізнаємо, воно ховається на задньому плані, обравши форму ідентичності.

Розмірковуючи про природу «ренесансів зла» в історії, процитую знову ж таки Альберта Камю, слова якого, не дай Боже, можуть бути як ніколи на часі.  І не важливо, чи то йдеться про мор, чи про «коричневу чуму», чи «червону»:

«… бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, в підвалі, у валізі, в носовичках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста».

В цей день варто вшанувати прояви мужності та стійкості тих, хто боровся, а також міняти смислове наповнення. Тобто відзначати цю дату, як День перемоги над нацизмом, спільної перемоги, яку досягнула антигітлерівська коаліція. І пам’ятати про ще один важливий аспект – це не лише скорбота, а й радість від того, що вдалося уникнути  небезпеки рабства, який ніс у собі нацизм. Цей фактор свідчить про те, що людство не приречене і все ж таки здатне відродитися із попелу, як фенікс, усвідомивши при цьому свої помилки. І не важливо скільки ще буде таких падінь та ренесансів, головне, що добро перемагає зло.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Багач Олександра
Випусковий редактор ІА Дивись.info з червня 2016 року. Вивчає журналістику в ЛНУ імені Івана Франка. Вважає, що журналістика — не ремесло, а стан душі. Говорить: «Чудово, що я не стала вчителем, адже тоді не мала б можливості боротися з тими речами, з якими чесна людина не повинна миритися»

Реклама

Реклама