дивись.info

Моя задача при розбудові українського суспільства — змусити усіх дітей країни перестати сцяти у власних під’їздах, — Стронґовський

Моя задача при розбудові українського суспільства — змусити усіх дітей країни перестати сцяти у власних під’їздах, — Стронґовський
Ілля Стронґовський

Дизайнер і перекладач Ілля Стронґовський в інтерв’ю Дивись.info розповів про проблеми книговидавництва, вихід перекладу «Нейроманта» та те, чому хороші книжки роблять життя в Україні кращим.

Ілля Стронґовський — український книжковий ілюстратор, дизайнер, перекладач і поет. Разом із Лілією Омельяненко він є співзасновником видавництва «Видавництво», яке спеціалізується на виданні світової літератури для дітей і підлітків, а тепер і дорослих, на новому для України рівні.

Певно, уперше про Іллю Стронґовського широко заговорили у грудні 2013, коли світ побачила листівка з євромайданівською «йолкою», намальована ним. Тепер же Україну сколихнула інша подія — презентація виданої у «Видавництві» книжки «Майя та її мами» на «Форумі видавців». Радикальні праві організації погрожували авторці книжки та багатьом причетним до її виходу. Угруповання побачили там порушення укладів «традиційної сім’ї» та пропаганду одностатевих шлюбів.

Про те, чи очікувала команда «Видавництва» на таку реакцію з приводу виходу «Майї», подальші кроки видавця у зв’язку з неприйняттям книги у Львові, а також про особливості роботи в Україні та розбудову громадянського суспільства, Ілля Стронґовський розповів читачам Дивись.info.

На цьогорічному «Форумі видавців» ви окремо презентували книгу «Нейромант» Вільяма Ґібсона. Ви дуже довго працювали над її виданням. Я так розумію, вона особлива для вас, чому?

Уперше «Нейроманта» ми презентували на минулорічному «Форумі видавців». Це був майже готовий переклад, над яким Ольга Любарська почала працювати ще кілька років до того. Це не типовий для України переклад, коли за місяць «валять» 600 сторінок. Ольга не просто перекладає зміст, а й передає авторську стилістику, вона може відволіктися від перекладу і тиждень шукати в інтернеті, на форумах і в самого автора значення того, що він мав на увазі у певному абзаці. Все це вона робить на бездоганному рівні. Самої перекладацької роботи, каже Оля, було 7 місяців по 8 годин, а потім літред Сашко Стукало ще 5 місяців все правив. Плюс у виданні зазначений Володимир Анохін. У «Нейроманті» справжні технології того часу — які могли вже повністю вийти зі вжитку тепер — межують з вигаданими, і щоби розібратися в тому і нічого не наплутати у передачі технічних термінів, у нас був науковий редактор.

Презентація книги «Нейромант» у Львові

Мрія видати «Нейроманта» в Ольги була, певно, років 6. Ну а я, послідовно побувавши то організатором літфесту, поетом, перекладачем і, зрештою, книжковим дизайнером, мріяв відкрити видавництво. Тоді між нами й зародилася жартівлива угода: коли я відкриваю видавництво, вона випускає у мене «Нейроманта». Так і сталося.

Книжка має незвичайний дизайн: картинка на обкладинці анімована, переливається… Як ви дійшли до такої концепції?

Спочатку я дуже хотів зробити e-ink дисплей — це те, що ставлять у рідери, чорно-білий екран. Внизу була би кнопка, якою ви би міняли слайди на екрані. Потрібна була би батарейка для живлення і плата для вклеювання поміж картоном оправи. Це була би захмарна робота, бо навіть на Заході такого немає. Я навів довідки… Треба було розібратися як програмувати плати, клеїти дисплеї, все це мало замовлятися з Китаю, Україна такого не виробляє. А нам важливо робити все тут і з того, що привозять сюди. Тому від цієї ідеї відмовилися.

Для книжки Віктор Харик (український шрифтовий дизайнер, — авт.ред.) зробив окремі шрифти. Такого жодна українська книжка не здобувала, адже зазвичай у нас верстають купленими або недайбо краденими шрифтами. Всі наші книжки мають ексклюзивні шрифти Харика, але вони мандрують з книжки у книжку, тому що ми друкуємо переважно дитячі. Але для «Нейроманта» мені було надзвичайно важливо, щоби книжка була геть цілісною. Ну він і намалював Iceberg.

Коли постало питання пари для нього — а Iceberg це такий гострий футуристичний ґротеск, варіація на тему старих електронних годинників — ми перепробували близько 40 уже зроблених ним шрифтів, перш ніж знайшли потрібний. Він був, але без кирилічних символів і коли Сашко Стукало ще доредаговував книжку, Харик малював кирилічні літерки до «Нейроманта». І Surf Serif Pro у великому кеґлі дуже гострий, як бетонний чортополох, але щойно зменшуєш кеґль, він раптом з акцидентного стає текстовим. І в цьому така магія, коли призначення шрифта міняється через його розмір і коли складається пара — акцидентний ґротеск і текстова… так, кібер-антиква *сміється*. Я розумію, що це може бути цікаво одиницям читачів, але мені було дуже важливо зробити щось реально осібне.

Я дуже люблю розповідати людям, які мені погрожують, що ми працюємо на розвиток прав людини, всіх людей, і навіть таких ї**нашок як вони. І рано чи пізно вони це оцінять.

Зелений пантон у нас теж невипадковий. Це аналог того кольору, який відображали двоколірні монітори, я сидів і підбирав по пантонному віялу аналог. І чорний у нас не цілковито чорний, а окремий пантон, трохи світліший, щоби краще гармоніювати з легкою кремовістю Munken Pure. Тобто кольори книжки підбиралися і під папір, було багато тестів.

Версій верстки було штук 70, в процесі траплялися нові ідеї, через них доводилося з нуля все переробляти, потім був етап постійного внесення перекладацьких, редакторських і коректорських правок, тоді знову з’являлося бажання двоколірних колонтитулів і все перероблялося наново. Схеми плат, що на палітурці, що всередині, не кліпарти, а справжні діючі, нам допоміг їх знайти окремий програміст, який був надто скромним, щоби хотіти бути тут згаданим.

Але щодалі я просувався, то чіткіше бачив те, що від самого початку було в мене в голові. Все, що є на і в книзі, має причину бути таким. От у нас переливачка на обкладинці. «Нейромант» був написаний у 1983 році — тоді оці переливачки були в моді, вони тільки з’явилися. Відповідно, це ретро-кібер-футуризм, ми нагадуємо про цю епоху. Квадратна вона, щоб нагадувати екран і повз анімований колаж не пройдеш.

У нас автор і назва книги розташовані на одному й тому самому місці. Ґібсон і «Нейромант» тотожні, це найвідоміший його твір. Ну і ніхто більше такого не зможе повторити без повторення технології. Це далеко не все цікаве, що містить книжка, але дещо читач має відкрити для себе сам.

Із чим пов’язана така кропітка робота?

Я перфекціоніст-прокрастинатор: зроблю все бездоганно або ніколи *сміється*. Ще у мене дуже великі амбіції. Я 15 років ненавиджу українських видавців за те, що вони платять нікчемні гроші своїм виконавцям, за те, що вони огидно оформлюють свої книжки, за те, що друкують на абсолютно дебільному папері тощо. Через мене «Фоліо» припинило тирити персонажів з кіноплакатів для своїх обкладинок. Частково через мене, думаю, книжковий дизайн став сферою, на яку в нас почали звертати увагу. Для мене це питання честі: я хочу, щоб українські книжки на міжнародних ярмарках привертали увагу. Зараз одиниці книжок можуть це зробити. І мені приємно, що книжки, які ми робимо, на кілька голів перевершують усе, що видається в Україні.

Як сьогодні йдуть справи у «Видавництва»?

Ми розростаємося дуже неочікувано. Коли ми тільки починали говорити про «Видавництво», я казав, що хочу робити одну книжку на рік, але о**єнну. Минув рік — і у нас чотири книжки видано, до кінця 2017 буде ще мінімум чотири, а то й п’ять. Наступного року буде більше десяти, це вже видно.

Книги, видані у «Видавництві»

Таке зростання не позначиться на якості?

У нас з Лілею три роки досвіду роботи по листівках у фонді «Добра Листівка», з якого і почалася наша співпраця. Ви знаєте, коли треба друкувати новорічні листівки? Стандартно — після «Форуму видавців». І це нас багато чому навчило. Якщо ви хочете витримувати дедлайни у великих проектах, ви готуєте восени те, що треба взимку, взимку — те, що треба навесні, і так далі. Так само якщо ви хочете витримувати конкуренцію, ви вже зараз робите так, як, можливо почнуть робити років за 5 і ті книжки, які без нас наважилися би пробувати років за 10. Тобто перш за все ми спираємося на ретельне планування.

Це дає додатковий час, нема куди поспішати, отже лишається простір для експериментів і вивершення ідей. Вимога до якості народилася не на порожньому місці, бо коли я працюю з підрядниками, постійно стикаюся з тим, що мені говорять: «Це буде коштувати стільки, але виглядатиме отак». Я тоді вивалюю свій зразок і кажу: «Мені все одно, скільки це буде коштувати, але я хочу, щоби це виглядало ось так». А вони кажуть, що для цього їм ще треба старатися. Але соррі, вам пропонують нормальні гроші, заради яких доведеться попрацювати, піпл може і хаває, але ми — не піпл. Швидким клепанням гівна хорошу країну не збудуєш і нерозуміння цього — велика проблема, яку треба виправляти всюди, де можна.

Думаєте, ніхто не крутив біля скроні пальцем, коли ми на «Арсеналі» дебютували вкрай відвертою книжкою для підлітків на 84 сторінки за 250 гривень? Мені обіцяли прогоріти у перший місяць. Але ми в дамках і зараз плануємо новий наклад «Майї» і точно не одну тисячу екземплярів.

У Львові, та й не тільки, ваша книжка «Майя та її мами» стала центром уваги через погрози, які почали надходити вам і авторці від радикальних угруповань. На вашу думку, чому так сталося?

У Львові дуже сильний вплив різних церков і, паралельно, плідний ґрунт для розвитку міфології осібності Галичини від України. Розмови про те, що справжні патріоти тільки на Західній Україні і, відповідно, всі інші не такі вже українці, ведуться довше, ніж я живу, і попри близькість до кордонів, інтеграції в європейський простір не сприяє. Якщо мати зацікавлення підігрівати місцевих праворадикалів, можна досягти того результату, який ми особливо яскраво спостерігаємо останніми роками. Вандалізм щодо виставки про переселенців, погроми правозахисних акцій і напади на інтелектуальні дискусії міг би бути — і був — і в інших регіонах України, але тільки тут він виправдовується фразою «Що ж ви хотіли, це Львів». То що, тут українські закони вже не діють?

Коли ми презентували «Майю» на «Книжковому арсеналі», нам аплодували, йшлося про правильні речі — ті, з якими країна має шанси стати схожою на Скандинавію у плані рівня життя. Я хочу Скандинавію в Україні. Загальний рівень життя і адаптованість середовища для людей. У них країна будується з думкою про те, що громадяни різні. А у нас? Найчастіший гомофобний аргумент — «Та най собі ї**ться по кутках». Перше: прекрасно, що риторика потроху йде до цього, раніше ж хотіли вбивати. Друге: яке тобі діло, хто з ким це робить? Третє: це явна вада менталітету, це ж люди не хочуть знати, з ким вони живуть в одній країні. Класична «моя хата скраю». Це можна і треба долати.

Я дуже люблю розповідати людям, які мені погрожують, що ми працюємо на розвиток прав людини, всіх людей, і навіть таких ї**нашок як вони. І рано чи пізно вони це оцінять.

До цього моменту, за півроку, продалося 200 примірників «Майї», а тепер ми продали 800. Я думаю, такого не було би, я би нещадно піарив «Нейроманта» і все, але ні, влізли. І тепер ми дамо кілька уроків.

Які?

Перший уже, власне, виданий. Післямайданне суспільство не дорівнює 19-му століттю і мовчати на погрози дитячій книжці не стане. Спроба цензури обернулася ефектом Стрейзанд і ми з Ларисою Денисенко потрапили в світові новини. Зараз мене цікавить, чи цей урок буде засвоєно. Я хочу презентацій у Франківську, Тернополі, Ужгороді, хочу презентацію у Коломиї і так далі. Якщо мені раніше йшлося про те, щоби сидіти і робити хороші книжки, то зараз я хочу, щоби країна точно знала, що ми робимо хороші книжки, які роблять життя країни кращою. І мені дуже хочеться, щоби ця країна знала, що ніхто нам не завадить робити її кращою.

Скільки ще хочете зробити примірників?

Все залежить від передзамовлень. На те, щоби надрукувати нову книжку, потрібно десь місяць. На щастя нам довіряють достатньо, щоби цей місяць почекати, тож темпи замовлень тільки зростають.

Але «Видавництво» не єдина ваша справа. Є ще «Добра листівка», «Невпинно»… Як за всім встигаєте?

Це все просто різні назви для того, щоби пояснити, чим ми з Лілею займаємося. «Невпинно» присвячене футболкам і значкам, на це стабільний попит і ми реґулярно вигадуємо щось нове. А «Добра листівка» — це листівки і плакати, але «Добрих плакатів не буде», бо вони в Україні як творчий формат не приживуться. На Заході прижилися, а в нас намагаються не порушити гармонію своїх шпалер.

Чому ви продовжуєте працювати в Україні? Немає бажання виїхати за кордон?

Є бажання жити в іншій країні і працювати в Україні. Тому що я перевчений. Я українську вивчив у 19, все дитинство жив у Петербурзі. Мене виховувала російська система освіти. І я перевчився з власної волі, про що не шкодую. Все, чим я займався в Україні, це була розбудова українського громадянського суспільства з боку мистецтва. І це те, чим я хочу займатися у житті в принципі. Я хочу розбудовувати Україну. Це з одного боку. А з іншого —я з**бався терпіти все це лайно навколо і відсутність нормальних умов. Уявіть собі «Сільпо» у маленькому шведському містечку. Ви туди заходите, а там величезний стелаж, підсвітка, дзеркала і 11 видів цибулі. Там населення десь 120 тисяч осіб, але у них є 11 видів цибулі. Я не кажу, що мені тяжко жити без 11 видів цибулі, але справа не в цибулі. Я не розумію, чому не маю права на це в Україні.

Я би хотів спробувати постійно пожити не в Україні. Зараз я це роблю наїздами і перетягую сюди найкраще. Але ти перетягуєш і розумієш, що мусиш не просто перетягувати, ти мусиш постійно докладати зусиль, щоби тримати себе і свою родину в якійсь подобі того, що ти в Європі. А на це іде більше зусиль, ніж хотілося б.

Конкретний приклад: я живу у невеличкому будинку, де є коти, собаки… І у нашому під’їзді сцуть. Але не тварини і не бомжі. Я почав стежити за тим, хто до нас заходить, і з’ясувалося, що це роблять сусідські діти. Частина з них навіть живе у нашому будиночку. Вони не усвідомлюють того, що гидять там, де живуть. Це не закладено у їх матриці. Я розумію, що моя задача при розбудові українського суспільства — змусити усіх дітей країни перестати сцяти у власних під’їздах. Але я точно свідомий того, що тут можливо тільки або-або: або я займаюся глобальним рівнем, або власним під’їздом, і тоді на глобальному мене не чекайте. Все-таки думаю, що на глобальному рівні від мене користі значно більше і тому докладатиму зусиль на ньому.

Ви писали, що неможливо віддати книжки на полиці книгарень, без того, щоби дати хабаря…

Не зовсім так. Пояснюю, у чому проблема. Що таке книжка? Це фарба, папір, оздоблювальні матеріали плюс робота. Все. Щоби працювати з матеріалами, потрібно брати санепідемвисновки про безпеку їх складників. Жодна типографія країни не працює без цих висновків. І це логічно й правильно. Але у той самий час з’являється другий шар проблеми: якщо ви робите дитячу книжку, то вам необхідний ще один санепідемвисновок про те, що книжка безпечна для дітей. Але ж вона робиться з цих самих компонентів, на які вже є висновки про їх безпеку! Це означає, що у нас іде подвійний контроль.

Що таке книговидання? Це безперервний процес: переклав, надрукував, віддав у книгарні — новий цикл. Це як хом’ячок у колесі. Звісно, книжки можна відвозити на склад, але це гроші. Книжки можна тримати там, але це теж гроші. І що довше ти їх там тримаєш, то більше грошей втрачаєш на тому, що мало їх приносити.

Сандепідемвисновок можна отримати легально — це займає 1-2 місяці і коштує 1700 гривень, Ліля якось описала все пекло, яке вона пройшла при отриманні висновку на нашу першу книжку. І це пекло існує винятково для того, щоб ішли і платили корупційним прокладкам.

Тобто існує мільйон фірм, які пропонують надання санепідемвисновку, і коштує це 4 тисячі гривень, робиться за 3 дні і навіть нічого надавати не треба. Всі ці фірми працюють на тому, що у законодавстві йде подвійна перевірка. Відтак, або ти підтримуєш корупцію, або працюєш у збиток собі. Це явна схема, яку багато років фінансує наше книговидання на рівному місці. І таких моментів дуже багато. Коли вони нашаровуються, ти розумієш, що насправді українське книговидання — це старий вошивий пес. Вбити ми його неспроможні, надто любимо, значить слід позбуватися бліх.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Джерела зображень: Фейсбук-сторінка Іллі Стронґовського, офіційний сайт видавництва «Видавництво»

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама