Американська художниця українського походження представила ретроспективу творчості у Львові

19429736_10155718905750579_6379887057791641710_n

Цього року в рамках фестивалю Alfa Jazz Fest відбулося низка мистецьких проектів, серед яких виставка Валентини Роєнко-Сімпсон (VALYA) «RECYCLED» («Повторний цикл») у залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Цього року в рамках фестивалю Alfa Jazz Fest відбулося низка мистецьких проектів, серед яких виставка Валентини Роєнко-Сімпсон (VALYA) «RECYCLED» («Повторний цикл») у залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.  

Проте цю подію вартує розглядати окремо, адже серед багатьох персональних виставок в Україні вперше пані Валентина презентувала свою творчість у Львові.

Відома американська художниця українського походження представила мистецьку ретроспективу своєї творчості, яку сформували близько 40 робіт, серед них також останніх років: «Права-Ява-Нава», «Клітинна пам'ять» і «БАБА». Виставка презентує ключові пошуки та інспірації у творчості художниці, виконані у техніці ткацтва, батику, ручного розпису, вишивки, тиснення, валяння, машинного квилтування тощо, деякі інсталяції доповнені дрібною керамічною пластикою. Кожен із п’яти залів музейного простору присвячено певному розділу із життя мисткині.

Художниця родом із Волині, закінчила Львівський інститут декоративного та ужиткового мистецтва, кафедру художнього текстилю, викладала у Київському інституті культури, також працювала дизайнером на Черкаському шовковому комбінаті.

– Розкажіть про концепцію цієї виставки, що лежить в її основі?

– Концепція дуже проста. Насамперед це ретроспективна виставка. Тяжко було звести 40 років роботи, але знайшлася прекрасна ідея для моєї виставки, яку я робила у музеї в Сан-Дієго – «Recycled» – «повторний цикл». В англійській мові вона має дещо інше значення, але якщо так коротко окреслити, то це «повторне використання». А моє глибоке бачення цього, що ми, всі люди на планеті Земля – ми і є «recycled», тому що ми повторно використовуємо – це кармічно, наші гени мають  свої записи, все іде від предків, і все повторюється, і оце є «recycled». Так само і  у мистецтві всі ідеї, думки, філософії, роздуми – все має повторне використання, все охоплює і, одночасно, має багато значень.

– Ваша виставка поділена на цикли, умовно, це відповідає і окремому залу. Розкажіть про них.

– Перший зал – це «Вона» (The She), і присвячений Жінці.  Це для мене зараз є дуже важлива тема, і у творчості я це розкриваю, так називалася остання моя виставка. Наступний період – це «черкаський» період, 20 років  мого життя – тут і дизайн, і Черкаський шовкокомбінат, і гобелени, які ткалися, ниток не було, але нічого, на колінах ткалося і робилося, коли діти спали. Третій зал – «Клітинна пам’ять», четвертий – це тема «Духу». Останній для мене також дуже важливий, це присутність духа, особливо, коли я використовую світло-тіні, це намагання втілити, показати дух предків, який присутній довкола нас, так розкриваю цю тему зв’язку. Він (цей дух) всюди, але тільки коли він лягає на матерію, тоді тільки проявляється. А, взагалі,  тема землі-духа те, що нами було втрачено, і дуже важливо повернути його назад і жити, і знати, що вони присутні, і весь час на них звірятися.

– А оця «Баба»?

– Це наша Праматір.

– А що Вас в житті та творчості інспірує?

– Просто саме життя.

– Ще у Вас зустрічаємо багато української прасимволіки?

– Так вона є. Все, що приходить у наше життя, воно в мені відтворюється.

– Також можна помітити тему Берегині?

– Про це можна багато говорити. Для мене дуже важлива зараз тема нашої генетичної пам’яті, яка у нас запрограмована. Ми всі родом із Африки. Я зробила свій ДНК-аналіз, таку розкладку і подивилася, як мандрували мої предки. І оці всі коди – вони у вас, і нас з вами.

– А оці обличчя – це якісь конкретні люди з Вашого життя?

– Це мої предки, така пряма лінія, яка у кожного з нас. Ми результати оцієї Любові, якою займалися десятки тисяч людей, і так ми прийшли на світ. Тобто ми як кінцевий результат тієї лінії. І це я намагаюся показати у своїй творчості, щоб люди задумалися, от скільки було людей і нашому житті, всі вони якимось чином присутні і досі.

– Повернемося до обличчя цієї «Баби». Що воно символізує, це якийсь конкретний образ?

– Так, конкретний, я побачила світлину у журналі National Geographic. Це мексиканська  жінка, яка живе високо в горах. Це обличчя  людини, яка все  приймає з покорою протягом усього життя, все, що дає їй Доля. Оце обличчя порізане зморшками, таке обличчя побачила і просто плакала, не могла його ніяк позбутися і досі, так воно мене вразило. Ви ж бачили скільки там робіт з тим обличчям. Я його передала правдиво, не додавши при цьому жодної зайвої, жодної своєї лінії.

– Як довго ви знаходитеся за кордоном? Чи часто приїжджаєте в Україну?

– Я в Україну приїжджаю щороку, кожен другий рік роблю тут виставку. А там у мене майстерня і студія.

Творчість мисткині – це непересічне явище в історії не тільки української культури, адже ті філософські роздуми та інспірації, які художниця перетворює в надзвичайно глибокі за змістом художні твори, вирізняються особливою символікою, що захована у тканинах, матеріалах, техніках та самій «нитці». У роботах художниця втілює власні роздуми над роллю жінки-берегині у житті суспільства, лінією роду, пам’яттю про предків, історичних діячів. Майстерне володіння різноманітними техніками та матеріалами, виняткове поєднання інновацій із більш раннім підсвідомим, інтуїтивним творчим процесом, підкреслює особливості мистецької манери Валентини-Роєнко Сімпсон.

«Як алхімік, що перетворює базові матеріали у золото, я трансформую мої кармічні, глибинні емоції і почуття у мистецтво», - стверджує пані Валентина.

Виставка триватиме до 31 серпня в головному корпусі НМЛ, що на Проспект Свободи, 20

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Fb

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: