Згадати все: якою була Грузія пекельного літа 2008 року (фоторепортаж)

Максим Баландюх поїхав до Грузії у перші дні війни – на початку серпня, за завданням газети «Експрес». В результаті поїздки у Львові провели фотовиставку «Грузія у вогні», на якій показали жах тоді ще незнайомої для широких кіл українців ситуації – війни посеред житлових будинків міст.

Максим Баландюх поділився спогадами і своїми фото із читачами ІА Дивись.info.

Я в п’ятницю дізнався про те, що у них почався такий конфлікт, у неділю я вилетів туди і вже у неділю ввечері (10 серпня) був у Тбілісі. В понеділок вранці я поїхав у місто Ґорі, і того ж вечора вся грузинська армія відступала у бік Тбілісі, бо були чутки, що росіяни будуть вступати у столицю, тож усі сили вони підтягнули до столиці.

Власне, у понеділок ввечері всі відходили, а у вівторок вранці двоє журналістів, які лишились у Ґорі, загинули… А наступні дні я вже провів у Тбілісі. Я був тільки з боку грузинської армії, російських військових не зустрічав.

Найстрашніше було те, що між звичайним буденним життям і такою війною пройшло буквально кілька днів, тобто не було поступове нарощення фронту чи якихось подій перед цим… Ще за кілька днів все було добре, люди ходили на роботу, жили своїм життям і так раптово почалася повноцінна війна, людей бомбардували…

Я ніколи не думав, що військовий конфлікт локальний можна так широко розвернути, це було надзвичайно швидко і люди були в шоці, не мали підготовки моральної до такого, вони були у страшній паніці. Найбільша паніка була у Тбілісі, коли за містом їх бомбардували, а стояли у такому місці, що луна дуже сильна йшла і було таке враження, що просто під будинками щось вибухає, хоча вибухи були за містом, але люди панікували…

А коли я приїхав у місто Ґорі, все було навпаки, тобто їх там кожен день бомбардують, тож всі, хто найбільше боявся, то виїхали, а ті, хто лишилися, уже якось звикли і було навіть дивно бачити, коли їх бомбардували, військові були перелякані і агресивні, а вони собі сидять і вино п’ють. Тобто в Ґорі люди до безпеки якось більш байдуже ставилися, а у Тбілісі, де було набагато безпечніше, була велика паніка.

Я багато разів був у Грузії і завжди всі були доволі ввічливі і приємні, а тут військові доволі агресивно ставилися, бо були в шоці, і військові були агресивні до всіх. І навіть коли намагався їх фотографувати, багато агресії і лайки чув, автоматом махали мені, що не варто знімати. Звісно, я їх не виню, але варто розуміти, що у них був переляк.

Бомбардування були переважно вночі, тож я питався у місцевих, яка була небезпека, бо вдень було більш-менш спокійно, а вночі бомбардували, але ж ти не вгадаєш, в якому приміщенні краще бути, аби нічого не сталося.

Я так один раз трошки розслабився, бо вдень усе спокійно, пішов фотографувати, а ввечері приїжджаю, а там, де був прес-центр, всі журналісти виїхали. А всі були на машинах, а я без машини. Та насправді потім дізнався, що деякі журналісти лишились, але не в тому прес-центрі, а десь в іншому місці.

Я хотів скоренько автостопом зловити якусь машину, бо у військових місця не було, всі танки були переповнені, на всіх танках, де можна було на броні сісти, було по 20-30 людей, бо всі намагалися виїхати.

І коли ми виїжджали з Ґорі, то ця дорога з Ґорі до Тбілісі проходила повз кордон з Південною Осетією і там були обстріли, ми їхали під обстрілами і перед нами буквально підбили танк і легковик, тож ми просто проїжджали повз палаючий танк.

Грузинська влада зробила дуже класну річ, вона зробила таку медіапідтримку для журналістів, зробили приміщення, де був інтернет, де ми могли оперативно надіслати новини, але була така випадковість, що на тому місці загинуло двоє журналістів європейських.

На Донбасі було працювати набагато складніше. У Грузії все було трошки хаотично, але журналістам там ніхто не перешкоджав, ти знімав, що хотів. А у нас до журналістів набагато гірше ставляться військові, мають багато забобонів, є величезна недовіра до журналістів. У Грузії навпаки говорили «дякуємо за те, що ти показуєш світу цю війну», і тобі не перешкоджали.

Фото Максим БАЛАНДЮХ