Треба забути про довідки взагалі, – Яніка Мерило про успіхи електронного урядування в Україні

IMG_6081
Яніка Мерило – фото Дарії Скрипнюк

Чотири роки тому Україна була централізованою, забюрократизованою державою. Нездатна до суттєвих змін, вона віддалялася від цивілізованого світу. Чи вдалося це змінити, під час виступу у Львові розповіла експертка Держагентства із питань електронного урядування України, радниця мерів Дніпра і Львова Яніка Мерило.

Про здобутки електронного урядування

Дехто ігнорує зміни. Закон говорить, що усі тендери мають бути електронними. Але є такі міста, що проводять їх по-старому. Просто не хочуть – і це продовжується.

В Естонії це також було, але за 15 років у країні змогли створити повноцінне електронне урядування. Теперішній український уряд набагато кращий, ніж був попередній. Я боюся, що він кращий, ніж буде наступний. Якщо подивитися на соціологію і подумати, який уряд ми отримали б, якби вибори були завтра? Це непогана можливість зробити щось вже сьогодні.

Вікно можливостей є, але повної політичної волі у країні немає. Закон, що можна надавати послуги за допомогою мобільного телефона, ми приймали три роки. Хоча всі казали, що вони за. Це новий тренд: стверджувати, що щось дуже потрібно – і не голосувати за це.

Але за ці два роки ми вже створили деякі механізми для надання електронних послуг. Гадаю, що закон про електронні ID є великою перемогою. Раніше нічого не можна було робити з електронними підписами. Перемогою є Prozorro. Хоча і тут є багато «зради», про яку ми ще не знали. Бюджет участі є вдалим проектом. Він не масштабний, не є повноцінною електронною демократією. Але це інструмент прямого впливу. Перемогою є відкриті дані. Тепер потрібно почати ними користуватися.

Є ще над чим працювати. В Естонії колись створили центр кібербезпеки. Зараз ми зробили маленький прототип у Дніпрі. Має бути розуміння, що кібервійна тільки починається. В Естонії вона вже була: 2007 року відбулася перша атака на електронне урядування. Хотіли зламати реєстри, щоби послуги не працювали.

У нас можна голосувати на виборах через інтернет. Щоразу під вибори хтось обіцяє, що зламає принаймні один голос, щоби показати, що цей механізм не працює. Жодного разу це не вдалося, адже Естонія вкладає ресурси і свідомість у кібербезпеку. Цього поки немає в Україні.

Є також перехід до електронної демократії: петиції. Це поки працює не дуже ефективно, адже до кінця не зрозуміло, як влада має реагувати на такі звернення. Чи вона повинна їх виконувати, чи повинна просто розглядати? Є проблема із розумінням громадськості петицій. Наприклад, згадайте найперші прохання: дозволити носіння зброї та відправити Юлію Тимошенко посланницею до Гондурасу. Обидва проекти Президент не підтримав.

Якщо резюмувати: чимало електронних інструментів в Україні є, але вони поки неповноцінно працюють.

Яніка Мерило під час виступу у Львові 20 жовтня – фото Дарії Скрипнюк

Про швидкість запровадження електронного урядування

Щоби ці інструменти швидше впроваджувалися, потрібно насамперед ходити на вибори, свідомо вибирати і робити висновки із того, що ви вибрали. Але це тільки початок.

Потрібен позитивний тролінг політиків. Ви уявляєте, що п’ять років тому ви пишете щось у Facebook Азарову або Арбузову, а вони вам відповідають? Я знаю, що Володимир Омелян, Арсен Аваков, Макс Нефьодов вечорами самі відповідають на запитання і критику у Facebook. Тобто, громадськість довела, що треба враховувати її думку. Поки вони виходять на зв’язок, не треба припиняти позитивний тролінг.

Також потрібно створювати позитивну конкуренцію. Зараз якщо у якомусь місті запроваджується успішна ініціатива, то жителі іншого питають у свого керівництва: чому у нас такого немає. Геннадій Кернес за одним опитуванням був мером, який найбільше гальмує електронні нововведення. Так він образився і питав, що треба робити, щоби інновації швидше запроваджували у Харкові.

Про спротив інноваціям

Є традиційний набір відмовок тих, хто не хоче змін:

1) «не на часі»;
2) «у нас все інакше»;
3) «ми не готові»;
4) «це ж Україна».

Думаю, що якби сьогодні була можливість не стояти в черзі та не давати хабарі, більшість це робила би. У цьому відповідь на запитання, готові ми чи ні до електронного урядування. Зрозуміло, що для цього потрібно провести велику роботу.

Коли Естонія створювала електронний світ, то вона проводила масштабну інтернетизацію країни. Інформаційна мережа стала таким же соціальним правом, як вода та електрика. Коли Україна продавала 3g і 4g ліцензії, то в умовах потрібно було вказати, що провайдери мають робити не лише те, що комерційно вигідно, а також мають діяти соціально відповідально. Вони повинні були б провести 3g і 4g до маленьких містечок і селищ, де бізнесу не завжди вигідно працювати, але потрібен інтернет.

Яніка Мерило під час виступу у Львові 20 жовтня – фото Дарії Скрипнюк

Є багато технічної роботи, але ментально ми готові до електронного урядування. Пригадую, коли ми робили паралельно електронний підрахунок голосів на виборах мера у Дніпрі та Львові. Тоді збігалася кількість голосів, але не зовсім збігалися результати із даними ТВК. Представники однієї партії сказали нам, що це підтверджує неготовність до електронних виборів.

Бразилія готова, Киргизстан готовий, Росія готова – а ми не готові? Можливо, політики і не готові. Ми вже можемо це робити.

Про майбутні нововведення

Я очікую, щоби скасували довідки як такі. У мене є дві «улюблені» довідки: про несудимість і про склад родини. Я знаю, чи мене судили. Я знаю, хто мій чоловік і діти. Навіщо мені потрібна довідка, щоби дізнатися про це? Якщо якомусь держоргану хочеться це знати, нехай він запитає в іншого держоргана, а не у мене.

Зараз у Дніпрі створюють реєстри мешканців для різних служб. Якщо треба буде оформити субсидію, то відділи соцзахисту просто питатимуть дані в інших відділів. Мешканці дозволяють дивитися ці дані.

Першим кроком була електронна черга. Далі треба скасувати половину чи більше довідок. Далі – забути про них взагалі. Треба відкрити усю інформацію, яка не є державною чи комерційною таємницею, не особисті дані. І треба дати усім службам доступ до всього.

Зрозуміло, що із довірою до влади є певний нюанс: держава може використовувати наші дані для обмеження свободи. Але вдалим є приклад Естонії. Там є своєрідний кабінет громадянина: він бачить, хто і коли запитував його особисті дані. Естонець має право дізнатися, навіщо запитували дані.

Одного разу трапився випадок. Співробітниця дорожньої поліції мала доступ до бази даних служби. Її подруга попрохала знайти чоловіка, якийсь кудись поїхав і не платив аліменти. Та знайшла його у базі. Він це побачив. Але чоловік подав до суду і виграв, адже ця співробітниця поліції не мала права з’ясовувати такі дані – у неї не було підстав.

Про технології і старше покоління

У мене є подруга, «напарниця електронної революції». Їй 65 років, вона головна лікарка одного медичного центру Дніпра. Із її центру почали запускати електронну медицину, тому що вона завжди була реформаторкою. Більше 40% її працівників – люди похилого віку. Реєстратура – уся похилого віку.

За місяць від впровадження електронної реєстрації, 40% усіх пацієнтів почали записуватися на прийом онлайн, половина лікарів стала записувати на наступний візит через комп’ютер. Усі ці люди навчають інших, як запускати електронну революцію.

Зараз ми хочемо запровадити електронний рецепт. Починатимемо із цього центру.

Я думаю, це міф: людей похилого віку неможливо навчити користуватися електронними послугами. Звісно, хтось не зможе цього зробити. Але для них лишаються старі умови. Статистика говорить, що більше й більше людей користуються онлайн-медициною.

Підготував Михайло Драпак

Фото: Дарія Скрипнюк

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: