Як столітню лемківську хатину у Львові відкрили за традиційними звичаями (фоторепортаж)

IMG_8557

У Шевченківському гаю відкрили відреставровану лемківську хатину, згідно з традиціями столітньої давнини.

Журналісти ІА Дивись.info бачили дійство на власні очі в межах нашого пізнавального спецпроекту «За лаштунками».

Спершу в хату вносять ікони, потім — стіл, бо це хатній престол, пізніше — у вікно запускають півня, а майстер, який збудував хатину, обкурює її тричі довкола різним зіллям… Це лише частина звичаїв, яких лемки дотримувалися при входинах у нову хату. Працівники Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького влаштували театралізоване дійство при відкритті відреставрованої лемківської хати — відтворили старі традиції.

Над реставрацією будинку майстри працювали не один рік. До Шевченківського гаю його привезли у розібраному вигляді ще у 1972 році з села Зарічево Перечинського району Закарпатської області. Після збору він став одним з перших об’єктів у секторі «Лемківщина». Утім з часом керівництво зрозуміло — хаті потрібен неабиякий ремонт і взялося за реставрацію за рахунок бюджетних коштів.

Працювали над відтворенням первинного вигляду довго, адже, як зазначають працівники, потрібно було вникати в особливості роботи із такими матеріалами як бук, глина, солома, а також обов’язково дотримуватися давніх технологій будівництва, характерних і для лемків зокрема. Крім того, затримувала здачу об’єкта і велика площа будівлі, адже це — типовий зразок довгої хати із житловим і господарськими приміщеннями, розташованими під одним дахом.

Сьогодні ж вона вражає своєю свіжістю і автентичністю. Дах тут прошили соломою, букові стіни замазали глиною, а всередині змайcтрували справжню піч, тож тепер гості Шевченківського гаю можуть знайти цей експонат за хмарами диму, що здіймаються з труби, а також за тріскотом дров.

До урочистого відкриття хати готувалися теж не один день. Підбирали костюми, вчили давні заговорки, навіть підбирали пісні, які вдалося віднайти під час експедицій.

«За звичаєм хату треба було обкурювати після будівництва, щоби у ній панувала злагода. Така традиція панувала по всій Україні, — каже Сергій Ципишев, заступник директора Шевченківського гаю, а за сумісництвом — ще і ґазда з мискою зілля у руках. — Спочатку майстер, який збудував хату, мав обкурити її з усіх боків тричі, а потім — господар усередині. Це могло бути зілля з будь-якого свята, зазвичай брали те, що лишилося зі Спасу».

До того ж, як пускати гостей чи жінку до нової хатини, господар мав повісити там, перш за все, ікони, а потім — занести стіл, який вважався хатнім престолом, розповідає новоспечений ґазда.

«Майстер для наших предків був людиною, яка, за повір’ями, мала надприродні здібності, — каже Сергій Ципишев. — І якщо його господарі, замовники хати, образили, не доплатили чи не так подивилися, не догодували, він міг хату зле закласти або зарубти її на когось чи на щось. Наприклад, міг зробити так, щоби щось не велося в хаті чи щоби хворіли її господарі тощо».

Але якщо господарям вдавалося зберегти добрі стосунки з майстром, то він закладав у хатину атрибути, які мали би принести щастя, багатство та злагоду. Традиційними для українських сіл були монети, аби гроші у родині водилися, вовна, аби було багато худоби та різні зернята, щоби добрий врожай родив і завжди був хліб на столі. Іноді закладали і шматочок готової хлібини чи навіть паски. Після усе це майстер мав окропити святою водою, щоби все зле відступало.

«На входинах потрібно було пустити у хату перед гостями якусь худобу. Як правило, це був півень, бо він асоціювався в українських традиціях зі світлом, вогнем, а вогонь — це очищення від всього злого, — пояснює ґазда. — Трохи пізніше з’явилася традиція запускати кота до хати».

Ще ж, кажуть етнологи, за словами людей ставалося так, що кіт зникав після того, як першим зайшов до хати. А це означало, що він забрав на себе все зло, яке було у ній.

«Іноді до новозбудованої хатини після звірів пускали найстаршу людину, бо вважалося, що той, хто заходить першим, може швидко померти, — додає Марта Цимбровська, співробітниця музею. — Кажуть навіть, що кінь входив у хату. Але він великий, таку можливість мали тільки заможні люди. Нову хату благословляли батьки, особливо батьки чоловіка, які оплачували зведення хати для молодого подружжя».

За традиціями, було прийнято запрошувати усіх сусідів на входини. Казали, що добра прикмета, якщо прийде жебрак або малі діти. Обов’язковою частиною входин була жертва для померлих — їм залишали їжу після вечері і згадували поминальною молитвою.

Тож, згадавши усі традиції, вдягнувши святкові жупани, сорочки і сукні, співробітники музею взялися до справи. Хату прикрасили іконами, занесли величенький стіл, аби всі гості вмістилися та заготували дрова для печі. На порозі ж поклали сокиру і зв’язку сушеного зілля  — через них треба обов’язково переступати перед тим, як увійти до хати. Це на щастя.

Ходу сучасні лемки, подібно до предків, починають від церкви і йдуть до хати під звуки скрипки, цимбалів та пісні. Господар же виривається уперед, хвацько закидає мішок на спину і йде з ним до вікна — настав час запускати півня через вікно, аби птах там похазяйнував і вигнав злих духів. Пізніше на порозі з хлібом та вишитим рушником у руках з’являється і сам ґазда, а за собою кличе дружину.

«На трьох вікнах янголи стоять,

На чотирьох кутах янголи стоять,

А я з матір’ю Божою на порозі не даю злому дороги.

Дай мені, Боже, у новій хаті добра набути,

дітей одружити, зі своїм ґаздою весело віку дожити!», — промовляє господиня і зі смаколиками у руках входить до хатини.

Опісля ж з піснями та гостинцями до хати заходять і запрошені сусіди. Дівчата голосять народних пісень на будь-який лад: і веселих, і сумних, а на обідньому столі одна за одною з’являються нові страви. Приходити без подарунків не прийнято, а отже і посмакувати у новій хатині буде чим.

І хоча цього дня, у 2017 році, до лемків у Шевченківському гаю навряд чи прийде жебрак чи прибіжуть діти, працівники не сумніваються — хатина буде користуватися неабиякою популярністю серед відвідувачів.

Читайте також: За лаштунками: як живуть ведмеді, звільнені з «рабства» (фото)

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Публікація підготовлена в рамках проекту Голос місцевих ЗМІ за фінансування ЄС.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: