Час в археології – дуже відносна річ, – Євген Ткач (інтерв’ю)

IMG_8807
Євген Ткач – археолог

Сьогодні, 15 серпня, в Україні відзначають День археолога. За оцінкою науковців, українська земля – одна з найбагатших на археологічні пам’ятки в Європі. Зі 140 тисяч пам’яток – майже половина археологічні.

ІA Дивись.info вирішила поспілкуватися про археологію і не тільки з Євгеном Ткачем, молодшим науковим співробітником НДЦ «Рятівна археологічна служба». Застаємо його саме за роботою – тривають розкопки біля Львівського національного університету. Міська рада планує тут спорудити підземний паркінг. Але спочатку своє слово мають сказати саме археологи, дослідивши культурний шар.

Євген показує на розкоп: «Ми ще не знаємо, що це точно за споруда. Фундамент свідомо присипаний, щоб не руйнувався. А ось нижній чорний шар свідчить, що тоді тут люди не жили. Це природний горизонт – болота. А вище вже пішли нашарування історичні, археологічні… Йдеться про період від XV століття».

Під час розкопок виявили кілька люльок, монети, фрагменти кераміки. Євген розгортає пакет і дістає свинцеві кулі. «Часто їх виготовляли безпосередньо під час бою», – розповідає археолог.

– Чому обрали археологію, до того ж римський період? – цікавлюся у Євгена.

– Археологію я обирав двічі – раз несвідомо, а раз свідомо. Несвідомо, коли вступав у стіни цього навчального закладу – Львівського національного університету на спеціальність археологія. І обирав з такою думкою, що ось це, мабуть, цікава професія. Мене потягнуло до цього. Маю таку рису як захоплення чимось. Відтак захопився саме археологією. А свідомо обирав її вже тоді, коли вступав до університету Шевченка в Києві, на аспірантуру. Тоді я вже безпосередньо обирав свою дисертаційну тему.

– А як римський період пов’язаний з Україною?

– З римським часом я знову ж таки познайомився у стінах університету. В археології насправді дуже багато цікавих періодів. Як це пов’язано з Україною?  По-перше, у нас є міста, які свого часу були у складі Римської імперії. Але вплив безпосередньо Риму як центру цивілізації на так званий барбарікум (території Європи, розташовані поза римськими кордонами, тобто на північ від Дунаю, заселені так званими варварами – ред.) він був, і тому це, власне, називається римським часом чи римським періодом. Було багато цікавих процесів, на які хотілося дати відповідь. Наприклад, моя тематика – це дакійська культура або так зване дакійське населення, яке проживало на території Румунії. Якимсь чином даки з’явилися у Верхньому Подністров’ї, тобто на теренах сучасних Львівщини та Івано-Франківщини. Захотілося відповісти на запитання, що вони тут робили, коли з’явилися і чому.

І наступне питання, що стосується римського часу – це поява готів і їхнє просування територією України. Це був величезний міграційний рух. Вони тут осіли і заснували країну, яка  називалася Оюм. Це великий пласт історії. Кінцем римського часу можемо вважати появу слов’ян як етносу. Питання походження слов’ян теж є дуже цікавим, і, мабуть, ці декілька питань змусили мене поставитися до цього свідомо. Захотілося відповісти на усі ці запитання і, відповідно, я працюю у цій галузі. Хоча періодів в археології дуже багато – палеоліт і історія початку людства, коли людина стає людиною чи період енеоліту, коли з’являються перші цивілізації. Надзвичайно цікаві горизонти історії, які наші колеги досліджують.

Варто сказати, що час в археології – дуже відносна річ. Коли Енштейн говорив про відносність часу, то в археології це добре відчувається.

– У скількох археологічних експедиціях брали участь? І який віднайдений артефакт вважаєте найцікавішим чи найціннішим?

– В археології я працюю фактично 12 років. Було досить багато різних об’єктів, пам’яток. Але, мабуть, варто на це питання відповісти дещо обхідним шляхом. Уявіть, що ви дослідник і шукаєте якісь захоронення. Декілька років працюєте, кидаєте землю, збираєте елементи кераміки, а в певний момент вам відкривається вхід до гробниці. Так як це зробив археолог Говард Картер, відкривши гробницю Тутанхамона. Бачите справа колісницю, по центру – кілька мумій, у проході завалений злодій-невдаха. Тоді вже з археолога ви перетворюєтеся на детектива. Починаєте моделювати різні ситуації, висувати гіпотези – хто там захоронений, відповідати на запитання. Археологом рухає таке поняття, як наукове відкриття. І ви фактично переноситеся в часі, починаєте відчувати ту епоху. Це відчуття епохи змушує займатися вас археологією.

Якщо ж говорити про наш регіон – то це багате поховання висоцької культури у Бродівському районі, дуже цікаве городище у місті Белз. Ми досліджували велике поселення вельбарської культури – просто грандіозне за своїми масштабами біля Олеська. Палеолітичну стоянку в Івано-Франківській області. Той же дерев’яний колодязь XVI століття, в якому знайшли унікальний скарб культових речей. А колодязь знаходиться на вулиці Федорова у Львові. І таких знахідок є маса.

– В Україні, та і не тільки, є таке поняття, як чорна археологія. Наскільки це явище поширене в нашому регіоні?

– Явище дуже масове. Я не помилюся, якщо скажу, що на кожне селище є 3-4 металодетектори, тобто людей, які збирають по полях. Чорна археологія частково є структуризованою, тобто певні люди працюють у вигляді павутини, тоді до них приїжджають колекціонери вже вищого рівня – скуповують речі, які знаходять копачі. Це дійсно дуже масове явище і Львівщина не є винятком. Можу сказати, що на Інтернет-аукціоні «Violity» спливає величезна кількість предметів. Якщо казати про Львівщину і Західну Україну, то можемо говорити про кілька таких значних випадків знаходження скарбів, які просто йдуть за кордон і ми про них дізнаємося тільки у вигляді фотографій.

– Що було виявлено з більш помітного?

– Останнім часом це кілька скарбів республіканських денаріїв у Золочівськму районі, на Рівненщині був знайдений великий скарб пізньоготських старожитностей – складався з срібних предмети, досить дорогий скарб. На Закарпатті знайдений величезний скарб – монети часів Римської республіки, до яких дослідники не мали жодного доступу. Чорна археологія – це справді велика проблема. Наші колеги намагаються працювати з СБУ. Нам відомо про повернення т.з. «меча вікінгів», який був знайдений, здається, біля Пліснеська. Явище масове. Там працює дуже багато людей і все поставлено на потік. Все здається і продається.

Є ще інша частина людей, які називають себе краєзнавцяма-колекціонерами або любителями. Насправді всі вони крадії нашої спільної історії, якщо не намагаються передати інформацію і артефакти науковцям. Ці предмети не мають стосунку до нічого, окрім якогось власного збирання і збагачення. Тобто збирання не для того, щоб  зберегти, а забрати собі. Ці знахідки потребують втручання науковців для того, щоб зрозуміти, звідки вони походять. Через чорну археологію наша історія втратила колосальний масив інформації і через це ми просто стали біднішими. Коли приїжджаєш в Європу і дивишся у їхніх музеях, то там представлений скарб, то там скарб, а в наших музеях  – там кераміка, там кераміка і там кераміка. Чому так? Бо багато наших речей виїжджає у приватні колекції Росії, Прибалтики, Польщі, Європи.

– Тобто за кордон?..

– Там це дорожче. Ми вийшли на якийсь рівень Єгипту, коли там династіями грабували відомі пам’ятки. У нас люди читають археологічну літературу, знають де копати, де шукати. Беруть техніку і викопують.

– Чи чорні археологи – це люди, які мають відповідну освіту?

– Це не археологи, «чорний археолог» – це швидше сленгове поняття. Є люди, які просто займаються пошуком скарбів, певних предметів для власної вигоди. Слово археолог тут взагалі недоцільне. Це просто люди, які крадуть нашу історію. Вони можуть зібрати колекцію, можуть займатися дуже багатьма періодами, але в більшості вони це роблять на не фаховому рівні. Це якісь поверхневі знання.

І тут виникає інша проблема. Ми, археологи, за фактом програли інформаційну війну, тобто більшість людей не усвідомлюють, що людина, яка ходить із металошукачем, завдає колосальної шкоди нашій історії, археології. Більшість вважає, що ці шукачі скарбів нічого поганого не роблять. Навіть десь солідарні з цими людьми. А ми не пояснюємо, що це наша історія і що це важливі речі. Потрібна потужна інформаційна кампанія. Люди на місцях повинні захищати свої пам’ятки, були зацікавлені в їхньому вивченні і пишалися цим.

– Яка подальша доля знайдених артефактів?

– Артефакти я б поділив на дві історії, тобто одні йдуть у наукові фонди для опрацювання, а найбільш цікавіші – на виставки у музеї. Тобто їх опрацьовують науково, пишуться звіти, потім ці знахідки описуються у монографіях та статтях. Вони є основою для написання нової історії або її корекції. Є фрагменти, які потребують, щоб їх реконструювали. Ми їх відмальовуємо, намагаємося візуально відтворити, наприклад, гіпсуємо – відтворюємо форму.

– Чи є в археологах традиції чи забобони?

– Мабуть, тому, що археологи мають справу з тисячолітніми історіями, якихось забобонів, вірувань і ще багатьох речей ми позбавлені. Але традиції є. Хоча вони мають десь більш практичний характер, окрім хіба свята археолога 15 серпня. Хочу скористатися можливістю і привітати колег з нашим професійним святом. В археологів є традиція, якщо ми робимо зачистку під фотографію, то не можна ходити по тій території, щоб нормально сфотографувати. Все має бути ідеально.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: