Тиждень голодних ігор. Політичний огляд

img085

Про голодні ігри навколо львівського сміття, протокольний візит Порошенка у Білий Дім, а також безкровну французьку «революцію» читайте в політичному огляді тижня від Дмитра Посипанка.

Про голодні ігри навколо львівського сміття, протокольний візит Порошенка у Білий Дім, а також безкровну французьку «революцію» читайте в політичному огляді тижня від Дмитра Посипанка.

Голодування на смітті

Львівська політика цього тижня розпочалася під стінами Адміністрації Президента в Києві, де нардеп «Самопомочі» Олег Березюк розпочав голодування з вимогою до Президента «зняти сміттєву блокаду Львова».

Ця акція від самого її початку виглядала, як дешевий піар, оскільки пан Березюк знав, що Президент Порошенко у цей час відбув з робочим візитом на два дні в Сполучені Штати Америки, а після того ще мав відбути зустріч з Президентом Європейської Ради Дональдом Туском.

Але це був лише початок маразму. У Львівській облдержадміністрації, не довго та й не надто думаючи, вирішили відповісти симетричним голодуванням, але уже під стінами Львівської міської ради. І все було б не стільки ідіотично, якби таке голодування не оголосила виконувачка обов’язків директора департаменту внутрішньої та інформаційної політики Львівської ОДА Ольга Березюк. Уже не хочеться вдаватись у такі подробиці, що пані Березюк є державним службовцем досить високого рангу і їй, згідно з законодавством про державну службу, прямо заборонено організовувати чи брати участь в акціях протесту. Просто хочеться зрозуміти, в чию хвору голову прийшла ідея такого дешевого тролінгу нардепа Березюка? Те, що Ольга Березюк, як колишня телеведуча «12 каналу», скучила за славою зрозуміло, мабуть, усім. Цією акцією вона прославилась, звичайно, на всю Україну, але от чи їй ця слава стане при нагоді, питання досить дискусійне. Особисто я в цьому сумніваюсь. Приватні амбіції пані Березюк можна зрозуміти, а от для чого це було її безпосередньому шефові Олегу Синютці, важко передбачити. А от ці всі розповіді про те, що вона вчинила великий вчинок і пожертвувала своїм здоров’ям у жоден адекватний розум просто не вкладається.

Читайте також: Не бачу потреби для надзвичайного стану у Львові, – Супрун

По-перше, я не бачу в цьому вчинкові жодної самопожертви і навіть якоїсь адекватної мети. По-друге, вона, вправно і якісно виконуючи свої безпосередні посадові обов’язки, могла б зробити набагато більше в питанні протидії маніпуляціям Садового, проти яких вона аж два дні поголодувала. Маючи такі ресурси в ОДА (штат у понад 30 осіб, доступ до практично всіх ЗМІ області, бюджетні кошти на висвітлення діяльності та проведення інформаційних кампаній і багато чого іншого), вона могла організувати досить потужну інформаційну кампанію, у якій розповісти усю правду (з її точки зору), однак вона вирішила просто попіаритись, чим визнала свою повну неспроможність протидіяти інформаційній кампанії Садового. Але це у цій ситуації не найголовніше.

Найголовніше те, що Олег Синютка і його «молода команда» просто підіграли Садовому у його «блокадній істерії». Кожен тверезомислячий львів’ян прекрасно розуміє, що зараз у цій інформаційній війні Садового з Порошенком і Гройсманом, виграє перший.

Читайте також: Садовий прийняв пропозицію Синютки передати функції управління вивозу сміття

Тільки Садовому вигідна ця вся ситуація, яка склалась станом на сьогодні. Для Порошенка сміттєвий колапс у Львові уже давно перестав давати позитиви і плюси. Президентські політтехнологи уже давно це зрозуміли і перестали паразитувати на цій темі. У Садового насправді поле для гри вільне і відкрите. Йому просто потрібно домовитись з тими органами місцевого самоврядування, у підпорядкуванні яких і знаходяться сміттєві полігони, але він цього не хоче робити. Таким чином він вирішує насправді кілька важливих для себе питань.

По-перше, витісняє з ринку вивезення ТПВ непотрібних йому перевізників і пеперозподіляє його між підконтрольними йому підприємствами. По-друге, він уже давно дав усім зрозуміти, що інші полігони його просто не цікавлять. Йому потрібні лише і виключно Грибовичі. Коли він кричить про необхідність «зняття блокади», він недаремно апелює лише до Президента, бо саме він може дати вказівку Луценкові зняти заборону з вивезення ТПВ в Грибовичі. І по-третє, його стратегія зараз полягає в тому, щоб підтримувати імідж жертви режиму Порошенка, який дає йому електоральні зиски в боротьбі за нову каденцію на посаді мера Львова.

А Олег Синютка, мабуть, уже зрозумів, що нових висот і посад в Києві йому уже не досягти, вирішив знову переорієнтуватись на свого колишнього шефа. Саме так я можу пояснити його постійне приховане підігрування Садовому. І навіть його останнє звернення до Садового з пропозицією передати ОДА функції по управлінню ТПВ Львівській ОДА зіграє на руку Садовому. Коли львівський мер пристане на цю пропозицію і Синютка впорається з поставленим завданням, то Садовий одержить реальні козирі в руки, мовляв: я ж вам казав, що це блокада моєї постаті та моєї партії, і як тільки ця проблема перейшла в руки президентської вертикалі, одразу ж все вирішилось.

І ще трошки про Національну академію сухопутних військ

Хвиля, яка піднялась через можливе поступове розформування єдиного видового військового навчального закладу, зробила свою справу. Міноборони кардинально переформатувало свою недолугу стратегію і вирішило елегантніше зробити свою справу. Цього четверга до Львова навіть прибув заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ з морально-психологічного забезпечення полковник Голоднюк, щоб донести до місцевих ЗМІ інформацію про те, що Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного ніхто не збирається закривати, а навпаки буде підвищений її статус і навіть додаткових грошей на розвиток підкинуть.

Від ідеї створити Харківський танковий інститут, звичайно, ніхто не відмовився, хоча пояснити, чим викликана така необхідність його створення у прифронтовій зоні, теж не може ніхто. Але зараз не про це. Тобто у Харкові в будь-якому випадку такий інститут постане. У Львові Академія теж почне реорганізовуватись. Але на базі її чотирьох факультетів будуть створені чотири інститути, в тому числі і танковий інститут, і інститут морально-психологічного забезпечення, і ще два інших інститути. У Міноборони це пояснюють тим, що таким чином вони підвищать статус самої Академії і забезпечать підготовку більшої кількості курсантів.

Читайте також: «Пісні війни», «Вар’яти-шоу» і ВВ: у Національній академії сухопутних військ вперше проведуть День курсанта

Однак, як ви можете зрозуміти, що рано чи пізно потреба у двох інститутах одного профілю відпаде, адже у нас в армії з’явиться просто надлишок танкістів, артилеристів чи саперів, і постане вибір, який же з них закривати. І тоді буде прийняте «логічне рішення»: закрити ті інститути, які є більш застарілими. Ну і, звичайно, це будуть інститути, які функціонуватимуть на базі Академії, адже вкладати туди гроші ніхто не збирається. Таким чином Міноборони збирається вирішити питання із переформатуванням Національної академії на Інститут морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Звичайно, що цей план більш затратний для Міноборони, як в грошовому, так і часовому еквівалентах, однак він менш вибухонебезпечний. Тому будемо сподіватись, що наші ЗМІ, нардепи, місцева влада і далі будуть пильно слідкувати за усім, що відбувається у нас на Стрийській та на засіданнях Кабімну.

Візит Порошенка в Штати

Врешті цього тижня відбулась та подія, про яку ще з минулого року мріяв наш Президент Порошенко. Він здійснив свій робочий візит до Сполучених Штатів Америки, де провів ряд зустрічей із найвищим керівництвом цієї держави, в тому числі і Президентом Трампом. Оцінки цього візиту звучать різні, хтось його критикує, а хтось говорить, що це чи не епохальна подія за останні кілька років.

Щоб реально оцінити його значення, ми повинні усвідомлювати одну річ: незважаючи на усі наші амбіції про те, що Україна це велика держава на геополітичній мапі світі, насправді це зовсім не так. Для Сполучених Штатів ми лише маленький інструмент тиску на Російську Федерацію напередодні зустрічі Трампа з Путіним на саміті Великої двадцятки. Але гарантії того, що українське питання підніматиметься, чи навіть просто згадуватиметься, немає. Як і немає зараз розуміння того, що насправді намагався донести Порошенко керівництву США.

Бо усі офіційні заяви нашого Президента – це загальні фрази ні про що. Із них навіть незрозуміло, чи він взагалі піднімав питання залучення США до вирішення конфлікту на сході України та повернення Криму, а теза про те, що альтернативи Мінським домовленостям немає, лише доводить, що адміністрація Трампа буде лише спостерігачем за врегулюванням ситуації в Україні.

Важливо також зазначити, що питання надання летальної зброї, про яке так багато говорять в українському політикумі, навіть близько не стоїть у порядку денному. Ба більше, ніхто тепер загалі не говорить про надання якоїсь зброї Україні, а мова йде про купівлю такої зброї. Купляти ми будемо в Штатах не лише зброю, але й вугілля, ядерне паливо і можливо газ. Це слова Порошенка після усіх його перемовин. Тобто фактично його візит був присвячений торговим відносинам. Бізнесмен Трамп повністю переграв бізнесмена Порошенка і продав йому все, що тільки міг продати, не пообіцявши нічого взамін. Хочеться вірити, що після повернення в Україну Порошенко організує чергову масштабну зустріч з журналістами, де ми зможемо хоча б щось конкретне почути про результати його заокеанської подорожі.

І коротко про саму зустріч Порошенка з Трампом. Так, це успіх команди Порошенка, що після усіх його минулорічних провалів з відкритою підтримкою Гіларі Клінтон, йому вдалося потрапити на прийом до Трампа, тим паче напередодні саму G20. Та й загалом, це дуже добре, що Президента нашої країни приймає політична верхівка Сполучених Штатів. І не так важливо, що сама зустріч Порошенка з Трампом була радше протокольним фотографуванням, аніж справжніми переговорами двох лідерів держав. Але згадайте те, про що йшлося на початку цього огляду: Україна для Штатів не є і ще довго не буде стратегічним партнером, чи хоча б державою за статусом трохи нижчим за G20. Для адміністрації Трампа ми знаходимося на рівні трохи вищому за держави третього світу. Саме тому, наразі, наше керівництво може розраховувати лише на зустрічі у такому форматі.

Французька «революція»

Цими вихідними у Франції відбулися вибори до нижньої палати парламенту. Явка була чи не рекордно низькою для Франції – 42,6%. Але це не завадило французам попрощатись зі своєю колишньою правлячою елітою і віддати абсолютну більшість партії новообраного Президента Франції Еммануеля Макрона «Вперед, республіка!», а також її союзникам – партії MoDem. Так, партія «Вперед, республіка!» отримала 308 місць, а MoDem – 42.

Партія «Республіканці» виборола всього 113 місць, а їхні союзники-центристи з «Союзу демократів і незалежних» – 18. Соціалісти отримали всього лише 29 місць в парламенті, «Франція нескорена» – 17, «Французька комуністична партія» – 10, а «Нацфронт» – 8.

Для України ці вибори мали б стати показовими у двох планах. По-перше, французи наочно продемонстрували, як потрібно прощатись із політичною елітою, яка десятиліттями керувала їхньою державою і фактично нічого не зробила. Більше того, вони показали, що праворадикали це зовсім не та політична сила, якій треба віддавати свої голоси при тотальному розчаруванні владою. По-друге, французи підтвердили свій нещодавній вибір на президентських виборах, віддавши йому усю повноту влади в державі. Тепер вони матимуть нагоду через 4-5 років з кого спитати про стан справ в державі. Так безкровно робляться революції в цивілізованих державах. Можливо і українці колись сягнуть такого рівня політичної свідомості і відповідальності.

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Ілюстрація: Ігор ДАНИЛИХА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: