Незвичайний тандем митців розповів про власну виставку у Львові (фото)

Обидва художники представили власний погляд на сучасне українське мистецтво. Свідоме звернення до нефігуративного живопису та народних традицій, високий рівень внутрішньої свободи, надсильного темпераменту та відкритих емоцій у творчості цих художників.

Цей нестандартний тандем експресивного, багатого на барви живопису та світу фантастичних тварин у скульптурі від початку обіцяв бути дуже цікавим, ще більш незвичними та вражаючими є роздуми про мистецтво, натхнення та творчість Анатолія Галицького та Олега Пічука.

Анатолій Галицький

- Як ви знайшли цей свій абстрактний стиль?

Справа в тому, що я не знайшов, не шукав, просто це все відбувається у процесі. Ми не можемо сказати, що це якось відбувається по-іншому, людина живе, вона працює, і так чи інакше робота набирає якоїсь форми. А полотно для мене та мова, яка дає мені можливість виражати свої думки. Тут немає оцього штучного, що я хотів так робити і все, це якось само собою стається.

- А чому власне така експресія, колір?

Тут все залежить від внутрішнього світу художника, якщо цей світ дуже експресивний як мій, тому мої роботи такі, а не інакші.

- А цей за який період були створені ці роботи?

Це роботи восновному цього року 2017, але є 2015 року, і 2016. Це, можна сказати, роботи створені протягом трьох останніх років.

- А чим інспірується ваша творчість де черпаєте натхнення?

Знову ж таки, тут не те що надихає, у моєму випадку це неможливо не працювати. Для мене не працювати – це не нормально, коли не працює, то я сумую. Це психофізична необхідність цим займатися.

- В анотації вказано, що Вас надихають народні мотиви.

Ну бачите, ніхто ж не впав з космосу, ми всеодно тут живемо, і так чи інакше нас щось надихає. Тут можна багато жонглювати цими категоріями, саме слово «надихає» - це хороша категорія. Ясно, що надихають красиві жінки, красива природа, але швидше, це моє життя. Інколи, натхнення спрацьовує коли «Бозя цьомає сюди, у тім'ячко» - і воно все легко з'являється, можна сказати відбувається якийсь такий «приплив». Я б не хотів говорити про натхнення, як про щось таке, тільки от сиджу, і чекаю поки воно прийде – це робота в першу чергу.

- Ваші роботи не мають назви, чи мають вони якусь тему, задум?

Ні. Справа в тому, що я принципово не називаю свої роботи тому, що пропоную вам стати співучасниками. Бо коли почну якось називати їх, тоді яніби щось вам нав'язую.  Дехто скаже що ту є море, інші – космос.  До мене сьогодні підійшла людина і сказала, що у моїй творчості домінує доміно стихія води, а хтось казав що стихія вогню. І той і той має рацію, просто кожен по-своєму це сприймає. Я свідомо не хочу нав'язувати комусь назви, бо це ніби втручання на вашу територію, хочу щоб ви були вільні і творчі разом зі мною.

- Яким, на вашу думку, повинно бути сучасне українське мистецтво?

Бачите, дуже велика помилка говорити «сучасне українське мистецтво». Справа в тому, що воно не має національності, воно не американське, не грузинське, не українське – це космополітична мова. Де б вона не була це – велика комунікація. А те, що мистецтво може мати різні елементи, вже інша справа. Абстрактне мистецтво – це мистецтво світове.

- Чи можемо ми говорити про творчий тандем «Пінчук ₰ Галицький»?

Це випадково сталося, адже ми співпрацюємо з тією самою галереєю. Але можливість такої виставки… для нього це виявилося переконливим, для мене також, але тандему як такого немає. Він виникає коли тобі хтось зовсім чужий, а тут, скоріше, ми однодумці.

Олег Пінчук

- Розкажіть про цих ваших персонажів, що це за герої?

На них просто потрібно дивитися і отримувати задоволення. Це моя дитяча фантазія, яку я втілив будучи здоровим великим дядьком, і, як на мене, вони фундаментальні і відображають моє внутрішнє Я.

- Чи тут є якась прихована философія, міфологічні сюжети?

Це спогади про дитинство, це вплив єгипетських скульптур, там всяких сфінксів, кентаврів, скоріше, щось таке. Є вплив Марії Приймаченко, багато такого цікавого і незвичного у її творчості. Завжди потрібно шукати себе, щоб воно було ні на кого не схоже, цим пошуком займаються все своє життя.

- Розкажіть про своїх улюблених персонажів?

Мої улюблені образи всі, але найулюбленіші останні, бо ще свіжі самі емоції з якими я їх творив. Моя улюблена робота «Сім'я» і оці «Равло-Слоники», які зроблені минулого року. Це просто така фантазія дитяча, зроблена з академічною вивіреністю. Вони несуть позитив такого дорослого хлопчика.

- А матеріал, з яким працюєте це здебільшого бронза, чому так?

Це найдовговічніші матеріал, який зберігається, який цінуюється, який буде існувати тисячі років після нас.

- Є таке упередження, що скульптор має обов'язково працювати з оголеною жіночою формою…

Це його право, але зараз стільки багато скульптури з оголеними жінками, що це вже не цікаво. Цікавий той, хто рухається вперед своїм шляхом, хто себе постійно шукає.

Виставка триватиме до 30 липня в Історичному корпусі НМЛ ім. А.Шептицького, що знаходиться за адресою: вулиця Драгоманова, 42.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Ірина ЛУПАЦА