дивись.info

Повернення Росії у гру та смерть українського парламентаризму. Політогляд тижня

Повернення Росії у гру та смерть українського парламентаризму. Політогляд тижня

Про те, як Росія без скандалів та шуму повернулася у “Велику двадцятку”, українські парламентарі спробували підмінити суд своїми рішеннями, а Садовий “забув” про “блокаду”, читайте у політичному огляді тижня.

Україна на Саміті Великої Двадцятки

7-8 липня у німецькому Гамбурзі відбувався Саміт Великої Двадцятки – зустріч керівників країн з найпотужнішими економіками світу. Протягом цих двох днів світові лідери обговорили немало питань – від глобального потепління, кібербезпеки у світі і протидії міжнародному тероризму до військового конфлікту в Сирії та неадекватного керівництва Північної Кореї.

Українське питання теж неодноразово піднімалось на цьому саміті, однак зовсім не було основним. Та й України серед цих двадцяти країн теж не було. Про Україну говорили президент Франції Макрон з прем’єром Канади Трюдо, прем’єр Канади Трюдо з канцлеркою Німеччини Меркель, канцлерка Німеччини Меркель з президентом Франції Макроном і президентом Росії Путіним, президент Росії Путін з президентом США Трампом. Якби в Індії і Саудівській Аравії знали, де знаходиться Україна, то її лідери теж обговорили б ситуацію на сході нашої країни. Тобто говорили багато, але шкода, що без України. Та й переговори ці не дали практично ніякого результату.

Фото: © REUTERS/Ludovic Marin

Якщо по Сирії прийняте рішення припинити військові дії і залишити Асада на посту сирійського президента, то по Україні прийняли аж 2 «рішення»: на німецько-французько-російській зустрічі прийняли рішення в черговий раз висловити свою стурбованість тим, що Мінський процес зайшов в тупик, а на російсько-американській зустрічі вирішили створити цілий «канал зв’язку між США та Росією для впливу на Україну у виконанні Мінська-2» (такою, принаймні, є інтерпретація очільника МЗС РФ Лаврова). Звичайно, що ніхто і не очікував, що на цьому пабліку хтось реально вирішуватиме українське питання. Адже всі чекали одну подію – згадувану зустріч Путіна з Трампом.

Читайте також: У Єгипті стався напад на мешканців готелю: двоє українців загинули – ЗМІ

Зустріч відбулась, зустріч була закрита і тривала не заплановані 30 хв., а понад 2 години. Чого вдалося цим двом досягти, відомо лише їм, двом перекладачам і двом очільникам закордонних відомств – Тіллерсону і Лаврову. Однак і Трамп, і Путін публічно висловлювали свою радість від такого побачення. Переоцінити результати цієї зустрічі дуже важко. Ну, зустрілись. Ну, поговорили. Ну, обклали один одного компліментами. Ні до чого вони, звичайно, не домовились, адже кожен з них залишився при своїх думках і переконаннях.

Та й по великому рахунку, ця зустріч була важлива лише для одного з них. Для Путіна. Бо саме в Гамбурзі відбулось його повернення у G20 (тепер не за горами і повернення у G8). Повернувся він туди тихо, без скандалів і критики, хоча напередодні, у Варшаві, Трамп дуже голосно обіцяв тиснути на нього за військові конфлікти у Сирії та Україні. Однак дорогою з польської столиці до німецького Гамбурга вніс корективи у свої плани.

Читайте також: Стартував флешмоб на захист Академії сухопутних військ

А загалом такі збіговиська проводяться лише для того, щоб підтвердити статус вершителів світу, і обговорюються там речі, які практично нікому нецікаві і непотрібні. Про це свідчать два підсумкові документи, які були прийняті за його підсумками. Перший з них стосується глобального потепління і необхідності скорочення викидів в атмосферу (який, до речі, не підписав чи не найбільший забруднювач атмосфери – США), а другий – вільної торгівлі.

Тиждень візитів

Загалом минулий політичний тиждень для України видався досить успішним та насиченим важливими закордонними візити. Одразу після саміту G20 до нас прибув Держсекретар США Тіллерсон. За підсумками цього візиту стало відомо, що ще цього місяця має відбутись телефонна розмова у нормандському форматі (Меркель, Макрон, Порошенко, Путін). Чи буде долучена до цієї розмови Адміністрація Трампа, наразі невідомо.

Найімовірніше, що темою розмови буде так званий «план Макрона» із врегулювання ситуації на сході. Згодом Україну відвідав новообраний Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніо Гуттеріш. Значення цього візиту, звичайно, набагато менше за візит уже згадуваного Тіллерсона, адже ООН уже давно недієздатна структура, яка не в стані вирішити жоден міжнародний конфлікт, але цей візит був важливим для Президента Порошенка, який уже фактично розпочав свою президентську кампанію.

Читайте також: Афера в стилі Остапа Бендера, або Як на бронетанковому «торгували» двигунами

І базуватиметься вона виключно на успіхах на міжнародній арені. Цю тезу підтверджує ще один візит, який відбувся цього тижня – ще одного Генерального секретаря, але цього разу більш дієвої організації – Північноатлантичного Альянсу (НАТО) Йєнса Столтенберга.

Читайте також: Порошенко приїхав з робочим візитом до Львова (стрім)

Риторика очільника НАТО була більш прийнятною, як для самого Президента Порошенка, так і пересічного українця, адже він говорив про те, що НАТО ніколи визнає анексію Росією Криму. Однак на цьому вся підтримка НАТО і завершується. Ніхто нам більше нічого не обіцяє і не буде обіцяти. Але для Порошенка цього тижня почали звучати з-за кордону і дуже тривожні сигнали, на які не звернути увагу він просто не може. Риторика європейських та заокеанських лідерів кардинально змінилась і тепер усі наголошують на тому, що Україна не відбудеться, як держава, якщо врешті і серйозно не почне боротись із найбільшим внутрішнім ворогом – корупцію. Порошенкові і його команді дали зрозуміти, що закордоном все бачать і все розуміють – цирк не пройде.

Петро Порошенко. Фото: Дивись.info.

Смерть українського парламентаризму

Не знаю, чи Порошенко побачив цю зміну риторики своїх основних спонсорів і донорів, але у Верховній Раді це явно пройшло непоміченим. Про це свідчать події останнього сесійного тижня перед такими довгоочікуваними нардепами канікулами.

Звичайно, мова йде про зняття депутатської недоторканності за поданням Генпрокуратури з шістьох обранців. Не буду оцінювати якість цих подань, оскільки такими речами мають займатись досвідчені юристи. А от те, що українці побачили у сесійній залі Верховної Ради, можна назвати смертю українського парламентаризму.

Спочатку він вмирав на засіданнях регламентного комітету Верховної Ради, де розглядались ці подання. Члени цього комітету, уявивши себе народними суддями, перетворили звичайне засідання звичайного робочого органу парламенту на судову справу зі всіма елементами шоу, в стилі американських судових засідань з пафосними промовами обвинувачів і захисників. Бракувало лише суду присяжних. Далі все це шапіто переїхало під купол Верховної Ради, де наші нардепи показово в черговий раз наплювали нам в обличчя. Із шести подань Генпрокуратури вони задовольнили повністю лише два – з Олеся Довгого зняли депутатську недоторканність, а з Добкіна не лише її зняли, але й дали добро на притягнення його до відповідальності і арешт. Але тут варто уточнити кілька речей. З Довгого зняли недоторканність, але затримувати чи арештовувати його ніхто і не збирався (прокуратура навіть такого подання не робила). З Добкіним ще цікавіше – його дозволили навіть заарештувати, але звинувачення, які йому інкримінуються, не передбачають арешту і навіть, якщо це станеться, то невеликий завдаток все вирішить.

Читайте також: Без прав: чи зможуть переселенці та трудові мігранти голосувати на місцевих виборах (опитування)

Чотири інші подання Генпрокуратури наші парламентарі просто провалили: для зняття недоторканності з Євгена Дейдея (Народний фронт) не вистачило голосів; не вистачило їх і для зняття недоторканності з Андрія Лозового (Радикальна партія Ляшка); з Максима Полякова (Народний фронт) недоторканність зняли, але на затримання арешт голосів уже забракло; Борислава Розенблата (БПП) позбавили недоторканності і дозволили притягнути до відповідальності, а от дозволу на арешт не дали. Як бачимо наші парламентарі вважають себе богами, які без системи правосуддя (яка б вона там не була), самі вирішують кого можна арештовувати, а кого ні, і їм зовсім не важлива доказова база. Головне – це партійна приналежність і шоу для Українського народу.

Шоу відбулось. Ми усі його побачили. А висновок один – ніхто з цих шести нардепів не опиниться за ґратами. Нам потрібно починати усі реформи з однієї найважливішої – тотальної зміни парламентської системи в Україні, починаючи від виборів в цей законодавчий орган і завершуючи кримінальною відповідальністю за неперсональне голосування. От тільки хто має провести цю реформу, залишається незрозумілим. Ці, що сидять зараз на Грушевського, точно цього не зроблять. І нові вибори нічого не вирішать, адже наша виборча система побудована так, що ми оберемо все одно тих, кого нам запропонує ця недолуга псевдоеліта. Як на мене, той, хто придумає вихід із цієї патової ситуації, і стане українським месією.

Клоун тижня

Це почесне звання не часто з’являється у моїх оглядах, але цього тижня його безапеляційно отримує міністр інфраструктури Омелян. Його істерика, яку він підняв у соцмережах через відмову ірландського лоукостера Ryanair вийти на український ринок авіаперевезень, заслуговує на звання «клоун місяця» або навіть року.

Я уже не буду писати про ті умови, які цей лоукостер виставив перед державним підприємством «Аеропорт «Бориспіль», щоб зайти на наш ринок. Про це вже написано достатньо людьми, які більш компетентні у цих питаннях. Як на мене, це не умови для відкриття бізнесу, це просто звичайнісінький шантаж. Я не буду також писати про те, що Омелян, як міністр, який відповідає за усю інфраструктуру в Україні, в тому числі і авіасполучення, має безліч інструментів і механізмів впливу, як директора «Борисполя», так і багатьох інших підпорядкованих йому чиновників.

Читайте також: Чи літатиме Ryanair до Львова

І той хай, який він підняв своїм недолугим постом у ФБ, це точно не схоже на стратегічний хід державного чиновника такого рівня. Таке враження, що Омеляну конкретно розходилось на цьому перевізнику, так ніби його зарплата залежала від того зайде Ryanair на наш ринок, чи не зайде. І не потрібно аргументувати цю істерику тим, що Ryanair це найбільший лоукост в світі, достатньо глянути на маршрути, які пропонувались українцям цим перевізником. Як на мене, польоти у Великобританію чи Скандинавські країни не такі популярні, щоб аж так бідкатись втратою цього «інвестора». Тим паче, що інвестувати ми мали в нього, а не він в Україну. А взагалі усім тим, хто так сильно хвилюється за ірландський бізнес і звинувачує керівництво Борисполя у державній зраді, я пропоную зробити одну річ.

Поставте себе на його місце. Нагадаю, ви директор державного підприємства, контроль за яким здійснюють КРУ (чи як вона там тепер – аудиторська служба), НАБУ, СБУ, ГПУ, МВС і ще з десяток різноманітних нероб, які чекають на будь-який ваш підпис під якимось важливим документом. І перед вами стоїть дилема: погодитись на кабальні умови міжнародного монстра, які за підрахунками ваших підлеглих принесуть вашому підприємству збитки у розмірі 2 мільярди гривень, і виконати усні домовленості міністра-істерички, який чомусь побоявся поставити свій підпис під таким документом, чи послати всіх і все, щоб потім не ходити не допити по всіх цих структурах і не пояснювати, чому ти дав можливість одному відсотку українців дешево літати на північ Європи. Їх буде цікавити лише звідки взяли такі збитки на підприємстві, яке належить державі, і повинно заробляти гроші. Я б прийняв таке ж рішення, як і директор «Борисполя». Тим паче, що перевізників, які хочуть зайти на наш ринок достатньо, для цього міністру треба вилізти із соцмереж і почати належно виконувати свої функціональні обов’язки.

Умиротворений Садовий

Цього тижня відбулось те, чого не було принаймні останні кілька років. Міський голова Львова Андрій Садовий прийшов на сесію Львівської облради, де якраз розглядалось питання про вирішення сміттєвої кризи у Львові і передачу повноважень із вивезення і утилізації твердих побутових відходів на 2 найближчі роки від Львівської міськради Львівській ОДА. Обласні обранці навіть дали змогу виступити Садовому. І сталося чудо! Садовий не говорив більше про блокаду.

Садовий навіть не називав себе жертвою режиму Порошенка і Гройсмана. Садовий навіть не наїжджав на намісника Президента Синютку, хоча той і чекав на це. Садовий вийшов за трибуну і промовив проповідь, у якій було все: і подяка обласним обранцям, і прохання про спільну роботу, і турбота про львів’ян. Бракувало лише одного: молитви за спокій Українського народу.

Після цього обласна рада просто не могла не проголосувати за цю програму і не «нагрузити» Синютку новими «сміттєвими» повноваженнями. Після цього умиротворення Садового сягнуло свого апогею і він написав пост у ФБ, від якого, мабуть, навіть Ганущин заплакав. Садовий врешті почав турбуватись долею Академії сухопутних військ. Правда це сталося напередодні приїзду самого Гаранта до Львова, але це все ж таки сталося. Щоб зрозуміти, чому це сталося, треба трохи часу, зокрема, щоб відбувся сам візит Порошенка до Львова. Тому дочекаємось наступного тижня, можливо тоді ми зрозуміємо, що сталось з Садовим.

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Ілюстрація: Ігор ДАНИЛИХА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама