Уникнути кризи: Каталонія і точка неповернення

Принаймні, так говорять лідери цього автономного регіону Іспанії. Сьогодні Барселона і Мадрид йдуть у різних напрямках. Незрозумілим залишається пункт призначення.

«No tinc por» – «Ми не боїмося». У серпні жителі Барселони підіймали плакати із такими словами каталонською мовою. Тоді це була реакція на теракт у їхньому місті. 11 вересня на барселонських вулицях знову з’явилися такі написи поряд із «Ми голосуємо, щоби бути вільними» та «Окупаціє, забирайся!» Тоді, за оцінками каталонських медіа, на демонстрацію вийшли близько двох мільйонів осіб. Вони вирішили підтримати незалежність Каталонії.

Це була наймасовіша демонстрація у Барселоні за останній рік на підтримку відділення від Іспанії. Але не єдина. Протести тривають від початку вересня до теперішнього дня. Їх інтенсивність спричинили дії іспанського державного та каталонського регіонального урядів.

Очікувана несподіванка

На початку червня цього року Женералітат – парламент Каталонії – ухвалив рішення провести 1 жовтня 2017 року референдум. Ті, хто прийдуть на нього, мають відповісти на одне запитання: «Чи хочете ви, щоб Каталонія стала незалежною державою у формі республіки?»

Перед цим прем’єр-міністр Іспанії Маріано Рахой протягом року заперечував можливість будь-якого голосування про відділення. Позиція іспанської влади після рішення Женералітату не змінилася. Через це крок прибічників незалежності Каталонії скидався радше на перехід до відкритої конфронтації. Президент регіону Карлес Пудждемон ще на початку 2017 заявив, що Мадрид не визначатиме долю референдуму: «Референдум вже запущено, і зовні зрозуміло, що рішення прийнято. Вони вимагають попереднього голосування, що більшість людей хочуть цього. Але навіть якщо ми не домовимося, вони знають, що референдум буде».

Після цього сторони нечасто поверталися до питання референдуму. Відсутність коментарів означала, що кожна лишається при своєму. У Мадриді були певні, що у Каталонії не насміляться провести офіційне голосування, оскільки знають, що уряд Іспанії його не визнає. Статус-кво зберігався до початку вересня. Женералітат підтвердив намір провести голосування 1 жовтня. У його серйозність повірив і Мадрид: парламент Каталонії законом передбачив свої кроки, на випадок ствердної відповіді громадян – протягом 48 годин після референдуму оголосити незалежність.

До активних дій вдався вже іспанський уряд. За його зверненням Конституційний суд Іспанії розглянув законність рішення Женералітату. Виявилося, що воно неконституційне. Оскільки основним законом Іспанії закріплено унітарний устрій країни і не передбачено референдумів про вихід із її складу. Утім Карлес Пудждемон обіцяв, що голосування відбудеться, тому прихильники каталонської незалежності продовжили підготовку до плебісциту.

Демонстрація у Барселоні, 11 вересня 2017 року / Albert Gea/Reuters

«Іспанія – не демократичний режим. Ми відповідатимемо заповненими вулицями. На цунамі скарг ми реагуватимемо цунамі демократії», – окреслив плани каталонський президент. Маріано Рахой відповів, що не уникатиме жодних способів, щоби зупинити референдум. Трохи більше, ніж за тиждень до голосування Мадрид відправив до Каталонії додаткові поліцейські сили. Також уряд призначив «технічного директора» – полковника Громадської Гвардії Іспанії Дієго Кобоса – для посиленого спостереження за діями правоохоронців у регіоні.

Державний уряд підтвердив: поліція блокуватиме виборчі дільниці в усій Каталонії. Доказом цього стали «візити» правоохоронців до друкарень із бюлетенями та складом із скриньками для голосування. Також уряд Іспанії перебрав на себе контроль над коштами Каталонії: фінансування інфраструктури і освіти регіону зараз відбувається безпосередньо із державного бюджету.

Економіка незалежності

«У нас є своя мова. Своя, не така, як кастильська, культура. Зрештою, ми мали свою державу. То чому нам не дають стати незалежними знову?», – директор цифрової версії каталонської газети «El Punt Avui» Андреу Мас розповідає, як щорічно 11 вересня тисячі чи навіть мільйони каталонців виходять на демонстрації у містах регіону. У цей день вони згадують втрату незалежності у XVIIІ столітті: «Може здатися дивним – відзначення втрати держави. Але щороку 11 вересня ми демонструємо, що хочемо її відновлення».

Каталонська державність – один з історичних конструктів, який ґрунтується на
середньовічних правах і привілеях каталонських графств і міст. Їх інкорпоровали у Короні Арагону і ліквідували на початку XVIII століття представники династії Бурбонів. 11 вересня 1714 року вони підкорили Барселону. Від цього часу каталонці встигли пройти від заборони використання їхньої мови у державних документах до утворення свого парламенту. До середини XIX століття національна еліта сформувала концепцію окремішності каталонської нації. Із того часу вона усе більш наполегливо говорить про необхідність правового суверенітету Каталонії.

«Каталанізм [рух за каталонський суверенітет – авт.]визнавав каталонців окремим народом, але був лояльним і до королівської влади у Мадриді. Жителі регіону відчували себе частиною великої Іспанії. Це диктували економічні причини: Каталонія була промислово розвиненим регіоном, який збував свою продукію лише на внутрішньому іспанському ринку», – говорить доцент кафедри світової історії нового і новітнього часу Українського католицького університету, спеціаліст з Іспанії Богдан Чума . Саме через рівень індустріалізації тут сформувався рідкісний феномен: прихильниками каталонської революції стали як праві, так і ліві політичні сили регіону. Це підтвердило одностайність каталонців у прагненні стати незалежними.

Каталонія на карті Іспанії / wikipedia.org

Уперше ідею незалежності підняли каталонські праві на початку XX століття. Про будь-який особливий статус регіону не могло бути й мови під час диктатур Хосе Антоніо Прімо де Рівери та Франсиско Франко, маючи короткий період розширення прав у 1930-тих – часи другої іспанської республіки. Автономію Каталонії встановили вже по смерті Франко, коли було прийнято теперішню Конституцію Іспанії – 1978 року. Регіон отримав розширені мовні та культурні права, власний уряд – Женералітат.

«Іспанія між 1950 і початком 1980-тих здійснила стрибок у розвитку. Це була друга у світі економіка за темпами росту. Каталонія відіграла велику роль у цьому – маючи найбільший у країні промисловий потенціал», – Богдан Чума пояснює, що період економічного розвитку Іспанії заклав фундамент ще однієї причини каталонського відокремлення. Сприяючи зростанню цілої країни, Каталонія зростала чи не найдинамічніше за всі інші її регіони.

«Розбудова промисловості сприяла внутрішній міграції. Із найбідніших районів Іспанії приїздили до Каталонії у пошуках роботи. Це була іспанізація, але несвідома. Адже об’єктивно у регіоні бракувало робочих рук», – говорить Богдан Чума.

Новий раунд перемовин щодо незалежності припав на середину 2000-них. Каталонський уряд запропонував новий статут автономії. Він мав розширювати права регіонального уряду у культурній та освітній сфері. До нього мали перейти контроль фінансів, комерції, стану довколишнього середовища. Також за реформою у Каталонії з’являлася своя поліція. Ці зміни заблокувала опозиційна консервативна Народна партія та Республіканська лівиця Каталонії. Перша – вважала, що Іспанія має бути унітарною країною, друга – що автономія не може стати заміною незалежності.

Женералітат, передчуваючи такий розвиток подій, організував у Каталонії референдум стосовно підтримки нового статуту. 2006 року із 73% підтримки документ набув чинності – його легітимність визнав уряд у Мадриді. 2010 року Народна партія, що на той момент вже стала партією влади, звернулася до Конституційного суду із вимогою визнати референдум 2006 року невідповідним Конституції. Феміда скасувала результат плебісциту, пославшись на низьку явку: мовляв, 49,41% виборців не можуть вирішувати долю цілого регіону.

На появу цієї ініціативи Народної партії впливала не лише її обіцянка підтвердити унітарний статус Іспанії. 2009 року, коли потрібно було шукати інструментів відновлення від кризи, фінансова свобода Каталонії на фоні інших регіонів не здавалася іспанським політикам доцільною.

«Ми хотіли би перемовин. Але коли Конституційний суд скасував результати нашого референдуму, ми зрозуміли, що цим людям не потрібні ми. Їм потрібні лише наші гроші», – Андреу Мас впевнений, що саме у той момент більшість каталонців стали послідовними незалежниками. Із того часу для іспанського уряду невпинно зростає ризик втратити 7,5 із 46,5 мільйонів населення і п’яту частину ВВП.

Каталонія проводила вже три референдуми – 2009, 2011 і 2014 роках. У перших двох випадках самі каталонці визнавали нелегітимність голосування: дільниці організували лише у декількох містах регіону. 2014 року усе було схоже на теперішню ситуацію: Женералітат оголошує референдум, Конституційний суд Іспанії визнає його неконституційним – і каталонці підкорюються суду. Голосування тоді все ж відбулося, але Женералітат представив його як рекомендаційне. Він мав би показати Мадриду, чого хочуть жителі Каталонії: 88% підтримали незалежність.

Відкриті до мовчання

«Уряд Іспанії, як і будь-який уряд, хоче зберегти все, як є», – старша наукова співробітниця Барселонського центру міжнародних справ Кармен Клодін так окреслює головну мотивацію Мадрида у теперішні дні. Вона говорить, що аргумент уряду «Один регіон не може вирішувати питання територіальної цілісності всієї країни» є свідченням іншої обставини: «Потрібно мати на увазі, що Іспанія не складається лише з односторонніх каталонського, баскського чи ґалісійського націоналізмів. Є й інший достатньо важливий – іспанський історичний націоналізм. Цю ідею можна знайти у теперішньої керівної Народної партії. Приховано її підтримують деякі лідери Іспанської соціалістичної робітничої партії [сьогодні в опозиції – авт.]. Це означає, що більшість Іспанії не готова прийняти незалежність Каталонії. Не тільки тому, що це буде одностороннє рішення. А й тому, що більшість не розуміє, чому і навіщо це станеться».

Іспанський політикум не готовий говорити про незалежність Каталонії. Вибори 2015 року похитнули монополію на владу двох партій – Народної і Соціалістичної робітничої. Чверть місць у парламенті забрав соціал-демократичний  союз «Ми можемо» і шосту частину – ліберальна партія «Громадяни». Богдан Чума говорить, що ані традиційні, ані нові політичні сили не хочуть визнавати незалежності Каталонії. Лише союз «Ми можемо» припускає нові перемовини із регіоном і можливість політичної реформи країни.

Уряд Іспанії більше не коментує майбутній референдум. Він вдався до радикальних дій. Поліція заблокувала більшість ймовірних дільниць, де може відбутися голосування. Також вона зайняла комунікаційний центр уряду Каталонії. Мадрид хоче, щоби у референдуму каталонців не було системності.

Карлес Пудждемон і Маріано Рахой на брифінгу після теракту в Барселоні у серпні 2017 / SERGIO BARRENECHEA EFE

Це змусило Карлеса Пудждемона пояснити позицію керівництва Каталонії. Він зазначив, що уряд регіону не відмовляється від наміру оголосити незалежність протягом 48 годин. Утім, за його словами, остаточно незалежною країна стане пізніше: «Якщо Каталонія проголосує за незалежність, ми використаємо ці результати як початок для діалогу щодо незалежної країни. Але перш за все, ми хочемо узгодити цей процес, особливо з Іспанією».

Пудждемон говорить про серію перемовин із Мадридом та Брюсселем. Він підкреслює, що жителі Каталонії хочуть лишатися громадянами ЄС. Натомість голова Європарламенту Антоніо Таяні певен, що «будь-яка акція проти конституцій держав-членів ЄС є акцією проти правової системи ЄС». Водночас керівник Єврокомісії Жан-Клод Юнкер готовий визнати «так» на референдумі у Каталонії. У будь-якому разі, Каталонія автоматично не стане членом ЄС. Потім її вступ може заблокувати Іспанія.

Майбутні труднощі змушують Карлеса Пудждемона шукати політичних рішень, що могли б влаштувати Іспанію. Він пропонує Мадриду перехідний період, за час якого можна буде вирішити всі суперечності. Так само він підкреслює: Каталонія готова говорити про інший шлях вирішення проблеми, який би запропонував іспанський уряд. Але Мадрид поки відкидає будь-яку можливість говорити про поступки Барселоні.

Богдан Чума вважає, що у Маріано Рахоя у цій ситуації є набагато ефективніший засіб, аніж посилення поліцейського корпусу у Каталонії: «Ідею незалежності не підтримує абсолютна більшість населення регіону. За усіма опитуваннями вона ніколи не набирає 50% підтримки. У регіоні є мовчазна більшість, яка не ходить на голосування. В основному, це іспаномовні громадяни, які з’явилися тут внаслідок промислового буму 1960-тих років. Уряд Іспанії міг би раніше працювати над тим, щоби мобілізувати цих людей, заявляти про свою позицію. Але він вводить додаткову поліцію».

2 жовтня

Велика любов Каталонії – футбольний клуб «Барселона». Це одна із найкращих команд світу. Уявити її без матчів проти найзапеклішого суперника – мадридського «Реала» – неможливо. Якщо Каталонія стане незалежною, «Барселона» може перестати регулярно грати проти мадридського клубу.

«У нас є чимало команд у Каталонії. Щось вигадаємо. Зрозумійте, це важливіше за футбол. Ми це робимо не тільки для себе – ми це робимо для всього світу. Коли країни Центральної і Східної Європи виборювали незалежність, кращою ставала ціла Європа», – Андреу Мас запевняє, що незважаючи на дії іспанської поліції, референдум таки відбудеться. За його словами, громадянам Каталонії важливо показати Мадриду, що ніхто, крім них, не може визначати їхнє майбутнє.

Збірна Каталонії з футболу , матч проти Капо-Верде, грудень 2013 / dailymail.co.uk

«Головне питання не те, чи відбудеться референдум. Важливіше, що це буде за референдум. Нагадую: немає списків, немає показника, що можна вважати прийнятним порогом (51%?), немає спостерігачів», – Кармен Клодін пояснює, чому опонентам незалежності Каталонії серед її громадян важливо не йти на недільний референдум. За її словами, навіть голосування «НІ» легітимізує його. Вона зазначає, що проведення легітимного референдуму важливе для подальших перемовин між Барселоною та Мадридом. Але ці перемовини просто ігнорує правляча Народна партія.

Уряд Каталонії хоче вирішити проблеми «розлучення з Іспанією» у правовий, переговорний спосіб. У цьому його підтримують його громадяни. Мадридська газета El Pais провела опитування серед 2200 респондентів у Каталонії. 82% із них вважають, що вирішенням ситуації довкола регіону є погоджений і легальний референдум. Хоча лише 34% вірять, що таке голосування можливо організувати. Зрештою, 57% вважають, що Карлесу Пудждемону варто розробити стратегію перемовин.

«Найбільша загадка – не те, що робити у неділю, а те, як діяти 2 жовтня. Іспанський та каталонський уряди заявили свої позиції і вже не зможуть відступити від них, адже зрадять своїх прихильників. Але ніхто із них не знає, що робити після референдуму: байдуже, відбудеться він чи ні», – резюмує Богдан Чума. За його словами, лідери Іспанії та Каталонії не мають чіткого плану кроків. І поки не обговорюють їх між собою.

Сьогодні декілька мільйонів людей у Каталонії можуть прийти до виборчих дільниць. У більшості випадків вони зустрінуть заблоковані правоохоронцями двері. Досі коректна поведінка поліції та демонстрантів у регіоні не призвела до сутичок. Найімовірніше, до них не дійде і 1 жовтня. Але всередині Європейського Союзу назріває ще одна серйозна політична криза, вирішення якої політики поки старанно уникають.