Дипломатичні колізії: навіщо Путіну довелося просити Трампа про зустріч з Лавровим

«Вони нас обдурили», – наводить телеканал CNN слова прес-секретаря Білого дому. Як наслідок, стало відомо, що зустріч Трампа і Лаврова відбулася на особисте прохання президента Російської Федерації Володимира Путіна.

Того ж дня у Білому домі відбулася ще одна зустріч – Дональда Трампа і міністра закордонних справ України Павла Клімкіна. На чийому боці була дипломатична перевага, про це розмова із політологом Олексієм Полтораковим.

– Те, що ці події пов’язані, це зрозуміло, і пов’язані вони безпосередньо. Значимість цих подій на даному етапі міжнародних відносин чи конфігурації переоцінювати все ж не варто. Візит Павла Клімкіна у США носив швидше технічний, протокольний характер. Можна сказати, у якомусь смислі цим візитом Клімкін представлявся новому президенту США, з яким йому найближчим часом доведеться взаємодіяти, зокрема у ключових питаннях такого глобального міжнародного співробітництва України із США, починаючи з конфлікту на сході України і закінчуючи іншими питаннями, які раніше були стратегічними. Наприклад, контроль над технологіями подвійного призначення, ядерна сфера тощо, у яких наразі панує затишшя. Тому візит має, звісно, знаковий характер, однак конкретні його результати носили, швидше, технічний характер, тоді як візит Лаврова у США мав дещо інший присмак, дещо інші акценти.

– У чому полягають ці акценти?..

– Ключове завдання візиту Сергія Лаврова у США було дещо компенсувати якщо не провали, то невдачі російської зовнішньої політики і дипломатії , які проявилися під час візиту Рекса Тірленсона і його зустріч з Лавровим та Путіним. Зрозуміло, що ключовий принцип дипломатії – це принцип симетричності. Тому візит Лаврова до США носив насамперед симетричний характер щодо візиту Тірленсона до Москви. Тобто грубо кажучи, глава зовнішньополітичного відомства США відвідав Росію і зустрівся, крім свого міністерського візаві, з президентом Росії. Так само і глава міністерства закордонних справ Росії зустрівся в Америці зі своїм візаві, а також зустрівся із президентом. Тобто баланс був дотриманий за максимумом. Однак, як стало відомо через витік інформації, цей баланс був дотриманий під певним тиском Путіна. Формально – це було особисте прохання. Але характерно те, що Путіну, так чи інакше, довелося просити свого американського колегу, умовно кажучи, партнера, хоча, швидше, не дуже партнера, а ключового латентного суперника, піти на такий крок. Тобто першопочатково протоколом зустріч Лаврова з Трампом не передбачалася.

– Чим це пояснити?

– Можливо, тим, що наразі нема ніяких ключових моментів, про які варто поговорити Лаврову з Трампом, оскільки у Росії з США щодо них нема згоди. Найочевидніше, йдеться про українську кризу, а також про Сирію, Північну Корею тощо. Тобто ті ключові питання, де в принципі якось могли б сторони, якщо не виступити зі спільною точкою зору, то хоча б знайти точки доторку. Тому знову ж таки візит Лаврова, як і візит Клімкіна, теж носив протокольний характер. І двічі протокольний характер носила його зустріч з Дональдом Трампом.

– Як Ви оцінюєте обидва візити?

– Якщо візит Павла Клімкіна можна оцінювати досить нейтрально, то візит Лаврова можна оцінювати у чомусь нейтрально-негативно, оскільки він не вніс відвертого політичного позитиву у російську гру й у російсько-американські відносини. Більше того, він став проявом якоїсь серйозної, яка наразі знаходиться в глибині,  напруженості у російсько-американських відносинах.

– Чи не стала публікація російським МЗС фото зі зустрічі Трампа і Лаврова реакцією на фотографії із зустрічі Павла Клімкіна із президентом США?

– Основною цільовою аудиторією цих фотографій є Росія. Публікація носить швидше внутрішній характер. Мовляв, ось з нашим міністром зустрічається президент США, до якого офіційна ідеологія, так чи інакше ставиться із симпатією. У такий спосіб прокачується населення.

Читайте також: Трамп прийняв у Білому домі міністра Клімкіна

У силу того, що відбувся витік інформації про те, що Путін просив зустрітися Трампа з Лавровим, цей витік показав Росію не в найкращому ракурсі. Натомість для Росії засвічування таких фотографій щодо США носило навіть не асиметричний, а симетричний характер спробувати компенсувати все за принципом взаємності дуже характерному для дипломатії.

Оксана ДУДАР