У Галереї Гері Боумена представили «Нічийну землю» Еви Кісс
Мистецька галерея Гері Боумена цього тижня святкує сім років своєї діяльності. З цієї нагоди цей мистецький заклад представив своїм відвідувачам виставку німецької художниці Еви Кісс «Нічийна земля».
Мистецька галерея Гері Боумена цього тижня святкує сім років своєї діяльності. З цієї нагоди цей мистецький заклад представив своїм відвідувачам виставку німецької художниці Еви Кісс «Нічийна земля».
«Минуле не вмерло, воно навіть не минуло», – ця цитата Вільяма Фолкнера характеризує моє мистецтво стверджує Ева Кісс.
За словами художниці, минуле можна описати як сховищем пам'яті, так і творчим імпульсом.
«У Львові я хочу виставити типові зразки того, що роблю. Кілька моїх листів, ненаписаних, є роздумами про слова не сказані, але виражені в малюнку, змішаній техніці та різних матеріалах, щоб ці слова замінити. На кількох з цих картин геометричні фігури та лінії можна побачити як вимір простору, що може показати життєві лінії. Окрім цього, я використовую техніку колажу на китайському рисовому папері. Я навчилась любити китайський рисовий папір в Пекіні, коли жила там певний час. І мої стели – це істоти, які звикли жити в лісі, наче дерево. Це моє завдання – виявити природу та приховане цих істот», – саме так Ева Кісс окреслила концепцію своєї виставки.
За словами Богдана Мисюги, виставка представляє контекст німецького постмодернізму у Львові.
«Він є дуже особливий, нагадує львівську ситуацію, бо для українського мистецтва не можливо бути нігілістом і стояти осторонь всіх процесів. Байдужий постмодерністський погляд для нас був не властивий, ситуація така в Україні, що цього не дозволяла, тому українського постмодернізму бути не може, можуть бути тільки постмодерні форми. І ці форми, також є в Еви Кісс, яка є художницею з Мюнхену. Так сталося, що батько її угорець, а мама – німкеня, і її самоіндентифікація в мистецтві відбувалося дуже складно, як і в будь-яких народів в повоєнній Німеччині. Для мене Мюнхен – це місце трагічне, бо саме тут у 1939 році загинуло дуже багато модернізму, в приміщенні академії мистецтв есесівці спалили багато творів, серед них роботи Кандінського та ін. Очевидно, це така туга за втраченим у Мюнхені, і досі залишається, особливо, за модерністами. Знаємо, що звідти стартував «Блакитний вершник», і маємо сьогодні такий мікс – Ева Кісс наполовину угорка, наполовину німкеня, як і Кандінський – наполовину українець, багато ситуацій, які звертають нас до постмодерну. Ева Кісс мала можливість жити на Сході, і її спілкування із культурою Китаю, вилилося у таку тонку метамову спілкування з допомогою рисового паперу, і це так само є постмодерном, такий хід, який робить її тексти духовно виправданими», – зазначив мистецтвознавець.
На відкритті виставки Ева Кісс подякувала за можливість тут представити свої роботи.
«Рада, що тут можу виставитися. Я вражена живістю, яку випромінює Львів. Я дещо читала про ваше місто, дещо чула, моя найближча подруга походить зі Львова. Також мені дуже подобається львівський письменник Йозеф Рот. В мені є угорський спадок, бо батько мій був звідти, і тому я з вами цим всім пов’язана», – зазначила художниця.
Нам вдалося поставити кілька питань Еві Кісс про її творчість.
– Пані Ево, що Вас надихає у творчості?
– Мені важко сказати, це і музика і кіно, література.
– Чи є якісь символи у Ваших роботах? Що вони означають?
– Вони є, але вони не свідомі. Символіки нема як такої, може хіба не усвідомлена. Коли я починаю роботу, то не знаю, чим вона закінчиться.
– Багато є у Вас східних мотивів, вони щось означають?
– Я була в Китаї 2,5 роки, мені там дуже сподобалося. Саме в цій країні зрозуміла, що багато можу. Познайомилася там з багатьма цікавими людьми. Саме вони мене надихнули. Найбільше друзів моїх саме з Китаю.
– Ви казали, що Вас надихає музика, а яка саме?
– Ой, я багато чим захоплююся, від класики до року, але найчастіше слухаю єврейську музику.
– Як відкрили для себе техніку колажу? Це щось випадкове?
– Багато вчила, багато пробувала, продумувала. Але все ж, багато чого в мистецтві, у творчості для неї відбувається випадково, зовсім не свідомо.
До слова, підсумуємо, що у творчості Еви Кісс не останнє місце відіграє філософія Сходу із її лаконізмом, увагою до природних матеріалів, ритмом спокою. Важливими є також зримі образи, культурні пам’ятки, які художниця могла там зустрічати – і вони, відповідно, стали невід’ємною частиною її творчості. Хоча, на думку самої художниці, традиція у китайців, дещо їх обтяжує, заважає вільному творчому польоту. З своїми картинами художниця живе, можливо, навіть їх проживає, вона працює не імпульсивно, а дуже делікатно, накладаючи шари фарби чи паперу, як своєрідну медитативну історію твору.
Мар’яна МАКСИМІВ
Фото автора
Коментарі