дивись.info

Як львівська влада проявила себе у скандалі з міністром Ващиковскі. Політогляд тижня

Як львівська влада проявила себе у скандалі з міністром Ващиковскі. Політогляд тижня

Який тон задав політичному тижню скандал із польським міністром у Львові, чи виграє Україна у цій суперечці за історію і чому в законодавчих змінах щодо державної служби немає зради, читайте у традиційному політичному огляді.

Нове амплуа Садового

Цього тижня огляд політичних подій треба розпочати з Львівщини, адже саме тут відбулась подія, яка задала тон на увесь тиждень. Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковскі відвідав Львів з дводенним офіційним візитом. Дуже дивним офіційним візитом, як на мене.

Адже важко собі пригадати випадки, коли б офіційні візити в нашу державу найголовніших дипломатів закордонних держав відбувалися без супроводу Міністра закордонних справ України та без їхніх двосторонніх зустрічей. Але цими вихідними такий прецедент стався у Львові і завершився він скандалом через відмову Ващиковскі відвідати музей «Тюрма на Лонцького» через позицію директора цього музею Руслана Забілого в питаннях польсько-українських відносин столітньої давності.

Не знаю, чи це була спланована провокація з боку поляків, чи з боку українців, але такий розвиток подій мали б спрогнозувати, як у нашому МЗС, так і в СБУ. І не лише спрогнозувати, але й уникнути його. Бо не усвідомлювати того, що спілкування українського історика та польського політика призведе до скандалу, вони просто не могли.

Фото: Радіо Свобода

Не міг не знати про цей інцидент і львівський мер Андрій Садовий, який чомусь один єдиний з усієї львівської влади був запрошений на формальний ланч з польською делегацією. Супроводжувала львівського бургомістра його однопартійка і колишня підлегла – Ірина Подоляк. Яке відношення ця нардепка має до закордонної політики теж важко зрозуміти, адже в парламенті вона є заступником голови Комітету з питань культури і духовності.

Читайте також: Небезпечна дипломатична гра, або Навіщо польський міністр приїжджав до Львова

Однак, не дивлячись на скандал в «Тюрмі на Лонцького», така зустріч Садового з Ващиковскі відбулась. Про що говорили ці два політики достеменно невідомо. Відомо лише те, що написав Садовий на своїй сторінці у мережі Фейсбук: «…Після телефонних консультацій з Главою МЗС України п. Клімкіним, директором УІНП п. В’ятровичем, доніс до польської сторони позицію України по ключових питаннях. Зробив все можливе, аби донести думку: у нас є спільна загроза і це – агресія Росії. Будь-які спроби розкрити рани українсько-польської ворожнечі є згубними для обидвох народів. Доведено історією. Після зустрічі поінформував Міністра Клімкіна про її перебіг…», – так виглядав його коментар з невеликим постскриптумом, що «…Інцидент в Музеї «Тюрма на Лонцького» відбувся після нашої зустрічі».

Фото: Міністерства закордонних справ Польщі

Так от, в телефонні консультації з Міністром Клімкіним і головою Інституту національної пам’яті В’ятровичем Андрія Садового якось мало віриться. Про які «ключові питання» Садовий розповідав Садовий Ващиковскі теж не зрозуміло, але це точно не були питання українсько-польської історії. Адже, як повідомляє сам Садовий, інциденту в «Тюрмі на Лонцького» на момент їхнього спілкування ще не було, хоча очевидці цих подій повідомляють, що ланч відбувався уже після відвідин польським міністром музею-тюрми.

У цій ситуації хотілося б побачити офіційні коментарі вітчизняного Міністерства закордонних справ та Управління Служби безпеки України (представник якого обов’язково мав бути присутнім на усіх заходах польської делегації). Можливо тоді стане зрозуміло, як наша львівська влада уявляє собі протидію «спільній загрозі – агресії Росії»: шляхом підтримки цілої України, чи лише її частини – Галичини зі столицею у Львові?

Польський іспит для України

Після повернення додому міністра Ващиковскі у польських ЗМІ розпочався новий етап істерії навколо україно-польських відносин далекого минулого. Нам знову почали говорити про те, що ми не можемо «будувати свою ідентичність на УПА», бо поляки ніколи не погодяться «на знак рівності між армією Крайовою та Українською повстанської армією».

Нам рекомендують будувати свою націю на прикладі Героїв Небесної Сотні та солдатів, які загинули в зоні проведення АТО. Нам згадали про «освітні проблеми», через обов’язкове навчання державною мовою. Нам виставили чергові претензії щодо повернення «польській громаді церковного майна».

Читайте також: Перевал розбрату. Україна з Польщею знову сперечаються через історію

Міністр Ващиковскі публічно заявив, що не радитиме Президентові Дуді здійснювати запланований на грудень офіційний візит в Україну. А сам Президент Польщі Дуда вважає неприйнятним, що люди з антипольськими поглядами займають важливі місця в українській політиці, і чекає від президента Порошенка виправлення цієї ситуації.

Апогеєм усієї цієї істерії з боку Польщі стала поява у польських ЗМІ інформації про складання їхнім головним дипломатичним відомством чорного списку українських високопосадовців, яким буде заборонений в’їзд на територію Польщі. І першим у список персон нон-грата потрапив Володимир В’ятрович.

Читайте також: Польща може заборонити в’їзд на свою територію Святославу Шереметі

Українська влада у цій ситуації зайняла, як на мене, правильну вичікувальну позицію. І окрім повідомлення про те, що «Петро Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів України і Польщі з метою запобігання подальшої ескалації напруги між двома країнами», ми не бачимо істеричних відповідей нашого МЗС.

І тут варто віддати належне і Порошенкові, і Клімкіну. Вони прекрасно усвідомлюють, що це черговий іспит на шляху побудови справді незалежної України. Простого виходу у цій ситуації немає. Якщо ми почнемо гнути свою лінію, про те, що це все наша внутрішня політика і ніхто не буде нам вказувати, що і як ми маємо тут робити, то втратимо одного з наших стратегічних партнерів.

Польська влада зараз схиблена на своєму минулому і хоче повернути собі часи колишньої слави. Ми повинні це усвідомити і з цим змиритись. Але і поступитись у цій суперечці ми не маємо права, бо тоді ми остаточно утвердимось в статусі «молодшої сестри», якій будуть вказувати, як себе поводити у внутрішніх питаннях не лише зі сходу, але й з заходу. Тому зараз Порошенкові треба проявити увесь свій дипломатичний хист, яким він так любить хизуватись перед вітчизняними журналістами.

Президентська вертикаль

Поки всі переймалися польсько-українськими відносинами, Верховна Рада України почала відновлювати президентську вертикаль влади на місцях. Цього тижня були оперативно і блискавично внесені зміни до законодавства щодо державної служби, якими посади голів місцевих (обласних та районних) державних адміністрацій та їхніх заступників перетворили з державних службовців на політичних призначенців.

Після того, як Порошенко підпише цей законопроект він знову, як це і передбачено Конституцією України, зможе призначати цих посадовців лише за поданням Кабміну. Без проведення обов’язкового конкурсу. Звичайно, що одразу ж почали звучати звинувачення у тому, що у нас відновлюється авторитаризм, що реформа державної служби зазнала остаточного фіаско і що Порошенко почав готуватися до використання адмінресурсу під час майбутніх президентських виборів.

Однак у цій всій ситуації є кілька «але». Фактично відбір голів обласних чи районних державних адміністрацій, який був передбачений новою редакцією Закону «Про державну службу», суперечив діючій Конституції України, де чітко прописано, що голови адміністрацій призначаються на посаду рішенням Президента за поданням Кабінету Міністрів України. А норми Конституції є нормами прямого права і не потребують якихось уточнень законодавчими актами нижчого рівня.

Можна було б і далі імітувати проведення відкритих конкурсів на посади такого рівня і розповідати про прозорість і чесність цього процесу, але хто у це вірив? Поки у нас існують адміністрації, які напряму підпорядковуються Президентові України, до тих пір у Президента буде бажання призначати їх очільниками «перевірених» та «відданих» людей.

Читайте також: Іспит децентралізації. Чому на Закарпатті загальмувала найуспішніша реформа уряду

І це логічно. Адже не може одна людина управляти цілою державою. Їй потрібна команда. Але сформувати команду за підсумками відкритих конкурсів та ще й протягом досить обмеженого часу майже нереально. Тому великої зради у цьому рішенні я не вбачаю. А тим, хто про неї почав так голосно кричати, вартувало б зосередити свої зусилля на тому, щоб довести до логічного завершення адміністративно-територіальну реформу, яка передбачає скасування таких інституцій, як державні адміністрації, і створення виконавчих комітетів районних та обласних рад.

Читайте також: Як виглядав би склад ВРУ за новим Виборчим кодексом

Ось це і буде справжньою реформою! А так, це просто окозамилювання. Тепер залишилось дочекатись хвилі масових звільнень і призначень так званих губернаторів і їхніх підлеглих по районах. Цікаво чи омине ця хвиля Львівщину і її очільника Олега Синютку?

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Ілюстрація: Ігор ДАНИЛИХА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама