Традиційний український орнамент треба шукати у фольклорі, – інтерв’ю з майстринею і дослідницею вишивки

З нагоди цього дня, ІА Дивись.info поспілкувалася з майстринею і дослідницею вишивки Людмилою Огнєвою. Вона лауреатка V Всеукраїнського конкурсу «Український вишитий рушник», авторка понад 45 брошур і книг, входить до складу Національної спілки майстрів народного мистецтва України Людмила Огнєва переконана, що елементи традиційного українського орнаменту варто шукати у фольклорі і що кожен має створювати вишиванку для себе власними руками.

– Коли почали вишивати і що спонукало до цього?

– За вишивку я взялася з дитинства. А передумов як таких не було… Мама вишивала, у школі нас також вчили. І, власне, у дитинстві вишивка лишалася для мене просто вишивкою. Так, я брала участь в обласних виставках, але вже у дорослому віці зайнялася нею серйозно. Це почалося десь із 1996 року, коли була десята річниця Чорнобильської аварії. Я тоді представила на виставці перший рушник, присвячений аварії. Він називався «Схаменіться, люди».

– Ви самостійно відточували навички чи вас хтось навчав?

– Я ніколи серйозно не вчилася цьому, але усе, що цікавило, знаходила сама: або книжки, або інтернет, вже пізніше. У школі було кілька уроків, але там показували, як вишивати лише однією технікою. Решту вивчала сама.

– Якій техніці вишивки надаєте перевагу?

– Я володію більше ніж стома техніками. Вишивала усіма, але у мені прокинулося, певно, щось генетичне. Розумієте, я сама родом зі Східного Поділля і мені подобалися орнаменти, притаманні тій місцевості. Зокрема техніка качалочкою. Власне, багато робіт у мене виконано технікою, яка притаманна саме Східному Поділлю. Найбільше, певно, виконано штапівкою і качалочкою.

– Для вас вишивка значить більше, ніж просто візерунки, з огляду на кількість робіт, їх назви, дослідження. Ви вкладаєте у неї більше значення…

– Для мене вишивка — це як для журналіста сьогодні комп’ютер або як для археолога лопата. Це спосіб розповісти про традиції, культуру, світогляд українців. Це все якраз збережено у творах народної творчості, а вишивка — одна з них. Те, що зберіг народ, закодовано у ній.

– Якими є елементи традиційного українського орнаменту?

– Це дуже складне питання, тому що є чимало паралелей: міфічні, фольклорні… Те, що пов’язано з космосом, — це геометричні орнаменти, вони мають свої елементи: квадрати, кола тощо. А якщо говорити про фольклорні, то їм притаманні рослинні елементи: грона калини, квіти калини тощо. Також присутні тваринні мотиви. Такі елементи здебільшого зустрічаються у Східній і Центральній Україні.

Взагалі, я вважаю, що елементи традиційного українського орнаменту треба шукати у фольклорі. Це просто скарбниця! Я вже багато років займаюся дослідженням вишивки саме у фольклорі і багато чого відкрила для себе.

– Поділитеся відкриттями?

– Це дуже велика і об’ємна тема. Але можу навести приклад для наочності. Є така колядка, у якій говориться: сидить дівчина і вишиває сорочку на весілля братові — на грудях птахи, на комірі зорі, а на подолі олені. І тут не йдеться про те, що саме тваринку треба відображати. Для цього є графічні елементи як от гребінець абощо.

Сьогодні я мрію побачити таку вишиванку на власні очі. Але поки що вона мені не зустрічалася. Хоча у Львові й Івано-Франківську я бачила сорочки, де на грудях був вишитий звичайний геометричний орнамент, а під ним пташечка або просто тварина. Я вважаю, що це відгомін оцієї прадавньої колядки.

– У вишиванці прийнято закодовувати певну інформацію про людину, наприклад, місце, звідки вона родом. Що ще можна прочитати по візерунках вишиванки?

– Є такий чудовий професор Віктор Давидюк із Луцька, який займався дослідженням жіночих і чоловічих орнаментів. Саме завдяки йому я почала займатися вивченням вишивки у фольклорі. Він якраз і говорить про те, що вишиванка — це паспорт людини. За орнаментом можна дізнатися не тільки з якої родини походить та чи інша особа, але і «прочитати» її вік і стан: одружений чи вільний, чи шукає чоловіка, жінку, чи ні тощо.

– Які орнаменти притаманні кожному з регіонів України?

– На Заході України більше зустрічаються геометричні та, рідше, стилізовані рослинні орнаменти. Але переважають все ж геометричні, тобто міфічні і космічні паралелі. На Сході, якщо казати про Донеччину, можна зустріти все. Причина тому те, що регіон заселений людьми з різних країв. Там можна зустрічати і гуцульські, і лемківські, і бойківські орнаменти, і полтавські тощо. Донеччина у вишивці — це вся Україна. Центральна Україна більше подібна до орнаментів східних регіонів. Південь — так само.

Натомість, якщо говорити про кольори, то на Донеччині переважають червоно-чорні, а на Західній Україні — багатобарв’я.

– Чи сьогодні стає вишиванка популярнішою? Чому?

– Звісно, набуває популярності. На Донеччині ми довго відроджували вишивку. Створили два клуби в обласній бібліотеці. До нас приїзжджали з усієї області, цікавилися, за нашим прикладом створювалися такі ж гуртки і в інших містах. Коли у мене був проект «Пам’ять на життя» — відтворення орнаментів вишивок сіл зони відчуження до річниці Чорнобильської аварії — до нас приїхали 25 вишивальниць! І у Донецьку навіть зараз, на окупованій території, продовжується робота у цих клубах. Відтак, можна говорити, що і там вишивка сьогодні популярна, але не настільки, як у Львові. На Сході України вишивка — це більше ознака національна, ознака людської гідності. Це більше, ніж звичайна, щоденна одежа, це, скоріше, одяг для подій.

Але з огляду на сьогоднішні обставини в країні, люди вважають обов’язковим з’явитися у вишиванці.

– Коли футболістам з команди «Шахтар» подарували форму з орнаментом, ви не дуже схвально відгукнулися про неї. Чому?

– Не дуже схвально, але з іронією. «Шахтарю» подарували футболки з орнаментом, за ким можна було прочитати, що це неодружений хлопець шукає цнотливу дівчину з метою створення сім’ї. Ясно, що не всі футболісти були неодружені, відтак, не всім і пасувало носити таку форму. Але на це сьогодні не звертають уваги. Навіть жінки носять сорочки з чоловічими орнаментами і навпаки.

– Як підійти до вибору вишиванки, щоби вона підходила саме вам?

– Я б не радила її десь купувати або замовляти у когось. Треба шукати майстриню у собі. Сідати і потроху вишивати. Поставити собі завдання на день таке. З часом це перейде у звичку, як вмиватися, снідати, замітати підлогу чи робити зачіску. І тому воно поступово піде само по собі. До того ж, це і терапія певна! На кінчиках пальців у нас знаходяться нерви від усіх органів. І під час вишивки ця область отримує масаж.

А щодо орнаментів, які варто вишивати, я б радила пошукати їх у своїй родині, традиціях.

Людина, яка вишиває, заряджає своєю енергетикою вишиванку, це точно.

Спілкувалась Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК