Новий роман Сергія Жадана «Інтернат». Рефлексії

internat

Ці рефлексії (у жодному разі не наважуся називати цей потік думок «рецензією») ні до чого не зобов’язують – хіба до подальшої дискусії, бо ж писати рефлексії на літературні твори видається справою невдячною, однак іноді мовчання забирає багато сил, тож чому б не поділитись.

«Інтернат» залишає довгий і не надто солодкий післясмак. Звичайно, це не книга, яку «проковтнув і забув», але й згадувати про цю художню реальність, скажу відверто, не надто приємно. Звичайно, не тому що так написано, ні! А тому що реальність ця нагадує нічні жахіття, коли ти відчуваєш, що тобі треба закричати, аби все зупинити, але з горла не вдається вичавити ані звуку.

«Інтернат» наразі виглядає дуже неочікуваним романом про сучасну війну. Тут немає захисників «у бронзі», як власне, немає і шкуродерів-бойовиків; немає тут й гіперболізованої доблесті та мужності, про які ми звикли читати. Боюся, Жадан ще наслухає чимало злого на свою адресу за цей текст, адже він виходить за межі звичної (зручної?) нам інформаційної картинки про фронт. Герої тут теж, не такі вже й «герої», бо мають вагання й страх. Словом, про все по порядку.

Ще до війни на сході, мене нерідко мучили думки про війну (тоді ще суто в антропологічному розумінні), бо війна – це один із тих моментів, коли твоє одне (малесеньке, дрібненьке в масштабі світу й історії) життя перетинається із геополітичними зламами, коли ти – підкреслено мізерний і менший за статистичну похибку. Мене тривожило питання – як люди розставляють за таких умов пріоритет, як дають раду своєму життю. Частково, «Інтернат» саме про це, бо головний персонаж, який зі своїм крихітним життям раптом опинився посеред геополітичної арени, довго та болісно приходить до тями, розуміючи, що «я тут ні до чого», «я ні за кого», «це не моя війна», «я просто живу своїм життям» - тут не працює.

Власне, дуже яскраво цю думку доводить метафора із шматком вугілля зі слідами папороті мільйонної давнини, який один із військових забрав зі зруйнованого музею, мовляв «ми ще не народились, а йому був уже мільйон років, ми помремо – а це залишиться іще на роки». І якщо у площині історії всі персонажі поряд із цією папороттю губляться десь у тисячних долях відсотка, то в площині війни так само губляться цивільні: перелякані, невизначені, незахищені. Видається, що текст намагається подивитися на сучасну історію саме такими очима: очима, повними страху й відчуття безвиході, розуміння своєї нікчемності й тотальної залежності від будь-чого (долі, настрою тих, хто сильніший від тебе, випадку…)

Виглядає так, що головний персонаж (який не має зброї й перетинає пішки так звану лінію фронту) поставлений в умови, коли він у цьому «харчовому ланцюжку» стає навіть слабшим від звичайних вуличних псів, опускається на саме дно беззахисності й безпорадності. Тож протягом усього тексту тебе (як і персонажів) переслідує відчуття «жахливого сну». При цьому, за три дні, протягом яких відбувається дія роману, літературні герої переживають не лише психологічне потрясіння, а й справжнє переродження. Паша (головний персонаж) перестає бути аморфним та безхребетним, нарешті розуміє, що від війни, яка точиться у тебе на подвір’ї неможливо дистанціюватись (навіть якщо вимкнути теленовини). Очевидно, це можна приміряти до кожного із нас, українців, а надто тих, хто «втомився від війни».

Ця думка часто лунає на сторінках, адже чи не перше питання, з якого починається чимало діалогів, звучить «а ти за кого?», або ж «а наші – це хто?» В результаті саме це стає нерідко питанням життя і смерті: які твої прапори, така й доля, адже бути «ні за кого» неможливо, за когось треба бути (і навіть племінник-підліток Саша це розуміє давно й чітко).

У тексті Жадан нещадно відкриває усі нутрощі щодо цивільних на війні: ця дріб’язковість (забрати принаймні порожню валізу, рятуючи власне життя), цей неконтрольований жах й інтуїтивна покора до будь-кого, хто оголосить себе головним. Щоправда, персонажі цієї художньої реальності не монолітні – хтось активно й непохитно упирається цій «новій владі», інші пливуть за течією, аби тільки їх найменше зачепило, ще хтось – ностальгує за «совком», тож і за прапори нинішні помирати не готовий… Можливо, для когось саме це й стане одкровенням (враховуючи, як усіх люблять уніфікувати в новинах).

Напевно, найтяжче у цьому тексті те, що доля кожного залишається невідомою, нас обривають посередині війни (і якби реальна війна уже закінчилась, було би, напевно, легше, зрозуміліше). Так, на наших читацьких очах ніхто не вмирає: хтось просто зникає в пітьмі ночі, когось (як проукраїнську директорку інтернату) увозять невідомо куди, самі ж головні персонажі таки добираються додому, але ж незабаром, як розуміємо, лінія фронту все ж наздожене і їх… Тож кожен, про кого читаєш і ким переймаєшся, ще з’їсть свій «пуд солі», але вже не на цих сторінках. Тому й післясмак цього тексту важкий, гіркуватий – ходиш і думаєш, а чи відпустили живою Ніну, чи вернеться з рейсу сестра, чи виживуть ті контужені бійці посеред «посьолка»…

Напевно тим, хто звик до Жадана у форматі й стилістиці «Ворошиловграду», «Інтернат» не сподобається: замало іронії, замало ненапружуючого трешу… Але для тих, хто хотів би більше розуміти суть того, що відбувається на сході, роман був би дуже корисним. Звичайно, це не документалістика, але атмосферу, настрій, страх і безвихідь, котрі рухають людьми, тут можна відчути сповна. Це як читати Кафку чи Ремарка – неприємно, незатишно, але треба.

До слова, новий роман, що вийшов у видавництві Meridian Czernowitz великим для України накладом у 15 000 примірників, буде презентовано у Львові під час 24-го Форуму видавців. Презентація відбудеться 15 вересня (о 15.00) у Львівському національномк академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької. Презентуватиме книгу автор.

Детальніше про цікавинки нового Форуму у Львові читайте в інших матеріалах на сайті Дивись.info, медіапартнера заходу.

Валерія ПЕЧЕНИК, головний редактор ІА Дивись.info

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: