Як виглядав би склад ВРУ за новим Виборчим кодексом

Якби парламентські вибори 2014 року проходили згідно Виборчого кодексу авторства Парубія, який депутати підтримали у першому читанні, то у Раду пройшли б сім партій. Кожна мала би близько 10 «захищених» кандидатів.

Верховна Рада дала старт виборчій реформі. Нардепи в першому читанні, 226 голосами,  підтримали Виборчий кодекс авторства спікера парламенту Андрія Парубія. Цей кодекс запозичили у народного депутата 6-ого скликання Юрія Ключковського, який пропонував такі зміни ще у 2007 році. Утім тоді  мажоритарники не дозволили провести реформу.

Коротко про проект Виборчого кодексу

• Формується 27 виборчих регіонів, межі яких загалом враховуватимуть межі областей.
• Кожна партія формує і затверджує два типи списків:
  • єдиний список кандидатів у загальнодержавному окрузі (список з 450 кандидатів)
  • та регіональні списки, за який безпосередньо і голосуватимуть виборці (кількість кандидатів у списку визначатиметься від кількості виборців у регіоні). Кожен із кандидатів у загальнодержавному списку включається в один із регіональних списків.
  • Порядок кандидатів у регіональному та єдиному списку визначається партією.
• Виборець у бюлетені буде заповнювати лише два віконця: номер партії, яку підтримує, та додатково номер кандидата з регіонального списку від цієї партії, якого він підтримує. Якщо такого депутата нема – голос зараховується за партію.
• Виборчий бар’єр – 4%, які партія має набрати в усій країні
• ЦВК підсумовує загальну кількість голосів виборців, які віддали за партії, що подолали 4%, та ділиться на кількість депутатів ВР. Таким чином визначається виборча квота. Наприклад, у 2014 році за партії-переможці було віддано 12 987 009. Поділивши цю цифру на 450, ми отримали виборчу квоту – 28 860 голосів. По суті, це «ціна» одного депутата.
• Після голосування, в першу чергу, визначається кількість отриманих мандатів партіями-переможцями у кожному окремому виборчому регіоні. Формула проста: загальна кількість отриманих голосів у регіоні поділена на виборчу квоту. Якщо партія отримала у регіоні 100 000 голосів, то необхідно цю цифру поділити на 28 860. Партія отримає 3 мандати по цьому списку. 3 мандати – це 86 580 голоси. Ще залишається 13 420 голосів. Вони йдуть у загальнонаціональний список.
• Відповідно по списку визначається 3 кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів виборців. Якщо є однакова кількість голосів, вище буде той кандидат, який має вищий порядковий номер.
• Усі невикористані голоси в кожному регіоні йдуть на загальноукраїнський список. Як і голоси віддані у закордонному виборчому окрузі.
• Кандидат, що пройшов по регіональному списку, викреслюється із загальнодержавного.

Розглянемо на прикладі парламентських виборів 2014 року. Щоправда, ми використаємо умовних 25 регіональних списків (24 області + місто Київ). Таким чином до ВРУ пройшла б партія «Свобода», яка отримала 4,7 % підтримки виборців та отримала 26 мандатів.

Кожна з цих партій отримала б достатній залишок голосів, щоб по загальнонаціональному списку пройшли 10 депутатів.

Наприклад, Радикальна партія, яка отримала 1 173 131 голос, – це 40 мандатів. По регіональних списках пройшло 28 депутатів. 12 депутатів пройшло б за загальнодержавним списку завдяки залишку, який з усіх областей склав 336 191 голоси. До слова «Народний фронт» отримав би таких 11 таких мандатів, а «Свобода» – 12.

Читайте також: «Рюкзаки Авакова» вкотре довели, що нам потрібний Антикорупційний суд

Таким чином робимо висновок, що цей законопроект у жодному випадку не вигідний партіям влади. Адже вони втрачають рейтинг, а в бюлетені виборці голосуватимуть саме за партії. А тут уже інтерес мажоритарників, які наберуть відповідну кількість голосів, аби піднятися у регіональному списку, та вони мають обрати партію, яка точно набере прохідний бар’єр.