Як політтехнологи перетворили великий протест на «Міхомайдан». Політогляд тижня

22689946_1588652101173868_567606981_o
Фото: http://ukrreporter.com.ua

Про те, чому протести у столиці переросли у театралізоване дійство, як на це відреагувала Львівщина та через що у Європі все частіше перемагають партії "правого" нахилу, читайте в політичному огляді тижня.

Міхомайдан

17 жовтня по всій Україні мали відбутись акції за прийняття так званої «великої політичної реформи», яка передбачає три основні вимоги: зняття депутатської недоторканності, створення антикорупційного суду і прийняття нової виборчої системи за відкритими списками.

Але завдяки вдалим політтехнологіям влади, ця акція перетворилась на так званий Міхомайдан, який крім сарказму і іронії нічого не викликає у пересічного українця. Тепер зрозумілою стала усім «гранична гра Порошенка» і для чого її тоді затіяли на західному кордоні України.

Саакашвілі і далі продовжує на відмінно виконувати свою місію, задля якої його прибрали із виконавчої влади і вручили йому прапор опозиціонера – дискредитувати увесь опозиційний рух і не дати йому перетворитись на реальну і потужну альтернативу владі.

Читайте також: У Києві починається акція під Верховною Радою (фото)

Завдяки ідеально інформаційно та політтехнологічно вибудуваній кампанії, влада перетворила колишнього президента Грузії, яким так сильно захоплювалось українське суспільство, на «політичного клоуна», який буде псувати все, що би собі не запланували опозиційні політичні сили.

Саме так сталося із цією акцією, яка планувалась більше місяця і мала би спровокувати справжню політичну кризу і призвести щонайменше до позачергових парламентських виборів. Але акція, попри всі потуги і намагання, перетворилась на велику політичну бульбашку.

Цю політичну пастку уже розкусили очільники найбільших опозиційних сил – Тимошенко, Садовий і Тягнибок. Їхні партійці ніби-то і брали участь у цих пікетуваннях, але самі партійні боси фактично не були присутні там, спостерігаючи за всіма процесами з боку. І правильно зробили.

Псевдомайдан апріорі був приречений на поразку і дискредитацію усіх, хто у ньому активно брав участь. Українське суспільство не готове до чергової «революції», бо, по-перше, її немає кому робити, а по-друге, вимоги «великої політичної реформи» не відповідають реальним потребам українців.

Зняття депутатської недоторканності – обіцянка, яку українці чують, мабуть, уже років 20. За ці роки пересічному виборцю уже стало байдуже, чи нардепи, яких вони обирають, мають імунітет, чи ні. Головне, щоб вони займались тими справами, задля яких їх і обирають до парламенту – писали справжні закони, які здатні позитивно вплинути на добробут доторканного українця.

Читайте також: Прощавай, радянська медицино, – депутати проголосували за медреформу

В таких умовах ми готові терпіти 450 привілейованих членів суспільства. Але, при цьому, у нас врешті має запрацювати правоохоронна система. Створення антикорупційного суду – вимога, яка насправді цікавить лише невелику частину суспільства. Більшість населення просто не розуміє, для чого нам якийсь спеціальний антикорупційний суд, якщо у нас взагалі не функціонує судова система.

Ми уже маємо спеціальні антикорупційні органи – НАБУ, НАЗК, САП, але справжньої і дієвої боротьби з корупцією ми так і не побачили. Гарантії того, що після створення антикорупційного суду система запрацює, ніхто не дає. Нам наголошують на тому, що це вимога наших кредиторів, але ж в тому і полягає суть проблеми: не все, що вимагають наші закордонні партнери, підтримується українським суспільством.

Скоріше навіть навпаки: більшість з того, що вимагають наші кредитори, якраз і здатне викликати обурення і масові акції протесту українців, але якщо цього не сталось через шалену інфляцію і ріст цін, то цього не станеться і через якісь політичні вимоги, якими б правильними вони не були.

Читайте також: На Львівщині реалізують 10 нових проектів за кошти Євросоюзу

Ну, і так звані відкриті списки. Про них говорять теж щонайменше років 10. І усі ці роки намагаються змінити виборчу систему. Але ніхто так і не запропонував якийсь реальний варіант нової системи виборів з відкритими списками. Я взагалі не розумію, як можна в державі, де зареєстровані понад три сотні політичних партій і з них близько сотні бере участь у всіх виборах, запровадити систему з відкритими списками. А якщо ця система буде аналогічною до тієї, що була запроваджена на місцевих виборах 2015 року, то краще тоді взагалі нічого не змінювати. Бо тоді ми остаточно розчаруємось в інституті виборів, перестанемо розуміти за кого ми голосуємо і хто представляє наші інтереси у парламенті.

Інертна Львівщина

Згадувана акція на підтримку «великої політичної реформи» відбулась і у Львові. Тривала вона аж півгодини і участь у ній взяли щонайбільше 50 осіб.

Постояли під стінами облради, порозкладали символічні парасольки, які символізували захист від політичної корупції, дали кілька коментарів кільком журналістам, які прийшли подивитись на це «дійство», і розійшлись.

Читайте також: «Цар» продовжують засідати на троні… – працівники Олеського замку звернулися до президента

Це, мабуть, все, що можна написати про цю «акцію протесту». Та й чого можна було очікувати від організаторів, які прийшли вимагати від депутатів облради прийняти звернення до своїх колег-парламентарів щодо необхідності проголосувати за цю «реформу», але навіть не знали, що ще тиждень тому обласна рада уже прийняла таке звернення. Погодьтесь, це виглядало смішно. І нехай не ображаються колеги, які активно брали у ній участь. Але непотрібно лізти у політичні процеси, будучи далекими у них. Бо таким чином, можна не лише дискредитувати себе, але й увесь громадський сектор, який останнім часом і так переживає не найкращі часи.

Європейські виборчі тенденції

Черговою європейською країною, де завершились виборчі перегони, цього тижня стала Австрія. Після розпаду правлячої коаліції там були оголошені дострокові парламентські вибори.

І перемогу на них здобула Австрійська консервативна народна партія на чолі молодим політиком Себастіаном Курцем, який є чинним главою ОБСЄ, а до того очолював Міністерство закордонних справ Австрії. Партія, яку він очолює, сповідує близьку до правої ідеології і нову правлячу коаліцію, найімовірніше, буде формувати із відверто ультраправою партією «Свобода», яка здобула друге місце на цих виборах.

Читайте також: Перевал розбрату. Україна з Польщею знову сперечаються через історію

Австрія, звичайно, не настільки впливова в Європейському Союзі, як Німеччина чи Франція. Але черговий прихід правих сил до влади там підтверджує загальноєвропейську тенденцію – все більше невдоволення європейців традиційними консервативними політичними силами і спроби пошуку нових лідерів серед радикальних партій, які мають кардинально відмінні погляди, особливо в питаннях міграційної політики.

Вибори в Австрії. Фото www.oe24.at

Та й спільне європейське майбутнє цими політиками ставиться під сумнів. Зрозуміло, що європейські праві все ще знаходяться в меншості, але тенденція для зростання їхньої популярності є вже очевидною. Тому не звертати увагу на це не можуть ані європейські очільники, ані українська влада, яка так прагне увійти до євроспільноти.

Адже до наступного витка виборчих перегонів ситуація може кардинально змінитись і ті, що поки що знаходяться у меншості, можуть отримати тотальну більшість у найвпливовіших парламентах Європи. А до чого можуть призвести ультраправі у владі нагадувати, думаю, не варто.

І не потрібно у всіх цих тенденціях шукати «руку Кремля», як це зараз люблять робити. Ця «рука» не настільки впливова та й зайнята вона зараз своїми виборами і проблемами. Та й невже ви все ще вірите у те, що країна (якою б великою і могутньою вона себе не вважала), яка зазнає шалених економічних втрат від не найжорсткіших європейських санкцій, здатна впливати на вибори у всіх великих країнах Європи?

Справа тут зовсім в іншому. Просто європейський розбещений виборець втомився. Втомився ходити на вибори. Втомився обирати з-поміж тих самих традиційних політичних сил, які теж «втомились» бути при владі. Втомився чекати чогось нового від своїх лідерів. Втомився від еволюційного шляху розвитку. Їм хочеться чогось нового, радикального. Саме тому вони намагаються його шукати. А шукати його особливо немає де. Бо таку політичну систему нам вибудували наші еліти.

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: