дивись.info

Переможець конкурсу художнього репортажу про електрички, бідність та українську реальність

Переможець конкурсу художнього репортажу про електрички, бідність та українську реальність
Фото: Євген Педін

У рамках Форуму видавців у Львові відбудеться презентація альманаху «Чому я ніколи звідси не поїду», у який увійшли тексти переможців конкурсу художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець».

ІА Дивись.info поспілкувалася з учасником конкурсу Павлом Стехом, текст якого з назвою «Над прірвою в іржі» зайняв перше місце.

Свій репортаж Павло Стех писав про електрички. Хлопець електричками подолав відстань із Харкова до Ковеля. Під час поїздки Павло спостерігав за людьми, нотував, аналізував, намагався зрозуміти явища, яких здебільшого не помічають.

Один з членів журі Олег Криштопа, аналізуючи роботи учасників, зазначив про репортаж Павла таке:

«Цей текст переміг безсумнівно, безумовно, без, без, без. Я закохався в нього з першого речення, навіть з епіграфа, і зберіг це відчуття до кінця читання. Таке буває нечасто. Він написаний дуже легко і дотепно. Водночас йдеться про важкі речі. Більшість героїв ніколи звідси не поїдуть через силу тяжіння рідної землі. По-доброму заздрю авторові цього тексту і мушу сказати, що він не гірший за кращі зразки світової репортажистика. Вітаю! Це справді дуже сильно».

Про що ж йдеться у «електричках» та яким буде наступний маршрут журналіста, ми запитали у самого Павла Стеха.

– Тема конкурсу звучала досить обнадійливо «Чому я ніколи звідси не поїду», чому ж ти тоді обрав такий досить депресивний контекст?

Ідея проїхатися електричками і написати про це в мене була давно. Так само давно хотів взяти участь в конкурсі від «Темпори». Тут просто з’єднав цих два пункти. Розумів, що «електрички» не зовсім вписуються в заявлену тему конкурсу, яка звучить оптимістично, життєствердно й обнадійливо. Передбачувано, що багато репортажів буде про військових, волонтерів, стартапи і т.д. Це все, звісно, важливо.

Мені хотілося говорити про людей, яких рідко слухають і яких намагаються не помічати. В країні стає все більше патетики і чорно-білого сприйняття світу,
Павло Стех

 В журналістиці в тому числі. Саме питання «Чому я ніколи звідси не поїду» є закритим і не передбачає вибору. Хоча, варто сказати, що конкурсні рамки не є жорсткими і дозволяють тему перекручувати і розкривати з різних сторін.

Власне в моєму тексті йдеться про людей, які не мають можливості поїхати, попри бажання чи небажання залишити країну. А найбільшу кількість таких людей, як на мене, можна знайти в електричках. Може контекст і справді вийшов депресивним, але наша реальність дуже часто є саме такою і про це теж варто говорити. Взагалі не зовсім розумію «позитивістського» підходу в багатьох ЗМІ, мовляв, «так, в нас є багато прикрого в державі, але давайте говорити про хороше, це звільнить наших людей від комплексу меншовартості та комплексу жертви». Але чи є дієвою така постійна трансляція «успішності та усміхненості» в країні де, банально, відсутні громадські туалети.

– Що передбачає хороший репортаж, якими якостями має володіти журналіст?

Головне вміти слухати і бачити, бути уважним до героїв матеріалу. Ну і багато читати —  і художню літературу і словники. Для мене хороший репортаж той, який не передбачає шаблонності та поверховості. Але в мене мало досвіду, як професійного, так і читацького, щоб притомно відповісти на це питання.

Читайте також: Історія однієї людини може розповісти про цілу епоху, – Олеся Яремчук про художній репортаж

– Набуті під час подорожей досвіди, вони ж певно руйнують стереотипи, попередні уявлення про суспільство, на скільки це змінило тебе?

Не можу сказати, що я змінився після поїздки, під час якої готував репортаж, оскільки електричками я їжджу не перший рік. Тому якихось ілюзій чи стереотипів, які б мали зруйнуватись в результаті поїздки, не було.

– Як прийшла ідея з «електричками», над якими темами ще думав?

Як прийшла ідея не згадаю, а щодо інших тем, то їх було декілька. Спочатку хотів потрапити в харківську психлікарню «Сабурова дача». «Сабурка», так її називають в народі, місце з багатою історією та відомими пацієнтами: від Хлєбнікова і Артема до Мітасова і Лімонова. І власне хотів написати текст, де психлікарня була б метафорою країни, а її пацієнти б давали красномовну відповідь на питання «чому я ніколи звідси не поїду».

Також була ідея пройти маршрутом від витоку і до гирла по річці Збруч, яку багато хто досі вважає кордоном, по одну сторону якого живуть правильні українці, а по іншу не зовсім такі як треба. Йти вздовж річки, переходити мостами від села до села і збирати історії людей, які виїжджають і перетинають цей умовний кордон. Завданням репортажу було б показати, що ніякого кордону там і немає.

Читайте також: Від Чопу до першого блок-посту на сході: як представники театру досліджують Україну (відео)

– А що залишилося поза текстом?

Нічого суттєвого, що хотів і планував, те й написав.

– Якою буде твоя наступна подорож, які б контексти хотілося б дослідити?

За умовами конкурсу художнього репортажу «Самовидець», дається можливість видати книгу репортажів у видавництві «Темпора». Власне, над книгою я зараз працюю і там буде продовження маршруту електричками.

Із запланованих чотирьох маршрутів (північ-захід-південь-схід) поки проїхав два. Власне, тільки минулого тижня їздив західною Україною (від Ковеля до Чернівців) і в цьому розділі йтиметься про страх, як основний тягар та головний ресурс нашого суспільства. Також під час маршруту Сходом хотілося б підняти тему «свого/чужого». Хоча часу на написання в мене ще є достатньо, і над тематикою поки  думаю.

– У твоїх текстах багато реалістичного, маргінального, зрештою, правди, утім, я не помітила тут, як це часто буває, прихованої зверхності, це означає, що тобою керує співпереживання і любов до людей?

Це трішки пафосно звучить про «любов до людей». Реалістичність і правда є головними складовими як художнього репортажу, так і журналістики в цілому, тому про зверхність приховану чи відкриту не йдеться — все ж, це не ток-шоу в прайм-таймі. А щодо маргінального — там завжди цікавіше й пізнавальніше. Тим більше маргіналами в нас обзивають людей різних — від бідноти безхатьків до бідноти інтелігентів.

Взагалі в нас часто ставлять знак дорівнює між бідністю та маргінальністю. А якщо приймати ці правила і згадати, що в нас 60 відсотків живе за межею бідності, то не писати про маргінальне важкувато,
Павло Стех

Підготувала Олександра Багач

Довідка: 

ІА Дивись.info – інформаційний партнер Форуму видавців у Львові.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама