Про те, як двоє бійців АТО змогли відкрити ресторан із гучною назвою «Патріот» у центрі Львова та чому вони не вважають прибуток головним показником успіху, читайте в інтерв’ю Дивись.info.

У червні у центрі Львова для відвідувачів відкрив двері новий ресторан. Імовірно, він би не привернув увагу перехожих (адже не було гучної реклами у ЗМІ, перерізання червоної стрічки, роздачі флаєрів абощо), утім дещо його вирізняє з-поміж інших. Це — ветеранська ресторація «Патріот», власники якої — учасники АТО: Юрій Антонов та Остап Проць.

«Це наша давня мрія ще з військових часів, з 2015 року, — зізнається Юрій Антонов. — Якось я сказав хлопцям жартома, мовляв, за пару років зустрінемося у моєму ресторані, і так воно й вийшло».

З Москви до Львова

Юрій Антонов, або, як його називали під час служби в АТО «Шуруп», 2,5 роки відслужив на фронті. Спочатку – добровольцем, потім — по мобілізації, пізніше двічі підписував контракт. До того він не мав жодного стосунку до військової справи. Навіть більше — 25 років він жив і займався бізнесом… у Росії.

«Я народився у Рівному. Певний час мешкав у Москві, де активно займався власною справою. У 2012 році повернувся з Росії до України, поїхав до Донецька», — згадує Юрій.

Юрій Антонов, власник Ветеранської ресторації «Патріот»

На питання ж «Чому вернувся до України?», не задумуючись відповідає: була тяга така, захотілося вернутися на Батьківщину, хоча і була можливість виїхати до Італії, Іспанії.

Попри те, що боєць чимало разів змінював місце проживання: Донецьк, Київ, Одеса, Львів, — вабило його саме останнє місто.

«Якось завжди приваблювало життя у Львові. Не так багато є українських міст з таким колоритом і цікавою історією. А зараз тим більше: тут збираються практично з усієї України люди! Виходить, це такий культурно-патріотичний центр», — зазначає Юрій Антонов.

Кафе на лінії фронту

В АТО, каже Юрій, доводилося робити все: і бігати, і в окопі сидіти, і стріляти — війна є війна. Найбільше ж йому запам’ятався тиждень у Широкиному (село у Волноваському районі Донецької області, — авт.ред.).

«Була складна обстановка, нас дуже бомбило…Тоді вже за Мінських угод нам забороняли відповідати ворогу. Все було сумно і щоби якось розвіяти ту смуту, збадьорити хлопців, ми в пристройці облаштували кафе», — каже Юрій Антонов та з посмішкою на обличчі розповідає, як усе було облаштоване.

Бійці постягували у цей куток уламки розбомблених будинків, непотрібні завали розібрали, облаштували столик та навіть квіти принесли. Готували усі по черзі — хто не мав наряду, той і ставав «до плити». У меню: сало, смажена картопля, каша з тушонкою.

А за тиждень цього не стало — все рознесло вщент ворожими снарядами.

Відновити втрачений закуток не випало нагоди, адже більше до села їх батальйон не заходив.

Справа для двох

Як не на Сході, то на Заході — новий шанс відкрити свій ресторан Юрій отримав вже у Львові. Хоча правильніше це вважати не стільки шансом, скільки бажанням досягти поставленої мети. Зрештою, зізнається чоловік, без власної справи він сидіти не міг — усе життя йому важко було без цього обходитися — і тут він дізнався про Леоніда Остальцева, засновника «Pizza Veterano».

«Він своїм прикладом показав, що можна робити все. Я так надихнувся його справою, що вже не міг припинити про це думати і взявся до роботи», — відверто каже Юрій Антонов.

Але почати було не так просто. Багато знайомих у Львові чоловік не мав, власне, як і грошей та досвіду ведення ресторанного бізнесу. Тоді він і об’єднав свої зусилля з Остапом Процем, львів’янином.

«Коли ми почали працювати разом, то вже змогли знайти потрібних людей, які і порадами допомагали, і грошима підтримували. На їх кошти ми і змогли відкрити заклад», — пояснює Юрій та зазначає, що кредит у банку було би взяти простіше, утім ніхто їм його не дав. Відмовили через те, що в одного донецька прописка, а в іншого — немає досвіду ведення бізнесу.

«У будь-якому випадку, ми раді, що нам не довелося просити у влади щось. Тримаємо це наостанок, але дуже не хотілося б. Тим більше, думаю, не допоможуть. Адже, в першу чергу, кому треба допомагати? Людям, які щось втратили. А тут ми, здорові лоби, прийдемо і скажемо «Допоможіть».  Якось воно навіть виглядає не дуже», — запевняє Юрій Антонов.

«Хтось має показати, якими повинні бути патріоти»

Після довгих дискусій у колективі, заклад все ж вирішили назвати «Патріот». За це Юрій і команда вже встигли поплатитися: у тому ж Фейсбуці можна знайти чимало гнівних коментарів з цього приводу. Та й сам новоспечений ресторатор зізнається: чув неодноразово не дуже приємні слова.

«Хто б там що не казав, а наша назва відповідає нашій ідеї. Ми не хотіли, щоби ресторан був суто для АТОвців і щоби назва була вузькою, — із запалом в очах пояснює боєць. — Адже так ми би збирали самих тільки військових, а це жодним чином не сприяло би їх адаптації у суспільстві».

Він каже: як би хто не компрометував слово «патріот» сьогодні, люди, які доклалися до відкриття закладу, є справжніми патріотами України. І, зрештою, хтось має показати, якими повинні бути патріоти.

«Ми хочемо, щоби наш заклад об’єднував людей, щоби вони могли тут будувати плани, обговорювати щось, проводити зустрічі. Це місія ресторації», — запевняє Юрій Антонов.

Боєць наголошує, що на роботу беруть теж виключно патріотів. Вже зараз там працюють люди, які ще до відкриття закладу докладали чимало зусиль для його запуску. Поки що штат укомплектований, але у майбутньому, переконаний Юрій, будуть потрібні ще один-два офіціанти і бармен.

«Ми дуже просто визначаємо, кого брати на роботу, а кого ні. Сідаємо у цьому закладі і говоримо з людиною. І тут усе стає зрозуміло», — всміхаючись додає він.

Погані ресторатори

Сьогодні ветеранська ресторація вже радує своїх відвідувачів піцою, стравами на грилі та випивкою. Усе — за демократичними цінами.

«Ми не продаємо страви на вагу, ми продаємо порційно, щоби людина одразу зрозуміла, що вона платить за шашлик і може наїстися. У нас навіть дорогий віскі не дорогий! — жартома зауважує ресторатор. — Тут все зроблено як для себе. Можливо, ми погані ресторатори, але не женемося за прибутками. Ми більше хочемо об’єднатися і щось робити спільно. А гроші, думаю, самі собою прийдуть».

У самому закладі є, чим побавитися і на що подивитися. На стінах — фотографії бійців АТО, їх родичів, як з особистої колекції Юрія Антонова, так і з архівів інших військових. Алкоголь тут наливають у гільзи, а світильниками на стелі слугує зброя.

«Ми хочемо постійно оновлювати експозицію, додавати об’єкти з фронту, які цікаво було би не тільки споглядати, але й торкатися них», — ділиться задумом боєць.

Корисним може бути кожен

Наразі обидва АТОвці вклали у ресторацію 30 тисяч гривень, тож, кажуть, зупинятися не мають ані бажання, ані можливості. У планах — облаштувати літній майданчик, а ще — намалювати патріотичний мурал на зовнішній стіні закладу, яку чудово видно від пам’ятника Шевченка.

«Це буде і реклама для нас, і ще одна атракція для містян і гостей — можна буде фотографуватися. Крім того, ми покращимо зовнішній вигляд будинку», — переконує власник закладу.

Юрій каже, що вклали у «Патріота» не тільки гроші, але й частинку душі, свої історії. Відтак, робити з нього мережевий ресторан не збираються.

«Основна задача цього закладу — дати місце людям, які себе зараз не дуже знаходять у цьому житті, не дуже затребувані. Власне, тому ми і не відкривали його на площі Ринок. Адже тобі б до нас ходили виключно туристи, а для наших друзів не було би місця», — наголошує Юрій.

Відтак, успішність закладу визначатимуть не стільки за прибутками, скільки за його допомогою іншим. Вже зараз Юрій каже, що як тільки вони почнуть заробляти, частину грошей віддаватимуть на благодійність, хоча, зізнається, зараз і самі мають чимало потреб.

«Я не буду ні в кого нічого просити — принцип такий, — зазначає він. — Але якщо хтось хоче допомогти нам, нехай приходить і ми домовимося. Корисним може бути кожен».

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Беловольченко Ганна
У 2016 році закінчила Донецький національний університет ім. Василя Стуса за спеціальністю «Журналістика». Вважає, що треба вміти писати просто про складне. Цікавиться суспільно-політичною тематикою.