дивись.info

У військовому шпиталі Західного регіону розповіли, як реабілітують бійців

У військовому шпиталі Західного регіону розповіли, як реабілітують бійців
Атовець Микола Туранський, проходить реабілітацію у військовому шпиталі

Щорічно у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону лікування у стаціонарі проходять понад 8 тисяч пацієнтів. ІА Дивись.info побувала у гшпиталі та поспілкувалася безпосередньо з лікарями та бійцями, які проходять реабілітацію.

Військово-медичний клінічний центр Західного регіону створений у відповідності до директиви Міністра оборони України 1 грудня 2006 року на базі центрального військового клінічного госпіталю.

Зоною територіальної відповідальності центру визначено сім західних областей України (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська). У підпорядкування Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, крім військового мобільного госпіталю, увійшли розташовані на визначеній території відповідальності Рівненський гарнізонний військовий госпіталь, Чернівецький військовий госпіталь, Мукачівський військовий госпіталь, Луцький військовий госпіталь та Івано-Франківська військова поліклініка (з денним стаціонаром).

— Сьогодні у нашому центрі уже проліковані у стаціонарі більше 8 тисяч пацієнтів. Кількість оперативних втручань наближається до 4 тисяч! — з гордістю заявляє начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, полковник медичної служби Збройних сил України Іван Гайда.

Начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, полковник медичної служби Збройних сил України Іван Гайда. Фото: Щоденний Львів

Протягом всієї зустрічі він піддивляється у папери, які має з собою, та сипле цифрами і даними про досягнення і загалом фактами з життя центру. Так дізнаємося, що військово-медичний клінічний центр Західного регіону працює як лікувальна установа, надаючи медичну допомогу з елементами високоспеціалізованої, та як орган управління для військових лікувальних установ Західного регіону. Крім того, його філія сьогодні розміщена у зоні АТО — це мобільний шпиталь, який працює там з 2015 року.

Тут же до розмови підключається головний хірург Західного регіону Іван Богдан.

— За рік у госпіталі проходять відновлювальне лікування близько 400-450 пацієнтів. Сюди входять як хірургічні методи відновлювального лікування, так і 200 тих, хто проходить безпосереднє лікування у відділі реабілітації, — зазначає головний хірург.

Довго не роздумуючи, лікарі пропонують подивитися на власні очі, як лікують бійців. Так потрапляємо до відділення реабілітації, де ще на вході стоїть завідуючий відділенням відновлювального лікування Ростислав Данилко та радо ділиться здобутками.

— Персонал їздить на семінари, тренінги, мали можливість розвиватися у провідних реабілітаційних центрах Лос-Анджелеса. У нас є два велотренажери, два вертикалізатори американських для підвісної терапії, бігова доріжка. Найбільше отримали від трастового фонду НАТО, — каже лікар, зводячи палець догори. — Також нас підтримували благодійні організації та приватні особи.

До слова, той самий трастовий фонд НАТО надав центру допомогу обладнанням на 2,5 мільйони гривень.

Сьогодні реабілітаційне відділення взяло за пріоритет лікування пацієнтів з нейротравмами — це спинальні хворі…

— …найважча категорія хворих взагалі для реабілітації, — перебиваючи сам себе наголошує завідувач.

Крім того, у відділення потрапляють люди з травмами голови, інсультами, також — з травмами кінцівок.

Як господар відділення, Ростислав Данилко веде далі його коридорами. Біля стін — різні тренажери, медичне обладнання, з відкритих дверей — зацікавлені обличчя медсестер та стійкий запах лікарняних препаратів. В кінці коридору тренується пацієнт — на візку.

На вході до залу лікувальної фізкультури зустрічає усміхнений лікар Роман Скоропадський. Він легко по пам’яті знайомить з усіма пацієнтами. Всі вони, каже, військовослужбовці.

— Тут у нас пацієнт, який розпрацьовує лівий колінний суглоб, пацієнт на хорошій динаміці, — зазначає пан Роман, вказуючи рукою на чоловіка, який сумлінно крутить педалі на велосипеді, тримаючись долонею за забинтоване коліно.

Лікар же крокує далі та розповідає, що на наступному тренажері вагу ногами штовхає військовослужбовець зі старою травмою, операцію він переніс ще взимку 2016, зараз також розпрацьовує колінний суглоб. Ще один пацієнт працює на тренажері руками – старанно тягне петлі то одною, то іншою.

— Найскладніші наші пацієнти ті, які перенесли кульові поранення хребта і головного мозку. Вони потребують тривалої реабілітації. До нас потрапляють, коли хірурги вже зробили свою роботу: провели операції, пластику тощо.

Коли пацієнт потрапляє на реабілітацію, його стан оцінюють за допомогою різних шкал, у тому числі американських. Далі ж лікарі слідкують за динамікою одужання і тільки після цього говорять про терміни, коли можна виписувати пацієнта додому.

Атовець Микола Туранський крутить педалі навіть під час розмови. Чоловік схвально відгукується про львівський шпиталь, адже, каже, що не міг і подумати, що зможе ходити. Микола отримав поранення ще у 2014 році, коли служив у Веселій горі під Луганськом у частинах розвідки.

— Я сюди потрапив уперше у 2015 році після того, як у Вінниці пролежав майже рік у шпиталі. Я зайшов до госпіталю на двох милицях, десь три місяці мене тут активно відновлювали і зараз вже використовую одну милицю. Періодично, коли заходжу сюди, мені кажуть: «Ні-ні, треба дійти до того, щоби без милиць ходити. Тим більше ви кадровий військовий!».

На лікування до шпиталю чоловік лягає вже втретє та каже, що задоволений і умовами, і лікарями.

У цей час у коридорі невпинно займається інший військовослужбовець. Він вправляється на інвалідному візку долати штучні перешкоди.

— Цей візок, — каже Роман Скоропадський. — індивідуальний. Він розроблявся спеціально для пацієнта. Людям зі сторони здається, що кожен може користуватися будь-яким, чужим, візком. Але це не так. Наші лікарі проходять спеціалізовані курси, де вивчають візки, їх типи. При розробці візка, потрібно враховувати зріст, вагу, вид травми, щоби у пацієнта не виникало викривлення хребта.

Тренуванням пацієнтів тут приділяють чимало часу.

— Коли вони викочуються від нас, долають будь-які перешкоди! — зазначає лікар.

Для тих, хто проходить реабілітацію, у відділенні встановлені імітатори бордюр, трамвайних рейок тощо. Фізичний терапевт госпіталю Василь Чернявський наголошує: пацієнтів вчать не тільки долати перешкоди, а й правильно падати.

— Навіть якщо так сталося, що людина падає, вона знає, як впасти, щоби собі гірше не зробити, — пояснює Василь Чернявський. — Це непроста робота, але складнощі є всюди. Звичайно, нам легше працювати з тими, хто хоче цього.

Одним з таких «легких» пацієнтів є Сергій Науменко. Чоловік рік відслужив на Сході. Коли ж був у Зайцевому на Луганщині на навчаннях отримав кульове поранення від снайпера у хребет. З того часу — прикутий до візка.

— Я спочатку лежав у Харкові на операції. Сюди ж потрапив вже вдруге. На реабілітації був у Чернігові також — там вона не «ахті», тут краще, — зізнається боєць.

Наостанок начальник центру встигає похвалитися ще басейном, який є у шпиталі. Він доступний для тих, хто проходить тут лікування.

— Ми маємо сучасне обладнання, якого достатньо для того, щоби на європейському рівні надавати допомогу. Звісно, у нас не все ідеально. Наприклад, не вистчає ерсоналу: за європейськими нормами з пацієнтом на відновленні мають працювати 8 спеціалістів, а у нас у середньому — 3-4. Тому ми не зазнаємося, а працюємо над тим, щоби ставало краще, — підсумовує Іван Гайда.

Текст і фото: Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Info.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама