дивись.info

Щоденник мандрівника. Норвегія: тиждень перший (фото)

Щоденник мандрівника. Норвегія: тиждень перший (фото)

Туристична колонка про поїздку львів’янина у Норвегію. Туристична колонка розбита на серію публікацій за різними локаціями подорожі. Пропонуємо до уваги текст про перші два дні мандрівки.

Роман Гречило, трохи ілюстратор, трохи студент і трохи байкар. В загальному дуже везучий на потрапляння в різні халепи, про які потім люблю переповідати людям. Навчився економити в подорожах на всьому, крім вражень.

Тож, чого цей текст називається тріп в Норвегію? Бо він про тріп в Норвегію. Чого «для друзів», бо він повний купи штук, як ніяк не зацікавлять загальну публіку, а об’єм такий, що до кінця дочитають лише мої батьки (враховуючи усю кількість матеріалів серії).

Тож: щирий вступ.

Хтось їздить в Норвегію, щоб полазити по горах, хтось лише, щоб фотку зробити на Язику Троля, хтось  – щоб Полярне сяйво побачити, картини Мунка (художник експресіоніст) в  Осло, чи спробувати карамелізований сир (не рекомендую). Що ж, головна річ, яку я виділяю для себе в кожній подорожі, – це пригоди. Пригоди, проблеми, вирішення цих проблем а також незліченна кількість людей, котрих я в цей процес втягую. Цьогоріч мене вже більше цікавила сама природа Норвегії і трохи ближче знайомство з її мешканцями. Тож я запакував намет, спальник і купу іншого барахла в свій рюкзак, сів на автобус до Катовіце, а вже звідти долетів на західний берег Норвегії.

Любите подорожувати самі? Я от, чесно ненавиджу, бо відношу себе до того типу людей, котрі мусять з кимось постійно говорити (навіть якщо співрозмовник від цього вкрай втомлений). Оскільки знайти звитягу на подорож автостопом не так просто, то вирішив їхати сам. І майже не прогадав: скандинавські країни – це, мабуть, найбезпечніше і найкраще місце, щоб спробувати подорожувати самому вперше – рівень безпеки надзвичайний, всім просто байдуже на твоє майно, бо у них вдосталь свого. Кожен, хто подорожував наодинці, стикався з такими моментами як «де залишити речі в кафе, коли ти в туалет хочеш вибігти», так от, тут з цим проблеми не було, хіба з цінами в тому ж кафе.

Про вартість в харчів у закладах. Норвегія – країна, що вражає своєю природою, але от цінами вона вражає ще більше. І якщо 4 євро за розчинну каву ще не дивують, то здивують скажені ціни на алкоголь – пиво в барі обійдеться від 10-15 євро, пляшка горілки в магазині 40-60 євро. Але якщо ви молодець і чули вже про ціни на алкоголь у скандинавських країнах, і можливо, навіть підтримуєте такий підхід, то ви навряд чи підтримаєте їх ціни на бензин, та й послуги перевезення в цілому. Норвежці дбають про свою екологію і агітують своїх мешканців закуповуватися екологічно чистими електромобілями. Найкращим методом такої агітації уряд країни вважає величезні податки на бензин і ще більші податки на все, що цей бензин споживає. Тому прокататися з Ставангера до Бергена автобусом обійдеться вам в 600 крон (~60 євро). Для порівняння,  в день, коли я перевіряв ціни на автобус, ціна перельоту між містами становила 640 крон.

Слід окрему увагу приділити місцевій воді з крану: декотрі норвежці можуть пишатися нею найбільше 🙂 ; норвежці хваляться, що вона чистіша за воду в пляшках, в барах і будь-яких закладах можна попросити, щоб безкоштовно наповнили вашу тару водою. Тож, в гарячий літній день не варто витрачати ресурси на покупку води в магазині.

Норвегія – це країна контрастів: люди тут попадаються або супер дружелюбні, або такі, що дивляться крізь тебе і йдуть далі; влітку у них довжелезні дні, взимку тут довжелезні ночі, відповідно, відвідувати раджу цю країну саме в період грудень-січень (полярне сяйво, різдвяний дух на кожному кроці), чи в червні-липні (захід сонця після півночі, або ж його взагалі нема), і чим північніше ви піднімаєтеся, тим більше помітний цей контраст.

Читайте також: Павло Морковкін: Вифлеєм. Графіті на батьківщині Ісуса (фото)

Стартовими містами, тобто містами з яких краще починати свою подорож, якщо ви летите лоукостом, є Осло, Берген і Ставангер. З останнього я якраз і почав свою подорож цього літа.

Норвегія. Тиждень перший.

Площа перед гаванню в центра Ставангера.

Тож, залітаю я в Става’нгер, навіть позначаю додатково наголос, бо місцеві дуже невтішне обличчя роблять, якщо наголошувати на першу голосну. Прогноз погоди вангував мені два дні сонця перед трьома тижнями дощів, злив, вітрів і інших невтішних штуковин.

Перше, що тебе встигає здивувати в цьому невеличкому містечку, по прибутті в аеропорт – це ціна в 11 євро за трансфер до міста. В конкретному місці я мав зустрітися зі своїм каучем, тож вирішив не напартачити через скупість на перших хвилинах мого перебування в Норвегії. Від всіх інших трансферів, цей автобус відрізнявся неееймовірно приємним усміхненим водієм і вайфаєм, швидшим за той, що маю дома. Останнім я сповна не скористався, бо всю дорогу просто проспав, на кінцевій зупинці мене радісно розбудив водій і спитав ще, чи мені часом допомога не потрібна.

Алекс з чоловіком, в яких я жив,  провели мені прекрасну екскурсію містом і розповіли його історію. Ставангер був колись зачуханим рибальським селищем, до професії рибалки тут відносяться як до професії шахтаря в Донецьку. Для них тут є окремі райони, вулиці, названі на честь рибалок і це промисел є популярним тут досі. Та от, в другій половині ХХ століття в Ставангері знайшли нафту і тут все почалося… Містечко почало набирати капітал, нових мешканців, почало обростати офісами і дорогими будинками. В центрі (тут майже все центр, місто досить невелике) розташований музей нафтодобування, де діткам та дорослим показують усі робочі процеси цієї справи, а поряд з ним знаходиться ігровий майданчик, зроблений з нафтовидобувних матеріалів: труб, буйків, нафтових помп.

 Музей видобування нафти

А так виглядають ігрові майданчики збоку. На них галасливо ганяли, під пильним наглядом батьків, біловолосі норвезькі діти разом з кількома десятками однолітків арабського походження.

Червень не є тим часом, коли кількість туристів в Ставангері, починає перевищувати кількість місцевого населення (таким часом є липень), тож мені вдалося без проблем знайти вільний столик на одній з кафешок Кольорової вулиці і насолодитися порожніми вулицями колишнього рибальського району з маленькими затишними дерев’яними будиночками і доглянутими квітковими садами. Українським туристам одразу впадає в око відсутність височенних парканів і наявність дитячих майданчиків ледь не в кожному кварталі.

Кольорова вулиця

Вулички колись рибальського району

Одне з пояснень суворої місцевої ментальності:) Якщо що, то це дітлахи стрибають не по вугіллю, а по січеній чорній гумі

Та все ж головна причина, чого кожного року сюди прибувають десятки тисяч туристів – це похід на Скелю кафедру (Preikestolen) і гору К’єраг (Kjerag) зі знаменитою горошиною між скелями. Тож, нагулявшись, наївшись у своїх господарів вдома і добряче відіспавшись, я попрощався з новими товаришами і відправився на Преікестолен. В загальному, на те, щоб обійти місто вздовж і впоперек одного дня вистачає з надлишком.

Хоча прогноз погоди обіцяв мені два сонячні дні, дощ почав падати ще в перший вечір мого прибуття.

Аби добратися до Преікестолена необхідно взяти спочатку автомобільний пором до містечка Тау.

По дорозі виднітимуться численні заселені острівці, а задній план прикрашатимуть скелясті гори.

Після недовгої переправи (~30хв), слід сісти на автобус до самої скелі. Для дорослих ціна в 20 євро, для студентів, дітей і т.д. вдвічі дешевше.

Проживання:

Готелі – навіть не дивився. Гостели дешевше 20 євро за ніч, навряд чи знайдете. Ціна кемпінгів тут варіюється часто в залежності від локації, а не від якості самого кемпінгу. Якщо їдете компанією, раджу скористатися AirBnB, якщо ж ви активний користувач каучсерфінгу, то це взагалі прекрасно. Намети ставити тут можна будь-де, якщо це не приватна територія. Крім того, при сухій погоді вид з намету тут буде прекрасним.

Місцеві мені казали, що можна заходити і пересікати приватні ділянки, якщо ви там нічого не чіпаєте – закон дозволяє, але пошук в неті підтвердження не дав.

Якщо любите рибалити, то можете прихопити вудочку або взяти в туристичному центрі одну (іноді безкоштовно) – риболовля тут дозволяється всім і всюди, якщо вона здійснюється лише вудкою, без сітей, шокерів, динаміту і ядерних бомб.

Читайте також: Павло Морковкін: Поперек Придністров’я. Репортаж з невизнаної республіки (фото)

На оглядини міста вистачить одного дня сповна. 29-м автобусом з центру можна переїхати до Мечів у скелі, пам’ятнику об’єднання Норвегії; а так всі цікаві локації є в центрі: Музей нафтодобування (для діток), одна з найстаріших церков в Норвегії, Рибальські житлові райони- все на відстані 15-25 хвилин прогулянки.

Роман ГРЕЧИЛО

Продовження розповіді про подорож читайте у наступній колонці!

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама