Євген Магда: Прогнозую достатньо серйозне оновлення парламенту (інтерв'ю)

Magda-e1487938394221-890x395
Фото: leopolis.news

В Україні почалися передвиборчі перегони. Перехід Міхеїлом Саакашвілі кордону на «Шегинях» та пов’язані із ним заяви політиків не залишають сумнівів у цьому. Політичний експерт Євген Магда розповів нам про теперішню диспозицію партій і лідерів в Україні і міжнародні перспективи Києва.

Директор Центру суспільних відносин та доцент Київської Політехніки Євген Магда приїхав на Форум видавців у Львові із презентацією одразу двох книг. Перша – «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи» – розповідає, як європейські країни можуть стати жертвою російської експансії і що можна протиставити Кремлю. Друга – «Шостий: спогади про майбутнє» – є підсумком багаторічних політичних спостережень і висновком, яким має бути шостий Президент України.

В інтерв’ю ІА «Дивись.Info» політичний експерт окреслив головні виклики, що постають перед українською державою сьогодні. Євген Магда пояснює, чому політичний розвиток України для нього очевидний.

– Тепер, після прориву кордону України на пункті пропуску в Шегинях, якою є ваша версія того, чому Міхеїла Саакашвілі позбавили українського громадянства?

Позбавлення Саакашвілі громадянства було помилкою. 2015 року я вважав його тараном, локомотивом реформ – яким він і був у Грузії. Але в Україні на той момент він був потужним медійним персонажем, який мав витиснути Ігоря Палицю з Одеси. Враховуючи, що за Палицею стояв Коломойський, то потрібен був надзвичайний персонаж, більш масштабний, ніж будь-який інший чиновник.

[dyvys_blockqoute text="Позбавлення Саакашвілі громадянства було помилкою. 2015 року я вважав його тараном, локомотивом реформ – яким він і був у Грузії" author=""]

Саакашвілі не справився із завданням. Коли він приїхав, то говорив, що зробить з Одеси перлину Чорномор’я. Наше суспільство має пам’ять равлика: воно згадує лише спалахи. Саакашвілі – суцільний спалах. Здається, навіть Юлії Тимошенко не було комфортно поряд із ним, адже він привертає увагу всіх.

Табір зустрічаючих Саакашвілі на Краківці. 10 вересня 2017

Я не думаю, що у Саакашвілі був план «Б» на «Краковці». Швидше, він був більше зацікавлений не потрапити до України. Можливо, тут зіграла якась рука, що «втягнула» Саакашвілі до України. Йому було б політично вигідно поїздити вздовж усього польсько-українського кордону, показати, що він не може потрапити, і повернутися назад. Можливо, потім він би вступив у сепаратні перемовини з владою. Але Саакашвілі завели сюди.

Те,  що львівський готель «Леополіс» імітував Смольний, і співпраця із Семенченком – все це балів Саакашвілі не додає. Екс-голова Одеської ОДА та командир батальйону «Донбас» – гравці з різних ліг, можливо, навіть із різних видів спорту. Це не Олімпійські ігри.

[dyvys_blockqoute text="Екс-голова Одеської ОДА та командир батальйону «Донбас» – гравці з різних ліг, можливо, навіть із різних видів спорту" author=""]

У нашому випадку Олімпійськими іграми є президентські вибори. Саакашвілі не може йти на президентські вибори. Він навіть не може взяти участь у парламентських виборах до осені 2018-го, адже із часу, коли він був Президентом Грузії, ще не минуло п’яти років. Навряд чи зворотне зможуть довести у суді чи «протиснути» через зміни у законі. Тому Саакашвілі, через свою електоральну вихолощеність, змушений буде весь час привертати до себе увагу.

Міхеїл Саакашвілі яскравий персонаж, але в політичному сенсі зараз він є плацебо. Навіть під час його активної діяльності  в Україні як голови Одеської ОДА його партія не виходила за межі статистичної похибки. Це не означає, що інші партії кращі. Але у регіонах Саакашвілі може розраховувати лише на «збитих льотчиків»: є когорта людей, яка побувала в усіх можливих партіях. Просто «Рух нових сил» намагається зробити деякі технологічні речі, але в українських реаліях вони не проходять.

Саакашвілі зустрічають у Львові. 10 вересня 2017

Якщо загалом говорити про партію Саакашвілі: є Давід Сакварелідзе, Юрій Дерев’янко – і все? Для того, щоби грати в політичну гру треба мати на десятки, а то й сотні більше таких людей. Бо інакше це буде не політика, а лише робота із соціальними мережами.

– Міхеїл Саакашвілі не був єдиним відомим політиком, який перетинав польсько-український кордон 10 вересня. Там також були Юлія Тимошенко, Валентин Наливайченко, Сергій Власенко, Дмитро Добродомов. Пізніше вже у Львові Юлія Тимошенко заявила, що «демократичні сили почали консультації щодо плану спільних дій». Чи реальне об'єднання так званих «опозиційних сил» (що були на кордоні) в один блок перед виборами?

Я не вірю в таке об’єднання, адже зважаю на одну річ. Тимошенко не було комфортно поряд із Саакашвілі, але вона не могла не поїхати на «Краківець». Інакше вона віддала б йому усі вершки слави. Потім Юлія Володимирівна швидко вилетіла до Києва і там вже говорила, що влада Порошенка повинна закінчитися якомога швидше.

Юлія Тимошенко у Львові. 10 вересня 2017

Для Юлії Тимошенко ця ситуація – шанс. Але у влади є одна річ, яку вона може і повинна робити – ухвалення законів у Верховній Раді. Цим вона може протидіяти опозиції. Репресії різної форми лише гратимуть на руку опонентам. Ухвалювати закони, доносити громадянам, чому це було потрібно – невдячна і складна робота. Просто є одна проблема, що її не усвідомлюють нинішні парламентарії, незважаючи на партійну приналежність. Їм потрібно ухвалювати непопулярні рішення, по закінченню каденції піти (можливо, комусь і вдасться переобратися). Але вже через одну каденцію вони зможуть сказати: «Я був реформатором, я провів важливі рішення».

[dyvys_blockqoute text="Тимошенко не було комфортно поряд із Саакашвілі, але вона не могла не поїхати на «Краківець». Інакше вона віддала б йому усі вершки слави" author=""]

У нас у більшості політиків немає навіть натяку на стратегічне мислення. Є тактичне, але воно на рівні подразників, дуже ситуативне.

– Ви виділяєте Юлію Тимошенко, адже вона «політичний важковаговик». Але у цій історії взяв участь і Андрій Садовий, який теж претендує на те, щоби бути «політичним важковаговиком». Він відправив однопартійців на кордон зустрічати Міхеїла Саакашвілі, сам чекав «свого друга на каву» у Львові. Наскільки ймовірно, що партії Садового та Саакашвілі створять якийсь блок чи координуватимуть свої дії перед парламентськими виборами?

– На мій погляд, цього не можна виключати повністю. Але ключова помилка Саакашвілі полягає в тому, що він сказав, що його внесли до України люди, що це була воля народу України. Тобто, якщо завтра хтось винесе його у нейтральну зону між Польщею та Україною, це теж буде воля народу України? Я не хочу, щоби це сталося, адже це розкручуватиме спіраль абсурду. Але таке запитання є. Ще однією його помилкою є те, що за кордоном він усім показував свій український паспорт, а тут його вже немає. Із точки зору піару, це дуже велика помилка. Кому за кордоном цікавий український паспорт?

Садовий і Саакашвілі зустрічаються у Львові. 10 вересня 2017

Помилка Садового у тому, що він вважає, що можна робити велику політику зі Львова. В українських реаліях велика політика – справа столична. Можливо у майбутньому, коли відбудеться децентралізація, це стане реальністю. Але поки вибори депутата облради будуть ресурсно, інформаційно, фінансово не менш вагомими, ніж вибори депутата парламенту. Це означатиме, що на обласному рівні розподілятиметься така кількість коштів, що робитиме роботу цього депутата престижною.

У мене є припущення, що Садовий просто не встиг виїхати зі Львова під нормальним приводом до Саакашвілі. Якби він очікував, що Саакашвілі потрапить до Львова, він би поїхав. Адже Андрій Садовий – досвідчений політик, медійно прокачаний.

[dyvys_blockqoute text="Помилка Садового у тому, що він вважає, що можна робити велику політику зі Львова. В українських реаліях велика політика – справа столична" author=""]

– Якими можуть бути дії Адміністрації Президента після інциденту на «Шегинях»?

Просто ігнорувати Саакашвілі дуже складно. Але це був би найбільш правильний крок. Президенту найвигідніше було б примусити Саакашвілі грати із тінню.

Є конспірологічна версія, що Саакашвілі – це проект Адміністрації Президента. Логічно, що вона популярна. Але я не поділяю її, тому що Міхеїл Саакашвілі – політик, який має президентський досвід, у руках якого була зосереджена майже абсолютна влада у країні протягом тривалого  часу. Та й обставин, що передбачали б його перетворення на маріонетку, я не бачу.

Читайте також: Як Саакашвілі потрапив до Львова (фоторепортаж дня)

Порошенко входить у складну фазу: йому треба мінімізувати кількість помилок. Треба нагадувати суспільству, що його повноваження – оборона і зовнішня політика. Внутрішня політика – прерогатива уряду. Потрібно говорити, що Президент може визначити стратегічний напрямок – а втілюються вони завдяки парламенту та уряду. Принаймні, в озвученому на початку вересня посланні Порошенка до Верховної Ради це було помітно.

[dyvys_blockqoute text="Президенту найвигідніше було б примусити Саакашвілі грати із тінню" author=""]

– Після виступу Петра Порошенка у Верховній Раді чимало експертів казали, що цією промовою він почав свою передвиборчу кампанію. Чому її не починають лідери «Народного фронту» – Арсеній Яценюк та Арсен Аваков?

– У статті «Марафон 2019», що я написав для «Nowa Europa Wschodnia», зазначено, що майбутня президентська кампанія буде безпрецедентно довгою. Тому що Україна живе в умовах дуже серйозних, незвичних викликів. Можна сказати, що вибори 2014 року теж проходили у час, коли вже почалася війна на Донбасі. Але тоді відбувалася, як говорять військові, «стрілкотня». Усе найважче сталося вже після: Іловайськ, Донецький аеропорт, Дебальцево. Суспільство тоді ще не перетравило зміни у ситуації.

Має пройти місяць, сорок чи шістдесят днів, щоби суспільство усвідомило навіть резонансні речі. Україна вперше йде на вибори з усвідомленням факту війни на сході країни. Це великий виклик, адже Росія чітко розуміє ситуацію. Ставка Москви на дестабілізацію зсередини – це реальність. Просто проросійські політики в Україні не стануть цього демонструвати: не їздитимуть більше до Москви, не засуджуватимуть ситуацію на Сході.

[dyvys_blockqoute text="Майбутня президентська кампанія буде безпрецедентно довгою" author=""]

Чому не стартують Аваков і Яценюк? Я думаю, що чутки про перемовини партії влади [об'єднаного блоку «Солідарності» та «Народного фронту» – авт.] правдиві. Але її не так просто створити. В уявленні обивателя це просто. Але усім перед тим усім учасникам процесу потрібно «на березі» домовитися.

Суспільство зростає, його свідомість змінюється, обізнаність ситуації на районному рівні зростає. Тим часом Верховна Рада не змінила і вже, думаю, не змінить закон про вибори (немає часу, сил і зацікавленості). Багато мажоритарників, які прийдуть на округ, отримуватимуть претензії від виборців. Обсяг ресурсів на вибори не безмежний, адже економіка не зростала настільки швидко, щоби з’явився величезний обсяг грошей, які можна було б вкидати у кампанію.

Читайте також: Британський журналіст про війну в Україні, громадянське суспільство та допомогу Заходу (інтерв’ю)

За цих умов виникає питання: із чим стартувати Авакову та Яценюку – із рейтингом у межах статистичної похибки? Вони навпаки зацікавлені у тому, щоби створювати партію влади разом із Порошенком і Гройсманом.

– Наприкінці минулого тижня у Києві була закрита зустріч між українським бізнесом і владою у форматі Chatham House. Головною проблемою для своєї роботи бізнесмени називали «незаконні дії силовиків». Президент пообіцяв, що буде створено Службу фінансових розслідувань, що восени буде значний прогрес у судовій реформі. Наближається час нових виборів. Наскільки реально, що Верховна Рада у цей час буде більш продуктивна у реформуванні країни, ніж це було три роки до цього?

Я боюся, що починаючи із 2018 року взагалі буде ступор у реформах. Українські політики шукатимуть способи і ресурси для можливого переобрання. Чому німецькі політики говорять про Крим (причому, ті, чиї партії претендують на проходження до Бундестагу)? Тому що під час будь-яких політичних кампаній на захід від України перед виборами не роздають гречку, не будують дитячі майданчики, не переводять бабусь через дорогу. Там обіцяють, переконують, спілкуються.

На жаль, у політичному сенсі ми відстаємо від західних країн років на 50-70. Наше суспільство доволі патерналістськи налаштоване. Воно очікує, що все буде дуже добре, а влада цим користується.

[dyvys_blockqoute text="Я боюся, що починаючи із 2018 року взагалі буде ступор у реформах. Українські політики шукатимуть способи і ресурси для можливого переобрання" author=""]

Прогнозую достатньо серйозне оновлення парламенту. Можливо, це будуть вже традиційні дві третини депутатського корпусу, що ми мали у випадку сьомого і восьмого скликання.

Думаю, що якась із реформ – антикорупційна, судова, медична, приватизаційна – може бути запущена до кінця каденції цієї Ради. Але це виклик. Запуск реформ – це реальна і асиметрична відповідь на дії опозиції. Якщо влада хоче довести неконструктивність опозиції, то вона має кинути всі сили на реформи. Але тут варто пам’ятати про два моменти: переконувати парламентарів, чому вони мають за це голосувати, та пояснювати людям, для чого потрібні зміни.

Читайте також: Зверхність щодо Донбасу – безпідставна, – Сергій Жадан (інтерв’ю)

Наше суспільство сьогодні не усвідомлює, що час на безболісну медичну чи пенсійну реформу минув. Він був, коли вперше прем’єром був Віктор Янукович і зростання економіки на рівні 12%. Але його неможливо повернути. Владі сьогодні потрібно знайти слова, аргументи, чому має бути так, а не інакше. Інформація, що не донесена владою до людей, буде донесена опозицією, але із протилежним знаком.

– Дивимося на найсвіжіші рейтинги кандидатів у Президенти: Тимошенко, Порошенко, Рабінович, Гриценко. Така ж ситуація, приблизно, і у парламентських виборах. В Україні зникла ймовірність появи якісно нової політичної сили, нового політичного класу?

– Напевне, у відповідь на ваше запитання я мав би помугикати мотив якоїсь пісні «Океану Ельзи». Я не виключаю, що Святослав Вакарчук балотуватиметься у Президенти. Але я не вірю у його шанси стати Президентом. Про нові політичні обличчя – моя нова книжка «Шостий. Спогади про майбутнє». Шостий Президент України, незалежно від того, чи він буде 2019 чи 2024 року, має бути робочою конячкою. Це не означає, що творча людина не може бути робочою конячкою. Але творча людина більш вразлива перед якимись зовнішніми впливами.

[dyvys_blockqoute text="Я не виключаю, що Святослав Вакарчук балотуватиметься у Президенти. Але я не вірю у його шанси стати Президентом" author=""]

Перемога Порошенка у 2014 році була обґрунтованою. Він до цього готувався: був постійно на Майдані, але не ліз у перші лави; коли ж виник вакуум влади, то він виявився людиною, у якої є фінансові, організаційні та інформаційні ресурси.

Повертаючись до теми оновлення політикуму, скажу, що потрібне оновлення не парламенту, а правил гри. Усі партійні лідери бояться відкритих списків. Бо відкриті списки для них – це пряме зазіхання на їхню посаду. Тому що за умов відкритих списків претендентами на лідерство у партіях ставатимуть ті, за ким буде більше голосів, а не кандидати із захищених п’ятірок. І відкриті списки – це соціальний ліфт.

Від оновлення правил гри буде оновлення людей.

– Чи втратило українське громадянське суспільство ті можливості для тиску на владу, що з’явилися 2014 року?

Думаю, ці можливості навіть виросли. Просто не треба очікувати, що громадянське суспільство може просто прийти до дверей влади, погрюкати – і там виконають усі вимоги. Так не буде. Потрібен постійний вплив, постійний тиск.

Читайте також: Проект бюджету-2018 – велика приватизаційна фантазія, – економіст

Можливості тиску на владу виросли, але у нас зараз є проблеми із критеріями оцінювання. Суспільство перебуває у кризі, шоковому стані: через втрату 10 тисяч людей, через війну. За таких умов ми не можемо адекватно оцінювати. Улюблена фраза: «Нічого не змінюється». Але просто потрібно вибрати часовий критерій. Якщо ми будемо порівнювати день від дня, буде складно знайти цю зміну. Якщо будемо порівнювати рік від року, то ці зміни будуть помітними та очевидними.

– Зараз можемо бачити чимало новин і аналітики про те, що Росія урізає фінансування терористів на Сході України. У зв’язку із цим пропозиція Володимира Путіна ввести миротворців на Донбас виглядає логічною (раніше він різко заперечував такий сценарій). Це також відповідь на пропозицію Петра Порошенка ввести контингент ООН у регіон. Як не потрапити на гачок Кремля у цій грі?

Росія не відмовиться надавати допомогу терористам. Вона може відмовитися від рядка в бюджеті на гуманітарні конвої. Але допомога ОРДЛО – це не питання бюджету Росії. Це питання великої політики. І в переддень президентських виборів, що відбудуться у березні 2018, Путін не робитиме

Фото: 24 канал

поступок за Донбасом, що були б помітними для громадян Росії.

 

Миротворці не матимуть швидкого ефекту. Це не знеболювальна таблетка із швидкою дією. Тут йдеться про ситуацію, що складалася роками. Саме рішення за миротворцями передбачає дві стадії: спершу принципове «так», а потім визначення мандату миротворців, зони їхньої діяльності, складу, ступеню їхньої озброєності.

Путін буде змушений маневрувати у цьому питанні. Адже він зацікавлений у знятті санкцій. На Росію сильно тиснуть. Це очевидний факт. Просто в Україні немає відповіді, як оголосити війну ядерній державі, як зробити так, щоби патрони і снаряди не перелітали російсько-український кордон.

Щоби Україні не нав’язували чужі ініціативи, вона має висувати свої. Також те, що ми пропонуємо ввести миротворчу місію на Схід України, свідчить про нашу зовнішньополітичну суб’єктність. Влада і суспільство мають досягати у цьому сенсі консенсусу. Для цього потрібні непрості перемовини.

– 13 вересня керівник Єврокомісії Жан-Клод Юнкер виголосив щорічне послання до Європарламенту. У тексті виступу не знайшлося місця Україні. Але Юнкер сказав, що перед ЄС відкрилося вікно можливостей, що час наповнити «парус ЄС новим вітром». Як нові можливості Брюсселя можуть вплинути на Україну?

– Те, що Юнкер не згадав Україну – це лимон, із якого треба робити лимонад. Краще те, що він про нас не згадав, аніж якби сказав, як про Туреччину, що у неї немає шансів на вступ.

Фото European Union

Для України є хороший шанс у тому, що запрошують усі країни ЄС до Шенгенської зони. Це означатиме консолідацію Європейського Союзу, і нам потрібно бути передбачуваними та цікавими. Після вступу в дію Угоди про асоціацію наша держава стала  перспективним партнером Об’єднаної Європи. Принаймні, нам це до снаги. Потрібно утриматися у військово-політичному сенсі і проводити реформи не на словах, а на ділі. У нас є великий запит на реформи. Але нам здається, що вони відбудуться за один момент. Якщо перетворення не проводилися двадцять років, то робити їх за рік, за два надзвичайно складно, тим більше, у такій великій країні.

Читайте також: Чи знайдеться Україні місце у «новому Євросоюзі». Політичний огляд тижня

Потрібно позбавитися ілюзій, що євроінтеграція України – ідея-фікс Брюсселя. Цієї ідеї нема. Поки брюссельська бюрократія не дуже цього хоче. Нереформована Україна, яка весь час скиглить, не є привабливою. Потрібно змінити позиціонування себе – у нас немає привабливого образу України.

Нещодавній виступ Юнкера – не вирок. Це сигнал, що потрібно думати і діяти. ЄС відмовляється говорити про перспективу членства, але ЄС не може відмовити Україні у тому, що ми є частиною Європи. Ми у кращому становищі, ніж Туреччина.

[dyvys_blockqoute text=" Те, що Юнкер не згадав Україну – це лимон, із якого треба робити лимонад. Краще те, що він про нас не згадав, аніж якби сказав, як про Туреччину, що у неї немає шансів на вступ" author=""]

Потрібно у цьому сенсі переймати досвід двадцятирічної давнини від наших центральноєвропейських і балтійських сусідів. У них теж були корупційні скандали, викриття. Але їхня еліта розуміла, що дорога до ЄС і НАТО – це ті національні інтереси, що мають бути на недосяжній височині. Як у дитячій грі: вони бояться Росії, але заскочили до будиночку і можуть їй тепер дулі тицяти.

[dyvys_blockqoute text="ЄС відмовляється говорити про перспективу членства, але ЄС не може відмовити Україні у тому, що ми є частиною Європи" author=""]

У нас весь час відбувався зворотній процес. Нам потрібно наповнити змістом двадцятирічні балачки про потенціал України. Найбільша країна Європи – це про нас. 25% світового запасу чорноземів – це про нас. Унікальний транзитний коридор – це про нас. Але це все оболонка. Її потрібно наповнити конкретними діями.

Михайло ДРАПАК

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: