Або Як філологічні неточності крадуть історію.

Не знаю, чи є щось авторитетніше за БіБіСі – їхні диктори розповідають, яким світ буде завтра і ми віримо. Вони розповідають, яким світ був вчора – і ми знову віримо. Вони вибудовують наш світ – слово за словом, картинка за картинкою, і ось, ми вже знаємо, що, де, коли і як. Наша парадигма, -виструнчена і систематизована цілими інституціями істориків, соціологів, лінгвістів та медійників, -готова і ми не маємо підстав сумніватися, що біле є білим, а чорне є чорним.

Моя улюблена серія подкастів БіБіСі, «Історія світу у 100 предметах», навчила мене, либонь, більше, аніж усі уроки історії разом взяті. Газета «Індепендент» назвала цей подкаст «ідеальним медійним проектом»: «Чи коли-небудь був більш захоплюючий і цікавіший проект, аніж подкаст Британського Музею? Так просто і так довершено – розповісти історію людства через предмети, які дивом пробралися крізь віки. Програма триває всього 15 хвилин, обертається все навколо одного музейного експонату – без поспіху, але й без занудства. Прослухавши, ви розумієте, що справді чогось довідались, справді вивчили предмет і ще й з чималим інтересом і не без задоволення. БіБіСі може пишатися цим подкастом, який якнайкраще ілюструє кредо телерадіокомпанії – інформувати, навчати, розважати. В «Історії світу» якраз все це є в повній мірі».

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською»: Наречена за снікерс

Можливо, якби я уважніше слухала викладачів, то значно раніше довідалася б і про древню цивілізацію олмек, яка винайшла досконало точний календар і, як не дивно, прототип футболу, і про месопотамську глиняну табличку віком у п’ять тисяч років, де пише, хто кому і скільки глеків пива винен.  Як би там не було, цей подкаст відкрив для мене світ. І не лише для мене – майже одинадцять мільйонів людей завантажили ці п’ятнадцятихвилинні історії світу. Вдумайтеся у цю цифру – 11 000 000. Це кожен перший житель Нью-Йорку, наприклад, або кожен шостий француз.

Майже одинадцять мільйонів людей завантажили ці п’ятнадцятихвилинні історії світу. Це кожен перший житель Нью-Йорку, наприклад, або кожен шостий француз

І ще щороку приблизно вісім мільйонів відвідувачів Британського Музею в Лондоні отримують листівки з роздрукованими історіями з «Історії світу у ста предметах», щоб ходити музеєм і читати цікаве про експонати. І коли підходять до одного із найцінніших експонатів музею (такого позначеного червоною крапкою, щоб точно не пропустити), – до Скарбу з долини Йорк, беруть у руки листівку, де пише, що Київ (ще й Kiev, а не Kyiv, до того ж) епохи Київської Русі, а саме – початку Х століття, є чим-завгодно, а не «першою формою української державності», як писав Михайло Грушевський. Ніл Гейман, автор та диктор подкасту, називає Київ великим місто вікінгів, територію Київської Русі –  російською територією. А де ж Україна? Україна там третя зайва. Все лише про вікінгів і про Росію. Усі ці двадцять мільйонів людей, що прослухали подкаст чи прочитали листівку у Британському Музеї, асоціюватимуть Київську Русь із чим завгодно, але не з Україною.

Читайте також: «День і Ніч з Мартою Госовською». Краса по-французьки

Переказувати подкаст, ще й так артистично та майстерно складений, діло невдячне. Наводжу переклад подкасту:

На поверхні все виглядає ідилічно … уявіть собі широке зелене поле десь у Йоркширі. Вдалині, вкриті ранковим серпанком, видніються пагорби та ліси – це уособлення вмиротвореної, старої-доброї Англії. Одначе, слід лишень копнути глибше, чи, точніше, взяти до рук металодетектор, і постане зовсім інша Англія – сповнена насильства та паніки, зовсім не безпечна, попри круті береги моря, а, навпаки, навдивовижу беззахисна перед вторгненнями. Посеред ось такого поля, 1.100 років тому, хтось переляканий сховав чималу колекцію срібла, коштовностей та монет, які прокладають місток між цією частиною Англії до, на перший погляд, таких немислимо віддалених частин світу, як Росія, Середній Схід та Азія. Цей хтось був вікінгом і перед нами його скарб.

«Раптом посеред поля у Гарогейті детектор знаходить надзвичайний скарб…» (Майкл Вуд)

……………..

Цього тижня ми охопимо велетенський шмат часу і простору – Європу та Азію ІХ – ХІІІ століття. Ми не будемо, знову ж таки, зосереджуватися на Середземномор’ї, натомість ми зупинимося на двох великих торгових шляхах: один з них починається в Іраку та Афганістані, далі пролягає на північ до Росії та закінчується у Британії, а другий – на півдні, охоплює Індонезію та Африку. Цього тижня ми поговоримо про різноманітні об’єкти: почнемо з цінного скарбу вікінгів, знайденого у Йоркширі і завершимо декількома зразками глиняного посуду з берегів Африки. Поміж іншого, вони оживляють мандрівників, торговців та загарбників, які великою мірою сформували наш світ.

Фото: ВВС

Перше, що спадає на гадку при словах «торговці та загарбники» – це вікінги. Вікінги завжди хвилювали уяву європейців, а їхня репутація змінювалася драматично. У дев’ятнадцятому столітті британці мали їх за лютих «поганих хлопців» – ґвалтівників та мародерів у рогатих шоломах. Скандинави ж, звісно, сприймали їх зовсім інакше: для них вікінги – це всеперемагаючі герої скандинавських легенд. Потім вікінги пройшли стадію історичного переосмислення і їх характеризували скоріш як цивілізованих торговців та мандрівників, а не мародерів, ба, та вони стали майже притульними. Однак, нещодавня знахідка, яку ми називатимемо Скарбом з Долини Йорк, робить їх трохи менш притульними і оживляє тих агресивних вікінгів з минулої традиції, хоч вже і з дрібкою космполітського гламуру. По-правді, мені здається, що вікінги такими й були: поєднання лоску та насильства.

Англія ранніх 900-их була поділена на східні та північні території, окуповані вікінгами, та на південні та західні – підконтрольні великому англо-саксонському королівству Вессекс. І коли англо-сакси відвоювали у вікінгів північ та схід, це стало віховою подією Британії десятого століття. А наш скарб не лише проливає світло на цю епічну подію нашої історії, а й пов’язує її з торговою імперією вікінгів.

Скарб було знайдено взимку 2007 року. Знайшли його батько й син – Девід та Ендрю Велани, які проходились металодетектором по полю на півдні Гарогейт, у північному Йоркширі.

…………………..

Скарб, знайдений Девідом та Ендрю Веланами, був акуратно складений у гарно декорований срібний горщик, завбільшки з маленьку диню. Важко повірити, але в ньому помістилося понад 600 монет, усі срібні, більш-менш одного розміру з сучасною однофунтовою монетою, тільки значно тонші. Переважно вони походять з англо-саксонських територій, але також є й монети вікінгів, викарбувані у Йорку, а також і зовсім екзотичні зайди із Західної та Центральної Азії. Окрім монет були також нарукавні кільця – одне золоте та п’ять срібних. Поміж тим, є один предмет, який не залишає сумніві, що скарб, таки, належить вікінгам, а не англо-саксам: це, так зване, рубане срібло – нарубані по 2.5 см срібні брошки, перстні та срібні злитки, які вікінги використовували як гроші.

Скарб відсилає нас до ключового моменту в історії Англії, коли англо-саксонський король Аселстан врешті-решт витіснив вікінгів і заклав фундамент англійського королівства. А також цей скарб демонструє нам різноманіття зв’язків, які утвердилися в період, коли вікінги хазяйнували у північній Англії. І скандинави підтримували зв’язок мало не з усім світом, як нам пояснює історик Майкл Вуд:

«Маємо нарукавні кільця вікінгів, походять з Ірландії, маємо монети карбовані аж у Самарканді, Афганістані та Багдаді. І це нам дає змогу робити припущення щодо віку скарбу; королі вікінгів, їхні посли та торгові маршрути сягали через усю західну Європу, Ірландію, Скандинавію. З арабських джерел ми знаємо вікінгів-работорговців на берегах Каспійського моря; Російський Гулі – так його прозивали за російську шапку, хоч він і був ірландцем, до слова! – продавав рабів на Каспії і в цьому регіоні; річкові маршрути вниз до Чорного моря – через Новгород та Київ; ви можете зауважити, як за дуже короткий час, викарбувані у Самарканді монети, скажімо, у 915 році, могли опинитися у Йоркширі у 920-их роках».

Скарб з Долини в Йорку не залишає сумнівів, що вікінги, осілі в Англії, таки справді мали трансконтинентальні зв’язки. Ось діргам із Самарканду, є ще й інші ісламські монети з центральної Азії. Так само, як Йорк, Київ був великим містом вікінгів. Там купці з Іраку, Ірану та Афганістану продавали свої товари – через Росію та Балтику, по усій північній Європі.

Мало-помалу, люди навколо Києва багатіли. Арабський купець описав традицію купців маркувати свої успішні фінансові операції – вони переплавляли золоті та срібні монети на нашийні гривни для своїх дружин:

«Навколо її шиї було золоті та срібні кільця; коли чоловік заробляв 10 000 діргамів, то замовляв дружині одне таке кільце; коли заробляв 20 000, то робив замовляв два … часто жінки мали дуже багато таких кілець.»

І, справді, знаходимо фрагмент такого російського кільця у нашому скарбі. Попри те, що Київ та Йорк були містами вікінгів, дуже рідко контакт між ними відбувався напряму. Зазвичай торгові шляхи прокладали так, щоб захопити якомога більше торгових центрів: із прянощами, прикрасами та срібними монетами рухалися на північ, а бурштин та хутро везли в протилежному напрямку, і на кожному етапі був прибуток. Та цей маршрут водночас демонструє нам вікінгів з іншого боку: по всій східній Європі вікінги брали людей у полон і продавали на великому ринку рабів у Києві (це нам пояснює, чому у багатьох європейських мовах слова «раб» і «слов’янин» досі такі близькі).

……………

Я – не історикиня, але і моїх скромних знань достатньо, щоб зрозуміти, що крадуть нам не лише Анну Ярославну. Тому я звернулася по коментар до Вадима Арістова, кандидата історичних наук, старшого викладача та наукового співробітника Інституту Історії України НАН України, який спеціалізується саме на вивченні політичної історії Київської Русі:

Вадим Арістов
«Автори тексту вживають слова Russia і Russian, описуючи середньовічну країну Русь, спільноту з аналогічною назвою, а також її культуру. Відповідно до старої традиції в англійській мові вони використовують однакові терміни на позначення сучасної Росії і давньої («Київської») Русі. Це не є слушним і, на жаль, призводить до того, що в читачів/слухачів формується хибне враження про тотожність Русі і Росії, а також про російську приналежність усього східнослов’янського простору.
Як з точки зору наукової історії, так і з міркувань політичної коректності, вживання термінів Russia і Russian стосовно східноєвропейських реалій 9-13 ст. є недоречним. Особливо гостро це відчувається зараз, оскільки використання такої термінології створює сприятливі умови для «історичного обґрунтування» агресії Російської Федерації в Україні (воєнної та інформаційної).
Як з точки зору наукової історії, так і з міркувань політичної коректності, вживання термінів Russia і Russian стосовно східноєвропейських реалій 9-13 ст. є недоречним
Вадим Арістов
У науковій англомовній літературі давно і успішно використовують адекватний термін Rus’ для позначення середньовічної країни, політичного утворення з центром у Києві та відповідної спільноти. Прикметниковою формою в такому разі є Rusian (з одним «s») або Rus’ як прикметник.
У частині випадків автори матеріалу вживають слово Russia просто як географічний орієнтир поряд із іншими сучасними назвами країн – Афганістан, Ірак тощо. Однак і в цьому випадку, коректніше було би згадати також Україну та Білорусь, оскільки через території усіх цих сучасних держав проходили далекі торгові шляхи, що поєднували Близький Схід зі Скандинавією та Британією. Так само, якщо застосовувати сучасні політико-географічні назви послідовно, варто було би вживати форму Kyiv замість Kiev».

Не буду повторювати заяложене «у нас вкрали ім’я, у нас крадуть історію». Не буду, бо легко умити руки і вдавати немічних, складно – відстоювати себе і робити це не лише на хвилі патріотичного піднесення, а на щоденній основі. Пам’ятаєте, як ще недавно, відповідаючи на питання «Where are you from?» нам доводилося пояснювати на пальцях (у кожного був свій стандартний паспортний набір – Кличко, Шевченко, не поет, Чорнобиль, чи щось на зразок цього), хто ми і звідки?

На щастя, це вже позаду. Тепер залишилося розставити правильні акценти і це може зробити кожен з нас: ми можемо подати зауваження до БіБіСі і попросити виправити неточності, назвімо це так, попросити повернути нас на карту світу і не залишати десь там, на маргінесах історії. Це буде посильним вкладом кожного у відновлення справедливості і, що навіть важливіше, у побудову нашої нової ідентичності – небайдужого свідомого українця, якому не все одно, чи є його Україна на мапі світу.

Зробити це просто:

Крок перший: йдете за посиланням 

Крок другий: пишете англійською, що не так і що слід виправити у цьому подкасті – пишемо аргументовано, чітко і ввічливо.

Крок третій: розкажіть друзям і попросіть відреагувати і їх.

Завдяки вам ці мільйони людей, які слухатимуть «Історію світу у 100 предметах» і читатимуть листівки Британського Музею, знатимуть, що Київ пишеться ось так – Kyiv, що Київська Русь – це не Росія, а українці вміють відстояти себе. Ага, і ще вони знатимуть, що ми уважно слухаємо подкасти БіБіСі!

Марта ГОСОВСЬКА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.