З нагоди Дня Національної поліції ІА Дивись.info поспілкувалася із начальником ГУ Нацполіції у Львівській області Валерієм Середою.

Ще близько року тому пан Зарагія (колишній керівник поліції Львівщини) говорив про те, що криміногенна обстановка погіршилась через об’єктивні чинники (війну, кризу тощо). Яка тенденція зараз?

На сьогодні у нас значно зменшується кількість скоєних злочинів, по деяких видах маємо зріст, але тут також є об’єктивні причини, бо збільшилося число по квартирних крадіжках, дійсно є зріст за півроку, ми про це говорили на нараді у прокуратурі, але значно збільшилося і їхнє розкриття. Минулого року ми мали інакше, мали зменшення крадіжок і зменшення розкриття, а зараз маємо більше крадіжок і більше розкриття.

Це показує те, що в цьому році правоохоронні органи, отримавши можливості працювати і розкривати злочини, вони це роблять. Під можливостями я маю на увазі, наприклад, можливості оперативно-розшукової діяльності. Дмитро Дмитрович (Загарія, – ред.) правильно говорив про об’єктивні причини, бо рік тому правоохоронні органи не були суб’єктом оперативно-розшукової діяльності. А без цього реально розкрити злочини неможливо: ми можемо бачити, ми можемо знати, що це злочинці, але не здійснивши деякі оперативно-розшукові заходи, ми не доведемо їхню вину і вони не будуть покарані.

Минулого року так і було. Відповідно, зрозумівши це, злочинний світ відчув безкарність і трошки набрав оберти, цього року ми їх трошки збиваємо. Десь свою роль відіграв так званий «закон Савченко».

В негативному сенсі?

Негативно, до нас на Львівщину прибуло тільки тих, як я кажу, «реєстрових» 500 чоловік, а це люди, які ніколи вже реально не виправлять свою поведінку, а будуть далі займатися протиправною діяльністю. Я можу сказати, що на сьогодні у нас тих зареєстрованих, хто проживає на території Львівщини і скоїли вже 2-3 і більше злочинів, це близько 8 тисяч. Це ті, які у нас стоять на обліку, про яких ми знаємо. А про яких ми ще не знаємо! А добавте сюди тих, які приїжджають, так звані «гастролери». Нами за півроку викрито 8 груп, як я називаю, «етнічних груп»: грузинів, азербайджанців, які приїхали до нас «на гастролі», які приїхали не лише з України, а з інших країн СНД. Ми з ними боремося, на сьогодні ми вже маємо можливості це робити, бо внесені зміни до законодавства з цього року, наші оперативні підрозділи мають можливість займатись такою діяльністю.

На сьогодні у нас значно зменшується кількість скоєних злочинів, по деяких видах маємо зріст, але тут також є об’єктивні причини

Зараз багато громадян говорить, що збільшилась кількість злочинів, пов’язаних з наркоманією, з незаконним обігом наркотиків. Тут так само, лише в цьому році, взимку, ці підрозділи стали так само суб’єктами оперативно-розшукової діяльності. І тільки, фактично, з цього року ми отримали можливість боротися з цим видом злочинів. Уявіть собі, що рік ніхто з цим не боровся, яких воно набрало масштабів! І тепер, за один день, чи за місяць, чи за два, навести лад, аби воно все припинилося, немає такої можливості. Вже по кількості є спад, є показники, викрито підпільні лабораторії, де це все виготовлялося, при цьому, немалі лабораторії, які робили у великих об’ємах наркотики синтетичні і розповсюджували їх затримані. Динаміка на покращення є.

Читайте також: Екс-директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька розповіла деталі обшуку у своїй квартирі

Ви згадали нараду у прокуратурі, яка була минулого тижня. Там так само гостро піднімалося питання про смертельні ДТП. І якщо поглянути статистику поліції, то Львівщина дійсно очолює список областей за кількістю таких ДТП. Чи є план дій, як виходити з цієї ситуації і які напрямки для роботи Ви бачите?

Це досить сумний список і сумна статистика, тому що озвучувались дані за 6 місяців, якщо не помиляюсь, 124, по-моєму, загиблих. І на сьогодні вже маємо 147 загиблих.

Лише за місяць?

Так. Додайте сюди травмованих, яких за 6 місяців було 1400, на сьогодні вже 1746. Уявіть собі, наскільки є різниця лише за місяць. Чим це викликано? Я скажу, це викликано десь послабленням контролю на дорогах. Все-таки має бути дисципліна, як і у всьому, в тому числі і на дорогах. На жаль, ми надіємося на свідомість громадян, і 2 роки тому десь на це понадіялися. Ми думали, що якщо буде превенція здійснюватися, коли патрульні автомобілі рухаються по дорозі з увімкненими проблисковими маячками, це дасть ефект. На початках ефект був.

 Десь із півроку воно ефект дійсно мало…

Так, десь півроку давало ефект, «нова поліція», воно тримало в дисципліні, але не більше. Далі ця безкарність потягнула за собою безвідповідальність.

Ми надіємося на свідомість громадян, і 2 роки тому десь на це понадіялися. Ми думали, що якщо буде превенція здійснюватися, коли патрульні автомобілі рухаються по дорозі з увімкненими проблисковими маячками, це дасть ефект

І ми маємо наслідки, ви бачите, що просте нехтування також простими і елементарними правилами руху призводить до трагічних наслідків і ми губимо більше людей, ніж на війні. Це мало би дійти до свідомості наших громадян, у більшості молодих людей, які у таких роках, продуктивних. А ми втрачаємо бездумно цих людей. І я думаю, що потрібно посилювати контроль на дорогах. На жаль, на сьогодні ми не маємо таких технічних засобів, їх немає, наприклад, вимірювачів швидкості, того, чим ми могли би контролювати дотримання швидкісного режиму на дорогах.

Але ж раніше вони були?

Були, а зараз законом не визначено, який прилад є сертифікований, покази якого приладу в подальшому будуть використовуватись як докази при розгляді адмінпротоколів у суді для доведення провини порушника. Зараз їх немає. Дійсно, йшли розмови про відеофіксацію дистанційну, аби зменшити контакт порушника з інспектором на дорозі. Техніка мала виявляти даного порушника і пізніше мали би приходити так звані «листи щастя», але це все залишилося на рівні поки що розгляду десь там у кабінетах. І коли буде це прийнято, ми не знаємо. Але ми втрачаємо людей. І чекати на то, коли воно буде, коли хтось щось нам пропише, я думаю, буде неправильно, бо це є біда у родинах, це є біда у народу.

Ми будемо посилювати контроль на дорогах, будемо ставити патрулі в аварійно-небезпечних місцях, будемо робити і засідки, я це ще раз повторюю. І будемо виявляти порушників, тому що людям і водіям, які не порушують, які дотримуються законодавства, їм немає чого боятися ні засідки, ні патрульного автомобіля, який стоїть і спостерігає за дорожнім рухом.

І я поїздив також по світу і за кордоном поліція різними способами виявляє порушників, в тому числі негласними способами, тому зараз казати, що це повернення старого ДАІ, то вибачте, ми будемо робити все для того, щоб убезпечити безпеку громадян.

А ресурси для цього у поліції наразі є?

Зараз ми будемо працювати тими силами, які є. Нами оголошено конкурс на набір в патрульну службу, це 384 працівники нових до нас прийде. Пару місяців у них буде навчання ще, але відбудеться збільшення особового складу, а це збільшиться кількість нарядів, у тому числі і на дорогах, тож ми зможемо виявляти більшу кількість порушень.

Нами оголошено конкурс на набір в патрульну службу, це 384 працівники нових до нас прийде

Коли це може розпочатись?

Ми не будемо чекати, поки вони випустяться, ми будемо робити зараз тими силами, які у нас є, ми не будемо чекати – подивіться, що робиться у нас. Все-таки їдемо по дорозі і дотримуємося правил дорожнього руху і хочемо бути в безпеці, а хтось навпроти чи збоку, дозволяє собі порушувати і ставить під небезпеку нас, наші сім’ї. І вся ця критика, яка пішла в мою сторону за те, що я таке заявив, то хай це буде на їхній совісті. А ми будемо робити все для того, аби убезпечити людей.

Читайте також: Скільки нових закладів потрібно у Львові, аби черги до дитсадків зникли

Ви сказали про оголошений набір, то хочеться нагадати собі, що коли тільки почалася реформа, був величезний ажіотаж, багато людей хотіли працювати у новій поліції. Чи він зберігся зараз?

Так само є конкурс, є заяв багато. Якщо не помиляюся, вже понад 1000 зареєстрованих громадян, які хочуть прийняти участь в даному конкурсі. Там ще їм потрібно пройти ряд етапів, у тому числі й медичні комісії, бо ж правоохоронець повинен бути у першу чергу здоровим, аби витримувати ті навантаження, які є. Інтерес не пропав.

Знову повертаюся до розмови з паном Загарією. Він тоді говорив, що забезпечення поліцейських на Львівщині не є задовільним. Чи змінилася зараз ситуація?

Значно змінилася, покращилося, у порівнянні з минулим роком, забезпечення пальним. По фінансовому забезпеченню і оплаті праці ситуація змінилася однозначно, у нас є збільшення і зараз розглядається питання про ще збільшення фінансового забезпечення. Із транспортом покращилося, вчора (31 липня, – ред.) вручили ключі від десяти нових автомобілів і я знаю, що вже проводяться процедури по визначенню тендерів, по визначенню порядку закупівель ще транспортних засобів. А це відповідно ті транспортні засоби, які будуть безпосередньо патрулювати вулиці наших міст, сіл, дороги. І це дасть нам можливість збільшити кількість нарядів і, відповідно, зменшити час на реагування на виклики громадян.

Зрештою, це мобільність поліції.

Так, це мобільність, і це те, чому в першу чергу приділяється увага у будь-яких цивілізованих державах.

Хочу розпитати про резонансні справи, які мали би розслідуватись. Взимку був скандал зі зникненням стародруків з Галереї мистецтв, чи є зараз це кримінальне провадження і що Ви можете про нього розказати?

Є кримінальне провадження, там 95 стародруків, якщо не помиляюсь, і два рукописи. Це те, що на сьогодні нам заявлено і повідомлено про них. Однак, на сьогодні ще не визначено вартість їх, тобто ми не можемо встановити навіть суму завданих збитків. Це не можуть і ті, хто до нас звернувся, повідомити. Тому призначений ряд експертиз. Визначення вартості буде робитись по каталогах, бо відомості про них є. І тоді буде ясно, яка завдана історично-мистецька шкода. Для того є фахівці, бо слідчий – то є юрист, він користується інформацією, яка надається і досліджена фахівцями, бо слідчий не є мистецтвознавець. Тому коли наданий буде висновок, ми зможемо визначати навіть важкість даного злочину, бо без вартості ми не можемо визначити важкість.

У нас є поки що одна особа, яка безпосередньо мала доступ до цих матеріалів. Чи це була крадіжка з проникненням? На сьогодні ми маємо висновок експертів про те, що будь-якого втручання в замкИ, в приміщення, в двері – не було. Відповідно, це щось внутрішнє. Інше – ніхто не може повідомити нам і пояснити, протягом якого часу пропали ці стародруки, хоча там є нібито акти про здійснення перевірок. Перевірка нібито проводилася (ми зараз це теж досліджуємо, наскільки вона якісно проводилась, ким проводилась) в даному музеї десь у червні 2016 року. А вже в листопаді нібито було призначено нову інвентаризацію і виявилось, що книг немає, хоча будь-якого втручання не було. Але, судячи з кількості, сумніваюся, що це було зроблено в один момент.

Чи це була крадіжка з проникненням у Галереї мистецтв? На сьогодні ми маємо висновок експертів про те, що будь-якого втручання в замкИ, в приміщення, в двері – не було

Навіть був момент, коли були затримані на одній із митниць стародруки, тоді з’явилася надія, що це вони, але перевірили, що затримані стародруки тоді не мали жодного відношення до цих зниклих.

А доля цих 95-ти стародруків відома?

На даний момент ні. Невідомо, але я вам скажу, що навіть чіткого опису нам дати не можуть. Ми звернулися в різні інстанції, чекаємо зараз відповіді. Назви є ,але, наприклад, у якому стані вони були? До нас же звернулися взимку, тут теж дивна історія, що інвентаризація була проведена в листопаді, а до нас звернулися лише через декілька місяців – так само багато питань є і ми ці питання задаєм.

Був момент, коли були затримані на одній із митниць стародруки, тоді з’явилася надія, що це вони, але перевірили, що затримані стародруки тоді не мали жодного відношення до цих зниклих

Ви сказали, що одна особа мала доступ до архіву, вона є підозрюваною?

Ми поки що не маємо підозрюваних. Одна особа мала фізичний доступ до приміщення, але поки що ми не можемо казати, що ця людина підозрювана чи ні. На даний момент ми знаємо, що одна особа мала фізичний доступ до цього.

Нещодавно Міністерство культури на запит Дивись.info відповіло, що 14 разів протягом 2016-17 років зверталося до Національної поліції з питань незаконних забудов в історичному ареалі Львова. Чи ви розслідуєте ці справи, чи є прецедент з ініціативи поліції припиняти чи зупиняти ці будівництва?

Національна поліція не може припинити будівництво чи прийняти таке рішення. Ми збираємо матеріали по всіх зверненнях і там, де є ознаки кримінальний правопорушень, відповідно відкриваються кримінальні провадження. У нас є багато кримінальних проваджень по цьому. Але там, знаєте, є специфіка злочинів. Не завжди вони виходять злочинами у кінцевому результаті, тому що до нас звертаються з управління культури і часто кажемо: добре, ви кажете, що це культурна спадщина, покажіть межі, що це визначено є територіально. Навіть маємо такі нюанси, коли дане приміщення нібито культурна спадщина, але воно не є в межах ні ареалу ЮНЕСКО, ні чогось іншого. Кажемо: чому так? І такого дуже багато, і тут той самий забудовник каже: чекайте, а як мені тоді давались дозволи?

У більшості забудовники мають всі дозволи, мають рішення сесій, все, що хочете – але хтось же це приймав!

Що таке незаконна забудова? Бо ж у більшості забудовники мають всі дозволи, мають рішення сесій, все, що хочете – але хтось же це приймав. І тут раптом, коли людина вклала гроші, починає будувати, то через півроку те саме управління, яке давало дозвіл, каже: це культурна спадщина. І у нас виникають питання і до тих посадовців і до цих організацій. Ми задаємо ці питання, бо є ваш підпис, ваш дозвіл. Тому тут йде вже двостороння робота.

Є проблема, що так само провадження по цих злочинах вимагають багато відповідних і спеціальних експертиз. Дані експертизи є досить довготривалими через відсутність відповідних експертних установ. Наприклад, така установа може бути одна по Україні і вона отримує звернення зі всієї держави, тож є експертизи, які ми чекаємо по року. До нас звертаються: чому так довго проводиться розслідування, а ми нічого не можемо зробити, це від слідчого не залежить. Він звернувся, він призначив експертизу, чекає відповіді і не може зробити наступного кроку. А таких експертиз, наприклад, треба провести три по даній справі. А туди відправляються усі матеріали справи, у слідчого навіть немає матеріалів. Тому такі справи тягнуться довго.

А в цей час будинки можуть уже збудуватись…

Буває, ми подаємо до суду для того, щоб припинити на період проведення розслідування, якщо бачимо, що явно там є злочин. Тоді звертаємося і отримуємо таке рішення про припинення будівництва, є таке, що навіть міська рада і інші ради (ця проблема є не лише у місті Львові, але й по області), то вони зразу ж бачать, що відбувається і бігом на сесіях анульовують ці надані дозволи і рішення, пізніше ініціюють судові розгляди про зобов’язання розбирати якісь будови чи недобудови.

Вже і таке є. Я думаю, що це також є результатом діяльності правоохоронних органів, бо вже побачили, що ми займаємося цим і можуть бути наслідки, і що ми задаємо питання не лише бізнесмену, який у багатьох випадках навіть добросовісно вклав гроші, звернувся до органів місцевого самоврядування, до інших організацій, йому надали дозволи, він вкладає гроші і заробляє гроші. А тут раптом йому через півроку кажуть: це все незаконно. Але як незаконно, якщо у нього все було? Хоча є й випадки, де просто самі починають будувати, але це вже очевидні ситуації, там ми вже знаємо, як йти.

Давайте подивимося: громадяни хочуть, щоб стало все добре. От вже має бути порядок, безпека – усе, але щоб це не стосувалося його

Ні для кого не секрет, що реформа поліції була одною із найочікуваніших у суспільстві, багато очікувалось результатів. Як Ви відчуваєте, чи є приводи розчаруватись у цій реформі?

Перші, хто мали би приводи для розчарувань – це самі правоохоронці, якщо би ці приводи були. Я, наприклад, пропрацювавши 27 років у правоохоронних органах, все життя хотів, щоб багато що змінилося. Я бачу багато недоліків і якщо порівняти, що було 20 років тому і що на сьогодні ми маємо, і наскільки правоохоронна система змінилася за останні 2 роки – це позитив. Люди хочуть, щоб от завтра вже стало добре, але є багато причин, що не може так бути. А найголовніше, що має помінятись – це свідомість людей. Давайте подивимося: громадяни хочуть, щоб стало все добре. От вже має бути порядок, безпека – усе, але щоб це не стосувалося його. Ті самі правила дорожнього руху: помінялися у нас люди? Чи це залежить від реформування поліції? Думаю, що ні. В першу чергу мають помінятися люди, що от є нова поліція і ми стали новими, бо поліція дивиться, а ми не порушуємо. Має бути взаємно. А коли цього немає, то проводь реформи чи не проводь реформи…

Я пропрацювавши 27 років у правоохоронних органах, все життя хотів, щоб багато що змінилося. Якщо порівняти, що було 20 років тому і що на сьогодні ми маємо, і наскільки правоохоронна система змінилася за останні 2 роки – це позитив

На початку що ми зробили? Підійшли демократично до реформи. Тобто, десь дали перевагу  свідомості людей. Бачимо, що, на жаль, на відсотків 50 цієї свідомості немає і ця несвідомість одних громадян становить загрозу і небезпеку для іншої частини населення. Відповідно, що? Напевно, ми зменшимо трошки демократію для того, щоб убезпечити тих законослухняних громадян, які хочуть вести безпечний спосіб життя.

Виглядає так, що збільшилась комунікація поліції з населенням. Чи дає ця превентивна робота ефект?

Однозначно дає, тут ми повинні багато уваги приділяти превенції. Так, ми не забуваємо про оперативну, карну діяльність. Але це вже боротьба із наслідками, а треба приділяти увагу тому, щоб не допускати цього.

Ви вже понад півроку на посаді очільника поліції. Я би просила Вас оцінити свою роботу: що вдалося, а над чим ще варто працювати?

Напевно, поки що є більше проблем, ніж здобутків. Хоча, навіть у тому, що почала стабілізовуватись криміногенна ситуація на Львівщині, здобуток. Коли я лише прийшов на посаду у нас був серйозний некомплект (кадровий,- ред. ). На сьогодні його фактично немає, це це досягнуто тим, що ми прийняли нових людей, тобто десь ми заповнили вакансії. Ці люди – це випускники наших спеціалізованих закладів, у тому числі і ті, хто пізніше пройшли по конкурсу. Хоч вони і мають спеціалізовану освіту, вони поки що прийшли, як я кажу «сирими». Вони прийшли теоретично підготовленими, але не практично, тому їх ще потрібно вчити.

Це вже позитивно, що у нас є люди, фізично є люди, але треба їх дотягнути, вийти на практичний рівень, щоб вже у майбутньому був більш вагомий результат у боротьбі зі злочинністю.

Прийшовши на посаду я казав, що буду робити ту роботу поліцейського, яку повинен робити. Ми повинні в першу чергу надавати правоохоронні послуги населенню і забезпечувати безпеку. А вже наскільки це досягнуто – хай оцінюють люди.

Ви маєте ще військовий досвід. Ви говорили в одному з інтерв’ю про те, що брали участь у звільненні Золотого, Кримського, Бахмутки… Що це були за операції, розкажіть про власну участь і участь батальйону «Львів»?

У 2014 році, коли ми вже бачили явну агресію ворога на Україну, почали формуватися у структурі МВС добровольчі батальйони. В тому числі, батальйон «Львів». Я на той час виконував обов’язки ректора Університету внутрішніх справ, я знав, що йде набір. І тоді ми з Дмитром Дмитровичем (Загарією, – ред.) переговорили, чи є якась навчальна програма, бо люди їдуть на війну.  У мене ще по строковій службі ще в радянських збройних силах був невеликий бойовий досвід і у нього також був досвід ще з тих часів. І ми разом продумали, викладачі у мене розробили програму, і коли було сформовано початковий склад батальйону, я забрав цих хлопців на навчальний центр у Яворівський район і більше місяця там ми навчали людей.

В кінці червня батальйон був фактично сформований і на початку липня ми (я і шестеро моїх офіцерів з університету) разом з батальйоном поїхали на Луганщину. Коли ми їхали, ми не знали, куди ми їдемо, що буде, бо я у житті ніколи не був ні на Донеччині, ні на Луганщині.  І я очікував, що йдуть бойові дії, значить є лінія фронту… Так, як тоді казали, що ви, підрозділи МВС, будете другою лінією, тобто війська – перша, а ви будете другою. На жаль, тоді такого не було, бо зараз десь із кінця 2015 року це більш-менш нормалізувалось. Тоді того не було, збройних сил там було обмаль, по Луганщині там буквально наша 80-ка була, 24-ка тоді, і то не повністю була. Розрізнені частини інші були розкидані. Деколи, війська позаду нас йшли, а ми спереду, було по-різному. Тоді був хаос, уявіть собі, що навіть зв’язку, фактично, не було між підрозділами і було таке, що їдемо по полю, навпроти бачимо, що хтось їде попри ліс, зупинялися вони і ми, бо не знаємо – хто. Займали вже бойове положення і тільки починали вже говорити між собою, то якось виходило, що то свої чи не свої.

В АТО Кримське ми штурмували чотири рази: заходили і виходили, а після нас сепаратисти назад заходили…

Ми знайомилися між собою, старші груп, командири, і вже на особистому контакті між нами працювала взаємодія. Лише в кінці липня – на початку серпня у Сєвєродонецьк приїхали якісь управлінські підрозділи, які почали це збирати докупи, якийсь зв’язок почав вироблятися, якась стратегія. А так, наприклад, Кримське ми штурмували чотири рази: заходили і виходили, а після нас сепаратисти назад заходили…

А хіба штурмом міст добровольці мали займатись?

Як нам попало… Наприклад, нам вдалося звільнити Гірське. При тому, що у свій час, місяць перед тим, було звільнене як і місто Лисичанськ. 80-та наша бригада з Нацгвардією звільнили Лисичанськ і пішли далі на Луганщину, звільнили Гірське, Золоте по дорозі… Далі були блок-пости сепаратистів, вони їх скинули і дійшли аж до Луганська. Через тиждень часу сепаратисти потихеньку повернулися назад. Меншими силами, але повернулися. Після того ми приходимо, а там знову сепаратисти. Але ми вже заходили, зачищали і ставали гарнізонами і вже тримали, повністю підконтрольні міста. Наприклад, Гірське, Золоте нам легко вдалося звільнити. Після того ми полізли у Первомайськ, нам не вдалося цього зробили, потрапили під сильний обстріл, а у нас не було бронетехніки, був автобус «пазік», мікроавтобус «мерседес» і був старий «Ланд крузер», який волонтери нам привезли.

Так тільки добровольці цим займалися?

Ні, не тільки. Наприклад, біля Гірського, коли ми його звільнили, а сепаратисти відступили в Первомайськ, то нам було поставлене завдання зайняти один із блок-постів і сказано: почекайте,  за три години підійде Національна гвардія, але вона підійшла через три доби. Але ми втримали цей блок-пост, після того Нацгвардія стала по Бахмутці по дорозі, оці всі 29, 31,32 блок-пости, і вийшло так, що Нацгвардія стояла по Бахмутці, а з обох боків були сепаратисти і ми хоча б пішли їм тил чистити, тому і кажу, що Кримське штурмували чотири рази. У нас там були перші втрати, бо ми там потрапили в засаду, це був кінець липня 2014 року.

І ви теж потрапили в засаду?

Я з хлопцями був усюди і не пропустив жодної операції з ними. Скажемо так, що я, офіцери, командир батальйону, ми завжди йшли перші, а деколи було, що я йшов десь 10 хлопців з батальйону, яких я навчив більшому чомусь, і вони ходили зі мною, така штурмова група, то так ми ходили і всім іншим ближче як 50 метрів до нас наближатись не дозволяли, ми йшли перші, щоб їм був час відреагувати.

Я читала, що Ви виводили батальйон з Дебальцевого…

Я з Дебальцево не виводив батальйон, в Дебальцево був підрозділ, сформований тоді, коли ми вже були там, на сході. Це була інша рота сформована, аж у вересні місяці. І вони були в Дебальцево окремо і взвод, фактично, попав в оточення, він виходив сам, там був командир взводу і тоді Дмитро Дмитрович з командиром батальйону поїхали для того, щоб їх витягнути, і вони там попали на заміновану дорогу, підірвалися, там цю історію вже всі знають. І цей взвод виходив сам. Батальйон я виводив, коли ми в 2014му році були при спробі взяти Станицю Луганську, то так була задумана операція, що ми пішли трошки лівіше, ближче до Росії, і ми там потрапили в оточення, не могли вийти і десь добу я виводив людей.

Це та історія, коли Ви кілька днів жили в траншеї з бійцями 128-ї бригади?

Було один раз, але це в 2015 році, був липень місяць і повністю я провів з ними в Станиці Луганській і повністю по цьому сектору працював, і я з ними, зі 128-ю, неодноразово з ними працював, восени 2015го року, в 2016му двічі, я працював під Донецьким аеропортом з ними, виконував деякі завдання…

А скільки часу сукупно Ви провели на війні? Бо кажете, що це було хвилями…

Я не рахував, бо це було неодноразово. Я виїжджав, спочатку з батальйоном однозначно, пізніше, в липні, також був з батальйоном, це ми разом зі 128-ю були тоді, у Станиці Луганській тримали позиції, це активне літо таке було, фронтова йшла війна тоді. І вже пізніше окремо я їздив при потребі, при відповідних завданнях я з групою їздив.

Я офіцер і в першу чергу служу там, де мені наказують

Чи маєте бажання повернутися на передову?

Маю, але не пускають. Скажемо так, по моїй специфіці того, що ми робили, то зараз немає потреби при тих діях, які там. Якщо виникне потреба  – то… правда не знаю, перебуваючи на посаді, чи мене відпустять.

За понад півроку на посаді очільника поліції вже можна зрозуміти, чи Вам пасує така роль. Ви хочете залишитись на посаді, бачите собі якусь перспективу?

Я офіцер і в першу чергу служу там, де мені наказують. І так і вийшло в даній ситуації, бо коли я прийшов на цю посаду, я перебував, скажімо так, не на поганій посаді, на більш спокійній посаді, хоча там є свої проблеми, але бути керівником навчального закладу – це престижно. Коли мені сказали, що треба йти сюди, я виконав наказ, я прийшов, тому що хтось цю роботу повинен робити. Я буду тут, поки буде потреба в мені.

Спілкувалась Валерія ПЕЧЕНИК

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.