Як голодування з ефективного механізму впливу перетворилося на політичну гру

Відмови від прийняття їжі на знак протесту з’явилися ще в дохристиянській Ірландії. Тоді робітники у такий спосіб привертали увагу до несправедливості з боку пана та намагалися викликати у нього відчуття сорому та зміну тих чи інших рішень на свою користь.

Ретроспектива

Найбільш відомими у світі прикладами голодування вважаються Ґанді та Бхарат Сінгх. Махатма Ґанді, всесвітньо відомий індійський філософ, мислитель, державний і політичний діяч, брав участь у декількох голодуваннях на знак протесту проти британського панування в Індії, а Бхагат Сінгх припинив голодування на 116-й день, через те, що британці нарешті виконали його вимоги, чим здобув величезну популярність серед простого населення Індії.

У 19-20 століттях голодували британські та американські жінки, які виступали за надання їм з чоловіками однакових виборчих прав.

У Радянському союзі відомий голодуванням дисидент Анатолій Марченко — письменник, політв'язень. 4 серпня 1986 року він оголосив голодування з вимогою звільнити всіх політв'язнів в СРСР і нічого не їв 117 днів. Його смерть спричинила широкий резонанс у дисидентському середовищі СРСР і в зарубіжній пресі. За однією з версій, його смерть і реакція на неї підштовхнули Михайла Горбачова почати процес звільнення ув'язнених, засуджених за «політичними» статтями.

Відомі голодування в Україні

У жовтні у 1990 році на Жовтневій площі у Києві відбулася Революція на граніті, ключовою подією якої стало студентське голодування. Молодь вимагала перевиборів Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року, повернення на територію УРСР українських солдатів, а також забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території республіки, націоналізацію майна Компартії України, відставки голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та ін. Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Ці акції та голодування відіграли важливу роль у становленні незалежності України.

В Україні відомий також своїм голодуванням письменник, поет і дисидент Василь Стус. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

120-денне голодування оголошував також український політик, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, герой України В'ячеслав Чорновіл. Він виступав проти сфальсифікованої справи проти нього (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі).

Політики і голод

Згодом же в Україні буквально з’явилася мода на голодування.

У 1990-х роках разом з партійними товаришами голодувала Наталія Вітренко — лідерка Прогресивної соціалістичної партії. Таким чином вони вимагали підвищення зарплат і пенсій. Згодом її естафету перейняла екс-прем’єр-міністерка Юлія Тимошенко. Вона голодувала тричі протягом 2012-2013 років та заявляла про своє незаконне ув’язнення. В інший раз — на знак незгоди з результатами виборів, а також через відмову тодішнього президента Віктора Януковича підписати асоціацію з ЄС.

У 2011 голодував і Юрій Луценко. Він протестував проти рішень Печерського суду, який кілька разів продовжував йому арешт у СІЗО, але невдовзі офіційно відмовився від цього, хоча і не був звільнений. Як відзначив тоді політик — на його думку, голодування перестало бути доцільним, адже вже довело несправедливість суду.

«Велике спасибі пресі — вона привернула увагу громадськості до цієї справи, не до справи Луценка, а до стану правоохоронної і судової системи», — сказав тоді ще лідер «Народної самооборони».

У вересні 2015 голодування оголошував і «радикал» Ігор Мосійчук. Так він протестував проти обвинувачення його у хабарництві та вимагав зустрічі з тодішнім генпрокурором Віктором Шокіним. За кілька днів він припинив голодування, нібито через стан здоров’я.

Певно, символом голодування у сучасній Україні стала Надія Савченко. Вперше вона відмовилася приймати їжу, коли розглядалася її справа та питання ув’язнення у російському суді. Голодування попросив припинити президент Петро Порошенко та родина і льотчиця погодилася.

За старе вона взялася вже на волі, коли, за її словами, намагалася добитися прогресу у процесі обміну полонених на Донбасі. Утім, поступово про голодування Надії Савченко забули, а полонених так і не обміняли.

Пінг-понг з голодування: «Самопоміч» проти центральної влади

Нині ж епідемія голодування косить лави Об’єднання «Самопоміч». Так, 19 травня голодування оголосив лідер фракції Олег Березюк. Зробив він це, за його ж словами, «на підтримку львів’ян» та «проти свавілля центральної влади».

«Протестуючи проти знущання над містом, яке є символом свободи, підтримуючи львів’ян, … і вимагаючи припинення цього знущання і брехні в державі, я як людина, лікар і народний депутат України, прийняв екстраординарне для себе рішення… Я оголошую голодування», — сказав Березюк. Згодом під Адміністрацію Президента прийшли і його однопартійці, які приєдналися до акції.

20 червня про голодування заявила і віце-спікерка Оксана Сироїд. «Я хочу підтримати Олега Березюка. Я приєднаюся до нього. Я буду голодувати», – сказала вона з трибуни парламенту, передає BBC Україна.

Варто зауважити, що усі ці акції розпочалися, коли Петро Порошенко виїхав до Вашингтону на офіційну зустріч із президентом США Дональдом Трампом.

Цікаво, що сам Андрій Садовий до акції колег поки не приєднався.

У свою чергу, політолог і голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»  Володимир Фесенко вважає, що мер Львова Андрій Садовий і його політична сила «Самопоміч» пішли ва-банк, здіймаючи чергову медіахвилю в українському суспільстві. У такий спосіб вони планують шантажувати центральну владу, щоб вирішити власні, локальні, проблеми.

На цьому епопея з голодуванням не закінчилася. На противагу цим акціям, сьогодні, 20 червня, власне голодування розпочала т.в.о. директора внутрішньої інформаційної політики ЛОДА Ольга Березюк під Львівською міською радою. Вона вимагає від міської влади вирішення проблеми з вивезенням ТПВ. Чиновниця запевняє, що ніхто не просив її влаштовувати таку акцію. На захід була подана офіційна заявка.

До чого приведуть усі ці акції — питання. Також питання, чи поповниться табір Ольги Березюк колегами та однодумцями. Зрештою — з боку Садового виступає ціла фракція.

***

Задля справедливості варто зазначити, що організм людини починає руйнуватися лише після двох тижнів голодування. Помирають же люди після шести тижнів. Як пише BBC, Кеті Каубрау з Британської асоціації харчування говорить, що сухе голодування через 8-10 днів призводить до смерті людини від зневоднення. Якщо той, хто голодує, продовжує вживати воду, то у нього є шанс прожити близько двох місяців.

Власне, чи не тому ми не бачимо довгих прикладів голодування сьогодні? Питання скоріше риторичне. На скільки вистачить витримки та здоров'я у нинішніх голодуючих — покаже час, але чи не краще було б з їхнього боку присвятити цей час роботі та реальним вирішенням проблем, а не привертанню уваги до себе? Зрештою, про сміття у Львові знають всі і без голодувань.