Як каталонський референдум змінить Європу і до чого доведуть пристрасті у ВР. Політогляд тижня

Каталонія

1 жовтня 2017 року може стати в світовій історії початком кінця суспільно-політичного устрою, який був утверджений багатьма міжнародними угодами після двох світових воєн.

Саме в цей день, незважаючи на шалений тиск влади Іспанії, в Каталонії все ж таки відбувався референдум про її незалежність і утворення нової республіки. І за інформацією каталонського уряду, майже 2,26 млн. каталонців проголосували «за» таку ідею, а це 90% тих, хто взяв участь у голосуванні.

Читайте також: Уникнути кризи: Каталонія і точка неповернення

Щоправда, це лише трохи більше 42% усіх виборців Каталонії. Але факт залишається фактом. Зрозуміло, що влада у Мадриді не визнає цей плебісцит і називає його антиконституційним. А влада каталонської автономії, посилаючись на норми ООН про право на національне самовизначення, говорить, що референдум законний і на 9 жовтня запланувала розгляд результатів референдуму в місцевому парламенті.

Чому цей день може стати початком кінця сучасної політичної системи? Та лише тому, що вперше з часів завершення Другої світової війни, зміна кордонів може відбутися в рамках так званої «правової» держави з розвиненою демократією.

До цього часу, такі процеси відбувались або в тоталітарних державах, або в державах зі слаборозвиненою демократією. Ще більш ускладнює цей процес той факт, що Іспанія входить до ЄС, який і так останнім часом переживає не найкращі часи. Каталонія, скоріш за все, уже не здасться і буде гнути свою лінію незалежності до переможного кінця.

А в умовах інформаційного суспільства жорстко придушити такі відцентрові настрої уже не вдасться. Саме відцентрові, а не сепаратистські, настрої і будуть основним викликом для нової світової еліти. За каталонцями, найімовірніше, послідують баски. Такі ж настрої отримають новий поштовх і в Великобританії, Бельгії, Італії та Польщі. І в найближчі десятиліття ми отримає кардинально нову політичну мапу Європи.

Тим паче, що керівництво ЄС зайняло в черговий раз вичікувальну позицію, назвавши каталонський референдум «внутрішнім питанням Іспанії».

Звичайно, що такі тенденції не залишаться непоміченими і в Україні. І тут мова йде зовсім не про Донбас з їхнім бажанням мати власні республіки, адже ці землі ніколи не були незалежними і не мають своєї багатовікової історії. Я навмисне не чіпляю питання Криму, адже там ситуація кардинально відрізняється від ситуації на Донбасі, адже корінне населення Криму там знаходиться в меншості і тому фактично нічого не вирішує. За них все вирішує переселене і асимільоване населення з території колишнього Радянського Союзу, яке по сьогоднішній день живе ностальгією за своєю колишньою «могутньою» батьківщиною.

А мова йде про західні терени нашої держави: Буковину, яка тяжіє до Румунії, Закарпаття, яке хоче розмовляти угорською мовою, чи Галичину, яка тісно пов’язана з Польщею, але є такою ж гордою нацією, як і каталонці в Іспанії. Поки вся увага нашої влади і нашого суспільства прикута до південно-східних кордонів, ми можемо отримати сплеск відцентрових настроїв на заході України.

Гаряча Верховна Рада

Цього тижня активно запрацював законодавчий орган України – Верховна Рада. І не просто запрацював, а розглянув тисячі поправок до двох законопроектів, які дають старт двом реформам, на які робить ставку кандидат в Президенти України 2019 року Петро Порошенко.

Читайте також: Пенсійна реформа торкнеться тільки 45% пенсіонерів, – економіст

3 жовтня парламентарі проголосували за зміни до Господарського процесуального, Цивільного процесуального кодексів, Кодексу про адміністративне судочинство України та інших законодавчих актів, які ніби-то мають дати старт судовій реформі в Україні.

Без голосів Опозиційного блоку цей законопроект не пройшов би. Але голосування частини опоблоківців викликало розкол в цій партії: Новинський заявив про створення опозиційної платформи в рамках Опоблоку, а Добкін і взагалі вийшов зі складу цієї партії. Останній таким кроком, скоріш за все, почав свою президентську кампанію.

Цього ж дня нардепи вирішили не розслаблятись і проголосували за пенсійну реформу. Не знаю, наскільки можна цю реформу називати «реформою», але основне завдання, яке поставив Порошенко перед Урядом, виконане. Понад 10 мільйонів пенсіонерів отримають з 1 жовтня підвищені пенсії – від 200 до 1500 гривень щомісяця.

Читайте також: Юридичні лабіринти львівських замків

Саме з цього моменту можна починати офіційний відлік передвиборчим перегонам, як президентським, так і парламентським. Тепер будуть активізовані соціологічні служби, які уже, починаючи з листопада-грудня, активно вимірюватимуть вподобання українських виборців. Незважаючи на те, що обидва ці законопроекти викликали значний резонанс, як в українському політикумі, так і в суспільстві, та уже навіть є зареєстрований законопроект про скасування цих двох реформ, ніхто їх уже рухати не буде, адже вони скеровані на те, щоб підняти рейтинги влади.

Найгарячіше відбувався розгляд двох президентських законопроектів, скерованих на реінтеграцію Донбасу – №7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях» та №7164 «Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей».

Обидва законопроекти отримали статус невідкладних. Однак невідкладно їх розглянути не вдалось – бійки в парламенті, блокування президії, димові шашки. Це все ми знову побачили у стінах парламенту. Під стінами Верховної Ради – запалена гума та бійки з поліцією, в основному націоналістів зі «Свободи» та «Нацкорпусу».

Читайте також: «Виключно в інтересах громади Львова»: Садовий визнав, що зустрічається з російським олігархом

Попри усі ці дебоші – у п’ятницю ці законопроекти усе ж таки були проголосовані, хоча із вилученням згадки про Мінські угоди. Що це дає для України? Врешті ми на законодавчому рівні відійшли від гібридної війни – АТО, і визнали, що у нас є окуповані території. І окупантом є Російська Федерація.

Врешті Президент взявся за безпосередньо делеговані йому повноваження Українським народом – оборону нашої держави. І уся ця істерія нардепів від Самопомочі, Свободи чи Батьківщини, є нічим іншим, як політиканством і зароблянням собі додаткових балів на речах, які не належать до їх функціональних обов’язків. Так, у нас немає політичних сил, які б говорили про те, що про Донбас потрібно забути. Усі погоджуються, що повертати ми його будемо, але ніхто не говорить як.

Позиція Порошенка – незмінна: повертати ми його будемо лише шляхом дипломатичних перемовин. Але для того, щоб вести ці перемовини, потрібно, щоб було щонайменше дві сторони конфлікту. Допоки у нас тривала антитерористична операція, то перемовини ми не мали з ким вести. Тепер у нас з’являється друга сторона конфлікту – Російська Федерація. Ба більше, у нас з’явилась і третя сторона конфлікту – представники так званих органів влади так званих ДНР і ЛНР, які набули своїх повноважень за сприяння окупанта.

І хочемо ми цього, чи ні, влада змушена буде сідати за стіл перемовин із цими маріонетковими «урядами». Іншого шляху повернення окупованих територій у нас немає.

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Ілюстрація: Ігор ДАНИЛИХА