дивись.info

Британський журналіст про війну в Україні, громадянське суспільство та допомогу Заходу (інтерв’ю)

Британський журналіст про війну в Україні, громадянське суспільство та допомогу Заходу (інтерв’ю)
Марк Вебстер — британський журналіст, тренер у сфері стратегічних комунікацій. Фото: Elena Belous (#olenkapereselenka)

ІА Дивись.info поспілкувалася із британським журналістом Марком Вебстером та дізналася, що він думає про військовий конфлікт в Україні, чи відрізняється наша війна від війни в інших країнах та які перспективи примирення наших громадян.

Марк Вебстер більше 30 років працював журналістом у таких виданнях як Financial Times, Evening Standard, на телеканалі ITN та Channel Five News. Неодноразово йому доводилося їхати у гарячі точки: Близький Схід, Африку, Косово, Панаму, Чечню тощо. Сьогодні ж він — тренер у сфері стратегічних комунікацій, який вже два роки працює в Україні і вчить медіа та недержавні організації налагоджувати контакти та працювати ефективніше.

Ви в Україні вже два роки. Що за цей час встигли зрозуміти про військовий конфлікт в Україні і чи подібний він до тих, з якими ви стикалися раніше?

Я вважаю, що будь-який конфлікт починається активно, а потім — найголовніше —, і це не припустимо, дозволити йому заморозитися. Коли конфлікт заморожений, це гірше за все.

Навряд чи Захід відступить від України. Це було б дуже нерозумно через географічне та геополітичне положення України. Будуть просто змінюватися фокуси — і це природньо

Мені здається, зараз в Україні схожий стан з Вірменією. Не хотілося би, звісно, щоби так було, тому що там конфлікт заморожений вже 20 років і у ньому страждають люди, які втратили свої будинки, вони були змушені переїхати в інші регіони, а це не їх дім.

Зрештою, все залежить від політичної волі і саме політики мають докласти зусиль, щоби цей конфлікт не був заморожений.

Ви вважаєте такий варіант можливим?

Я думаю, що зараз конфлікт в Україні знаходиться у замороженому стані, але не у глибокій заморозці, тому що саме у стані глибокої заморозки вже ніхто не розмовляє у пошуках рішень. Тоді, звісно, люди можуть потрапити у цей же стан і на 20, і на 30, і на 40 років. Але завжди є надія. Подивіться на Кіпр — вже 40 років минуло з початку конфлікту і, тим не менш, зараз проводять певні мирні перемовини. Так, це трошки зсунуло ситуацію з мертвої точки, але для людей, яких 40 років тому вигнали зі своїх домівок, коли Туреччина напала на Північний Кіпр, це занадто довге очікування.

Сьогодні люди втомилися чути, бачити новини про війну, переселенців тощо. Як, на вашу думку, можна знову привернути увагу до цих тем і чи варто постійно про них говорити?

У даному випадку все зводиться до того, як журналісти знаходять підходи до висвітлення цієї тематики. Якщо є певні приводи, до яких можна прив’язати матеріали, це, частіше за все, найбільш виграшний підхід. Наприклад, роковини — 5 років, 10 років з початку конфлікту (я жодним чином не хочу, щоби він так довго тривав, але тим не менш). Або, наприклад, завжди існують проблеми з безпекою, з помешканням, освітою — і довкола цих проблем можна будувати свої матеріали.

Я думаю, у будь-якому випадку журналісти мають повертатися до тем, проблем переселенців, навіть якщо суспільство виказує втомленість.

Фото: Elena Belous (#olenkapereselenka)

Певно, журналіст, який приходить до редактора і пропонує тему переселенців, не завжди зустріне теплий прийом. Але до цих тем треба повертатися і не завжди це мають бути позитивні історії, історії успіху. Якщо, наприклад, присутність переселенців десь провокує якісь проблеми, ми, як журналісти, маємо поїхати, все дізнатися і це теж висвітлити. Але спад цікавості, у тому числі редакційного, це природнє явище і це стосується не тільки цієї тематики. Але ми не можемо відхрещуватися від проблем, які пов’язані з переселенцями.

Чи були ви в АТО?

Ми були у рамках тренінгів доволі близько до лінії розмежування, але у саму зону не їздили. У мене немає проблем з роботою у зонах конфлікту, але це було практичне питання — питання страхування. Якби був сенс поїхати туди і навчати журналістів, ми би із задоволенням поїхали, якби ми розуміли, що ми можемо їм допомогти. Але ми знаємо, що журналісти, які працюють там, у зоні АТО, знаходяться під великим тиском і хто знає, якби ми їм почали говорити, як треба працювати, можливо, вони б просто розсміялися. Імовірно, з ними можна було б поділитися якимись кращими практиками, але через питання страхування ми туди не їздили.

Колись на тренінгу ми показували відеосюжети, у тому числі, Russia Today. Це була чистої води пропаганда. Було помітно, що учасники були вражені тим рівнем агресивності, який використовувався у цих сюжетах. Але я завжди говорив, що журналіст повинен розмежовувати: він має розуміти, що там іде війна, але він не є солдатом на ній

Можливо, треба було б їх запросити сюди?

Тут не питання того, що не можна запросити. Можна. І навіть можна було б зробити дискусію між журналістами різних регіонів, але наскільки це буде продуктивно? Колись на тренінгу ми показували відеосюжети, у тому числі, Russia Today. Це була чистої води пропаганда. Було помітно, що учасники були вражені тим рівнем агресивності, який використовувався у цих сюжетах. Але я завжди говорив, що журналіст повинен розмежовувати: він має розуміти, що там іде війна, але він не є солдатом на ній. Так, там йдуть бойові дії, але ти не можеш втручатися у цей бій. Ти повинен як журналіст зробити кілька кроків назад і подивитися на цей процес з професійної точки зору.

Виходить, що журналісти, які там, не можуть зробити цих кроків…

Я думаю, що умови роботи у них близькі до жорстких, вони знаходяться під тиском і це тиск з різних боків. Я знаю, бо я був у рядах британської армії. І там, на війні, дійсно так: якщо ти мені не друг, то ти автоматично мій ворог. Я не кажу, що ці журналісти погані професіонали, чи що вони не хотіли би робити свою справу краще. Тим не менш, знаходячись там, роботу виконувати свою дуже важко.

За вашими спостереженнями, чи достатньо добре сьогодні співпрацюють влада, громадський сектор, журналісти у питанні вирішення військового конфлікту, його наслідків? І чи змінювалася ця співпраця з 2014?

Я вважаю, що покращилася якість цієї взаємодії. Але зараз українське громадянське суспільство знаходиться у перехідному стані. Коли стався конфлікт, суспільство відреагувало на нього, воно впоралося, але зараз, під час цього перехідного періоду, необхідно вирішити, що робити далі. У жодному разі організації громадянського суспільства не повинні забувати про взаємодію зі ЗМІ. У суспільстві завжди, не тільки тут, а і в інших країнах, до ЗМІ ставляться зі страхом або, скоріше, з підозрою. Цього не треба робити, тому що журналісти розширюють зв’язки. НДО мають пам’ятати про те, що потрібно професіоналізуватися і продовжувати працювати з іншими сегментами аудиторії, з людьми, які можуть захотіти скористатися їх послугами. Потрібно працювати з іншими організаціями, можна працювати з донорами та іншими.

Фото: Elena Belous (#olenkapereselenka)

В Україні є думка, що саме волонтери, НДО допомогли країні не впасти під час війни, що це не заслуга влади. Чи це так, на вашу думку, і чи був такий активний рух в інших країнах?

Це дуже знайома картина. Так ставалося і в інших країнах у часи конфліктів. Завжди так виходить, що держава дуже повільно, іноді суперечливо реагує на все. У даному випадку окремі особи ближче до конфлікту, вони бачать, що треба робити, беруть і роблять свою справу оперативно. Тут часто держава не проявляла не те що нейтральну позицію, вона навіть іноді заважала своїми діями.

Те, що зараз відбувається на Донбасі — це не нормально і ми всі прагнемо миру та гідного існування. Тому не треба допускати, щоби цей конфлікт увійшов у стадію глибокої заморозки

Позитивний результат цього конфлікту полягає у тому, що пішла активізація громадянського суспільства: виникло дуже багато організацій, десятки тисяч осіб були добровільно залучені у допомогу постраждалим і зараз найголовніше, щоби у цей перехідний період, вони не втратили ентузіазм, надію і не подумали, що «Так, ніхто нічого не робить і ми від цього відмовляємося», тому що роботи у них ще дуже багато.

Ви бачити таку загрозу в Україні?

Змішана картина виходить. Я думаю, що ентузіазм люди не втратили, але вони бачать, що держава не допомагає належним чином, що є фінансування, але вони його не отримують. Я бачив тут, що люди трохи розлючені цієї ситуацією, адже вартує великих зусиль знайти фінансування на підтримку їх роботи.

На цьому етапі, сподіваюся, вони не втратять ентузіазм, щоби взагалі відмовитися від своєї справи, бо у держави немає достатньо інструментів, можливостей для того, щоби виконувати роботу, яку виконують вони.

На початку війни закордонні організації активно допомагали Україні, утім зараз їх інтерес спадає. Як довго їх представники ще будуть готові йти на допомогу нам?

Навряд чи Захід відступить від України. Це було б дуже нерозумно через географічне та геополітичне положення України. Будуть просто змінюватися фокуси — і це природньо. Можливо, фокус зміститься у Північну Корею через події, яка зараз відбуваються.

Донори вже планують передати певне ведення справ місцевим організаціям і для того, щоби перейняти цю естафету, місцеві організації мають професіоналізуватися.

Навряд чи Захід відступить від України. Це було б дуже нерозумно через географічне та геополітичне положення України. Будуть просто змінюватися фокуси — і це природньо

Тобто поки що вони не готові?

За спостереженнями деякі організації громадянського суспільства готові перейняти естафету, деякі — ні. У будь-якому випадку треба працювати спільно журналістам і НДО, допомагати людям, які постраждали. Потрібно, можливо, залучати спеціалістів з комунікацій цим же НДО для того, щоби ставати професіоналами, приваблювати фінансування, працювати з донорами на системній основі. Ніхто ще не знає, що буде відбуватися з громадянським суспільство в Україні, але нікому не хотілося б, щоби стався якийсь колапс.

Коли військовий конфлікт в Україні завершиться, чи вдасться сторонам примиритися? Чи треба шукати більше спільного між ними і намагатися це укорінювати?

Я за регіональні відмінності. Сподіваюся, що не буде високого ступеню ворогування по відношенню один до одного. У нас у Британії є шотландці, валлійці тощо і ми нормально співіснуємо.

Як вам це вдається?

У Британії зараз, не дивлячись на те, що були війни між різними націями, встановився відносний добробут і це те, що нам потрібно. До чого прагнуть усі люди? Їм потрібен мир, спокій, відносний дохід, адже більшість людей не жадібні. Те, що зараз відбувається на Донбасі — це не нормально і ми всі прагнемо миру та гідного існування. Тому не треба допускати, щоби цей конфлікт увійшов у стадію глибокої заморозки. Потрібно знайти на даному етапі момент, де можна все змінити і повернути у бік вирішення, інакше цей конфлікт може затягнутися на багато років і взагалі ніхто про нього говорити не буде.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама