дивись.info

«Я раду брав, я воював». Політичний огляд тижня

«Я раду брав, я воював». Політичний огляд тижня
Заворушення в ЛОР. Ілюстрація: Ігор Данилиха

Хто виграв і хто програв через заворушення у Львівській облраді, що означає перша перемога України в суді з Росією та які висновки можна зробити після “турне” Трампа Європою, читайте у політичному огляді тижня з Дмитром Посипанком.

Буремна передканікульна сесія облради

30 травня 2017 мала відбутись звичайна передканікульна сесія Львівської обласної ради, під час якої в основному мали розглядатись господарські питання і практично не мало бути яких серйозних політичних сутичок.

Читайте також: Націоналісти прорвалися на сесію Львівської обласної ради: полетіли димові шашки

Але сталося все зовсім інакше. Під стіни обласного парламенту прийшли 3 націоналістичні партії (Свобода, Національний корпус та Правий сектор) із вимогами обов’язково і терміново проголосувати за їхній маніфест, які вони собі підписали 16 березня цього року у Києві і пообіцяли один одному координувати та узгоджувати свої дії. Тоді ж у Києві було оголошено про початок їхнього хрестового походу проти нинішньої влади.

Так виглядає, що цей хрестовий похід розпочався саме з Львівщини, де партія Порошенка має повну владу. Львівщина була обрана не випадково – саме тут і міг початись цей «похід», і саме так, як він почався, він і планувався.

Читайте також: Синютка вимагає від поліції провести службове розслідування

А почався він із силового захоплення приміщення Львівської облради завезеними із східних областей України гопніками Нацкорпусу при активному потуранню цьому акту вандалізму псевдопатріотів Свободи, Правого сектора та місцевих правоохоронців (якщо їх так взагалі можна назвати).

Починалося усе одразу дуже специфічно, адже коли депутати надали можливість ініціативній групі націоналістів виступити з трибуни облради і заявити про свої вимоги, то, як подяку, отримали від них ультиматум: або ви через годину голосуєте за наш маніфест, або ми сюди заходимо. Але молодим крикунам ніхто не повірив у їхні «благі» наміри, ані голова облради Ганущин, ані депутатський корпус, ані поліцаї, які забезпечували охорону приміщення.

Повторювати все, що відбувалось після 13:00 год., мабуть, не потрібно. 20 патрульних поліції, звичайно ж не змогли втримати 200 неадекватних осіб, які під вибухи петард і сморід фаєрів увірвались в сесійну залу і почали блокувати депутатів з вимогою негайно проголосувати за націоналістичний маніфест. У такому випадку Ганущин прийняв єдиноправильне рішення закрити сесію.

Це, якщо зовсім коротко про перебіг подій у вівторок. Коротко про те, що вимагали ці неадекватні праворадикали від обласної ради. Вимагали вони, щоб обласна рада проголосувала за звернення до Президента, Уряду і Верховної Ради прийняти маніфест націоналістів, у якому вони хочуть створення якогось ефемерного Балто-Чорноморського союзу, націоналізації всього російського капіталу, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, вільне володіння зброєю, амністію учасників АТО, які вчинили той чи інший злочин, і ще з півтора десятка таких же недолугих і ідіотських вимог, які, як ви зрозуміли, навіть близько не належать до компетенції обласної ради.

Хто від цього всього програв?

Почнемо з Порошенка, адже саме в області, де, на погляд пересічного мешканця, влада повністю належить представникам його політичної сили, відбулись такі заворушення із першим за історію незалежної України силовим захопленням Львівської обласної ради.

Ганущин теж страшенно програв, адже йому показали, що, незважаючи на те, що він є одним з найкращих політиків області, влада належить не йому, а Синютці, тому сильно забуватись йому не потрібно.

Відновлена сесія ЛОР. 1 червня 2017 року
Відновлена сесія ЛОР. 1 червня 2017 року

Програла і в цілому обласна рада, адже виглядала під час свого захоплення повністю деморалізованою і безсилою. І взагалі, завдяки цьому «шоу», ми змогли побачити справжню суть влади – влада це такі ж люди, як і ми, але їх посилено оберігає закон, а от коли закон перестає їх захищати, то вони знову перетворюються на нас – звичайних людей.

Стало зрозуміло, що для того, щоб обласна рада, яка складається з дев’яти партій, прийняла необхідне для трьох маргінальних політичних сил рішення, не потрібно нічого лобіювати чи якось переконувати ці партії, достатньо привести під її стіни двісті осіб, готових на штурм і ламання всього підряд.

Під стінами ЛОР. 1 червня 2017 року

Програли усі мешканці Львівщини, бо тепер ми усі розуміємо, якщо радикальні угрупування здатні захопити найвищий представницький орган влади в області, то звичайний пересічний мешканець взагалі має ходити з відчуттям постійного страху. У нас відсутні правоохоронні органи: у нас немає Служби безпеки, бо вони не змогли запобігти такому розвитку подій; у нас немає поліції чи Нацгвардії, бо вони чекають наказу захищати тих, хто перебував тоді за адресою вул. Винниченка, 16; у нас немає прокуратури, яка навіть не змогла відкрити кримінальне провадження проти поліції за її злочинну бездіяльність.

Тепер спробуємо проаналізувати, хто ж виграв у цій ситуації?

Звичайно, це організатори. Усі три праворадикальні сили: ВО «Свобода», бо знову опинилась у своїй улюбленій стихії – хаосу і беззаконня; Нацкорпус Білецького, бо засвітився на всіх телеканалах, а головне, виконав поставлене завдання – показати, що влада Порошенка на Львівщині слабка і надзвичайно вразлива; «Правий сектор», бо ніби і був співорганізатором цієї акції і зберіг свій радикальний статус, але вчасно відмазався і заявив, що до штурму не має відношення.

Під стінами ЛОР. 1 червня 2017

Виграв, як би це не дивно звучало, голова ОДА Синютка, який за «випадковим» збігом обставин в той час зустрічав гелікоптер з Гройсманом десь далеко від Львова. Але тут потрібно наголосити, що керівник області достеменно знав про те, що відбуватиметься у цей день під стінами облради і не вжив жодних управлінських рішень, щоби спробувати цього уникнути.

Ще більш дивніше, але в цій ситуації виграв і львівський мер Садовий. Усі ці вівторкові події дозволили йому красиво відмовчатись у перші роковини Грибовицької трагедії і уникнути відповідей на гострі запитання, які мали б у цей день адресуватись йому.

Більше того, ці події фактично відбілили його в очах мешканців Львівщини стосовно трохи давніших подій під стінами Львівської міської ради, коли були стягнуті туди величезні сили правоохоронців для забезпечення належного правопорядку. Тепер всі зрозуміли, що пан Садовий тоді зробив усе правильно і панові Ганущину є чого ще від нього повчитися. Тепер, мабуть, рамки з металошукачами з’являться і в обласній раді.

Ну і на завершення про те, кому ця вся ситуація найбільш вигідна.

Звичайно, що усе це дійство планувалось і координувалось з Києва. І ті, хто його реалізовував, були лише простими виконавцями більш грандіозного плану. Є два варіанти. Перший, менш імовірний, який уже почав запускатись через соціальні мережі, полягає в тому, що Президент Порошенко таким чином проявив своє незадоволення тим станом справ, який зараз відбувається на Львівщині і передав «вітання» двом братам-нардепам, які фактично контролюють нашу область, і їхньому ставленику – Олександрові Ганущину. Другий, до якого особисто я більше схиляюсь, це тактична і довгострокова гра нинішнього Міністра внутрішніх справ Авакова, який таким чином передав «вітання» самому Порошенкові.

ЛОР. 1 червня 2017

Таким чином пояснюється тоді повна бездіяльність правоохоронних органів. І таким чином можна пояснити найактивнішу участь представників Нацкорпусу, який, нагадаю, на рівні Києва очолює полковник міліції нардеп Білецький. Повторюсь, але Львівщина була обрана зовсім не випадково, адже це тактичний форпост Порошенка, де вся влада сконцентрована в його руках.

Для чого це Авакову? Для того, щоб одномоментно довести Президентові, хто ж насправді керує в Україні, і спонукати його до конституційної реформи з подальшим послабленням його повноважень, про яку постійно говорить і пише Соня Кошкіна. А те, що ця ситуація ще й посприяла у відбілюванні іміджу Андрія Садового, теж доводить цю тезу.

Порошенкові публічно продемонстровано, що увесь річний процес із потоплення рейтингу Садового у львівському смітті, можна миттєво зупинити і досить оперативно повернути його у протилежне русло. Тепер залишилось зрозуміти на чиєму боці опинився голова ОДА Синютка. Його в черговий раз підставили, як в ситуації зі зміною керівника УСБУ в області, чи він все-таки вирішив зіграти у подвійну гру з Аваковим і Садовим?

Як бачимо політичні ігрища переходять в активну фазу. Єдине, в чому хотілося б помилитись, то це те, що результатом цих всіх ігрищ має стати остаточний поділ України на маленькі князівства, які згодом можуть увійти під протекторат наших сусідів. І тут уже не важливо, західні вони, чи східні.

Дві втрати для України

27 травня 2017 року, на дев’яностому році життя, помер відомий американський політолог польського походження Збіґнєв Бжезінські, який вважається одним з основних ідеологів сучасної зовнішньої політики США. І це одна з найбільших зовнішньополітичних втрат для України за останні роки.

Другої важкої втрати, але вже у внутрішньому житті, Україна зазнала 31 травня, коли на 85-му році життя відійшов у вічність Блаженніший Любомир Гузар, який протягом 2005-2011 років був Главою Української Греко-Католицької Церкви. Вічна пам’ять обом!

 

Чергова соціологія. На цей раз від Рейтингу

За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 12-20 травня 2017 року, у разі проведення парламентських виборів найближчим часом 13,9% з тих, хто має намір взяти участь у голосуванні та визначився з вибором партії, готові віддати свої голоси за «Батьківщину».

За Опозиційний блок готові проголосувати 10,4%, БПП Солідарність – 10,2%, Радикальну партію – 9,5%, партію «За життя» – 9,2%. «Громадянську позицію» готові обрати 7,7% опитаних, «Самопоміч» – 7,1%, а «Свободу» – 6,6%. Усі решта партій мають підтримку нижче 3%.

Читайте також: Одразу три компанії будуватимуть сміттєпереробний завод на Львівщині

Якби вибори Президента відбулися б наступної неділі, то за Юлію Тимошенко готові проголосувати 15% з тих, хто має намір взяти участь у виборах та визначився з вподобаннями, за Петра Порошенка проголосували б 12%, Юрія Бойка – 10,2%, Анатолія Гриценка та Вадіма Рабіновича по 10,1%, Олега Ляшка – 9,6%, а Андрія Садового – 7,6%. Рейтинг інших кандидатів не перевищує 5%. 76% опитаних вважає, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку, 13% – у правильному, кожен десятий не визначився із відповіддю. Більш позитивно оцінюють ситуацію в країні на Заході країни та молодь. Половина опитаних підтримує ідею розпуску парламенту і призначення нових виборів Верховної Ради, 37% – не підтримують, 13% – не визначилися. Рівень підтримки ідеї проведення дострокових виборів у річній перспективі практично не змінився.

Найбільше підтримують ідею дочасних перевиборів парламенту прихильники Опозиційного блоку та Батьківщини, найменше – БПП Солідарність. Але хотілося б особливо наголосити на кількох речах.

За останні півроку рейтинг партій БПП, Опозиційного блоку, ВО «Батьківщина» і «Самопоміч» дружно впав на 2%, натомість популярність партії Рабіновича «За життя» зросла на 3%, «Свободи» на 1%, а інших партій (тільки незрозуміло яких) – на 4% (з 13% до 17%). Майже такі ж тенденції проглядаються і у президентських рейтингах.

За останні півроку втратили по 2% популярності Юлія Тимошенко і Петро Порошенко, а от Андрій Садовий, як би це не виглядало цікаво, свою популярність на рівні 8% зберіг. Починають нарощувати свої рейтинги Вадім Рабіновіч (з 7% до 10%), Анатолій Гриценко (з 8% до 10%) та Олег Ляшко (з 9% до тих же 10%). 19% виборців (як і півроку тому) хочуть проголосувати за іншого кандидата, але не знають якого.

Читайте також: План Насалика: міністр розповів, що буде з державними шахтами

Обнадіює те, що імовірність проведення масових акцій протесту залишається на досить низькому для України рівні: лише кожен третій готовий брати участь в акціях непокори (але лише кожен дев’ятий однозначно до цього готовий), а понад половину населення України не готові до таких акцій (і кожен третій однозначно до цього не готовий). Тому хочеться вірити, що найближчим часом нічого екстраординарного на вулицях України не відбуватиметься, а події 30 травня у Львові (про що трохи нижче) стали лише винятком з правил.

Міністерські відставки

23 травня цього року стало відомо, що Міністр агропромислового розвитку подав у відставку через свою незгоду із проведенням земельної реформи. А цього тижня (31 травня) про свою відставку заявив один з найближчих соратників Петра Порошенка – міністр інформаційної політики Юрій Стець.

Своє бажання звільнитися він обґрунтував погіршенням стану здоров’я. Фактично Порошенко найближчим часом втратить «своїх» двох людей у Кабміні свого колишнього протеже, а тепер одного з найімовірніших його конкурентів на наступних президентських виборах – Володимира Гройсмана. І гарантії того, що на місця людей Президента знову будуть призначені люди Порошенка, дуже невисокі.

Асоціація з ЄС все ближче

30 травня сталося те, у що я особисто мало вірив. Однак верхня палата парламенту Нідерландів все ж таки ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Тепер залишились лише формальні речі, такі як підписання цього рішення королем та набуття чинності після його офіційного опублікування.

Після цього Нідерланди повинні передати ратифікаційні грамоти Європейському Союзу і Угода про асоціацію набуде чинності у перший день місяця, наступного після отримання останньої ратифікаційної грамоти.

Фактично ця Угода нам не стільки дає якісь переваги, як змушує Україну всерйоз і по-справжньому взятись не лише за реформи, але й розпочати дієву боротьбу з корупцією. Статус асоційованого члена з ЄС не надає Україні статусу кандидата в ЄС, а також не є зобов’язанням для надання такого статусу в майбутньому.

Читайте також: Відновити справедливість: нагороди вояків УПА вручать їхнім нащадкам

Угода також не передбачає гарантій колективної безпеки або додаткових грошей для України. Асоційованим членом з ЄС можна бути вічно і ніколи не стати членом ЄС, так як це є, наприклад, з Туреччиною. І тепер лише від нас самих залежить те, чи ми назавжди залишимось вічним асоційованим членом без можливості отримання статусу країни-кандидата на вступ в ЄС, чи ми все-таки спробуємо щось кардинально змінити.

Перша серйозна перемога України в судах

В останній день весни, 31 травня, «Нафтогаз України» отримав окреме рішення Стокгольмського арбітражу в рамках позову до російського газового монополіста «Газпром» за контрактом на закупівлю газу. Згідно з даними «Нафтогазу», Стокгольмський арбітраж задовольнив вимогу української компанії про перегляд ціни за укладеним у 2009 році контрактом на закупівлю газу у «Газпрому» з урахуванням ринкових умов.

Крім того, арбітраж скасував вимогу російського газового монополіста «Газпрому», згідно з яким Україна мала щороку купувати 52 млрд м3 газу або оплачувати його вартість, навіть не вибираючи весь обсяг (принцип «бери або плати»). Також суд задовольнив вимогу «Нафтогазу» і повністю скасував заборону з боку «Газпрому» на реекспорт газу.

Нагадаю, Україна, в особі «Нафтогазу України», судиться з російським «Газпромом» у Стокгольмському арбітражі за двома контрактами: щодо транзиту російського газу до ЄС територією України і купівлі-продажу Україною російського газу. Сума претензій «Нафтогазу» до «Газпрому» за контрактом на закупівлю газу становить понад 30 млрд. дол. (з яких 14 млрд. дол. складають вимоги щодо перегляду ціни за спожитий Україною газ у 2011-2015 роках), а з боку «Газпрому» до «Нафтогазу» – трохи більше 47 млрд. дол., з яких 34,5 млрд. дол. як санкції за принципом «бери або плати».

Читайте також: Річниця трагедії у Грибовичах: обіцянки, суди і мандри сміття (інфографіка)

Після цього в інформаційному просторі України розпочався нездоровий батл між політиками за звання найбільш причетного до цієї перемоги. У цій всій ситуації хочеться сказати одне: шановні пане Гройсман і пані Тимошенко, видихніть і заспокойтесь, ця поки що попередня перемога – це не ваша заслуга і навіть не заслуга керівника «Нафтогазу» Кобалєва чи його заступника Вітренка. Це заслуга команди юристів, яку найняв Коболєв, послуги якої оплачує Український народ, а зиск отримаєте ви. Тому перестаньте ганьбитись і засирати інформаційний простір своїм дешевим піаром.

Європейське турне Трампа

Фото: ВВС
Фото: ВВС

Минулого тижня відбулася перша закордонна поїздка Президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа, де він взяв участь у самітах НАТО і Великої сімки. Якщо коротко охарактеризувати це турне, то на саміті НАТО Трамп фактично розкритикував усіх членів Північно-атлантичного альянсу за те, що вони не дотримуються своїх зобов’язань щодо фінансування оборонного комплексу, а на саміті G7 він не зміг порозумітися зі всіма щодо Паризької кліматичної угоди.

Трамп намагався посилити жорстку позицію Великої сімки щодо КНДР, а європейці, у свою чергу, хотіли побачити засудження Росії за її роль в українській кризі. У цьому протистоянні Президент США зазнав поразки і тепер G7 погрожує Росії ще жорсткішими контрзаходами, якщо та й надалі ігноруватиме Мінські домовленості з Україною. Фактично під час цих зустрічей нічого глобального не вдалось вирішити і його підсумки досить зрозуміло і лаконічно підбила Канцлер Німеччини Ангела Меркель словами про те, що відтепер європейцям потрібно покладатись лише на власні сили.

 

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Ілюстрації: Ігор ДАНИЛИХА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Реклама