дивись.info

Це чудо, я не знаю, як нас взяли на великі екрани, — режисер фільму «Будинок «Слово»

Це чудо, я не знаю, як нас взяли на великі екрани, — режисер фільму «Будинок «Слово»
Тарас Томенко, режисер фільму «Будинок «Слово»

Нещодавно у Львові стартував показ документальної стрічки «Будинок «Слово». Дивись.info дізналася у її режисера, як команда збирала архівні матеріали, хто озвучив митців розстріляного відродження і як документальна стрічка пробилася у кінотеатри.

«Будинок «Слово» — документальний фільм 2017 року, який оповідає про митців, що жили в однойменному будинку у Харкові у 1920-1930 роках. Аби фільм вийшов у прокат, команда працювала понад чотири роки у харківських і столичних архівах у пошуках унікальних даних про українських діячів культури.

Події стрічки розгортаються у 1929-1933 роках. Наприкінці 1920-х років у Харкові, тодішній столиці УРСР, за відома Сталіна спеціально для українських письменників та інших діячів культури звели багатоповерховий будинок. Таким чином радянська влада планувала стежити за митцями, адже коли вони зібрані в одному місці, це робити простіше.

У новобудові тоді оселилися імениті українські письменники, художники, театрали: Микола Хвильовий, Остав Вишня, Михайль Семенко, Микола Куліш, Лесь Курбас тощо.

Українська прем’єра стрічки відбулася 27 жовтня 2017 року в Харкові. До Львова ж її привезли вже у листопаді, коли фільм вийшов на великі екрани. ІА Дивись.info побувала на показі і поговорила з режисером картини Тарасом Хоменком.

Про тему розстріляного відродження

Ця тема давно мене турбувала, ще з часів навчання на філологічному факультеті, у театральному інституті. Я народився у родині письменника, тому мені близька ця атмосфера, ці імена, історії.

Тема буквально лежала на поверхні, вона давно просилася, мінімум — років 20. Дивно, що ніхто не брався за неї до цих часів. Я вважаю, що це моя данина тим людям. Їх потрібно повертати у будь-який спосіб: чи у театральних постановках, чи у кінороботах абощо — повертати в інформаційне поле України.

Про атмосферу фільму

Це документальна стрічка, але ми робили її за законами ігрової, художньої. Ви втягнетеся у фільм, тому що це неймовірна історія творців. Ви відправитеся у мандрівку цим будинком, поринете в його атмосферу, у 20-30-ті роки, коли був розквіт української культури, її відродження. На жаль, більшість письменників були страчені, але той внесок, який вони залишили у культурі, є неоціненним. Нашим завданням було провести місточок, поєднати цю порвану нитку, яка була натягнута над культурною прірвою, і зробити висновок, тому що нам, українцям, головне бути єдиними і відстоювати свої інтереси.

Про роботу з документами

99% фільму — це пряма мова письменників, це матеріали справ, формулярів, допитів, наклепів, листів, спогадів, творів тощо. Ми, як автори, дуже мало сюди принесли. Є буквально один абзац нашого тексту. Натомість тут лунають голоси творців, очевидців, сучасників того періоду.

Понад 4 роки ми працювали у пошуках інформації в архівах. У нашій команді була співсценаристка Любов Якимчук — це поетка з Луганщини. Консультувала нас Ярина Цимбал, літературознавиця, і була ще низка інших людей. Ми шукали необхідні файли у київських, харківських архівах, в архівах СБУ, шукали у приватних колекціях фотографії — все складали у, свого роду, мозаїку, збирали все, що є, докупи, аби була цілісна оповідь.

Раїса Троянкер. Будинок СЛОВО сьогодні

Ми коли працювали, свідомо відмовилися від такого жанру, як історична реконструкція. Хоча, можливо, з реконструкцією було би простіше. Але нам для фільму потрібно було шукати відповідники хроніці. Наприклад, у кіно є сцена, де Куліша заїдають блохи. Так от аби знайти руку з блохами, треба було передивитися десятки кілометрів плівки в архівах. Але завдяки цьому, фільм не виглядає як документальний. У якийсь момент він для глядача стає художнім. Стрічка народжувалася на монтажному столі і під кожну фразу, цитату, добиралися якісь матеріали, пошук яких тривав надзвичайно довго. Хотілося, щоби це було яскравіше і діяло на підсвідомість глядача, у першу чергу.

Про голоси митців

У нас було багато претендентів на роль тих, хто озвучував фільм. Робили кастинг, слухали усіх, але зупинилися на шістьох акторах. Їм ця робота далася нелегко, оскільки вони озвучували фільм всліпу. Це важко. Спочатку вони начитували, потім ми монтували, виходить, актори не бачили кіно на екрані, але змушені були якось пристосуватися, відчути його. Усі вони вперше побачили фільм у Києві 8 листопада.

Але, думаю, нам вдалося підібрати голоси. Вчора мені написала Оксана Муратова, яка мешкала у цьому будинку і знала Марію Сосюру, «Мурку» у фільмі. Так от вона каже, що голос акторки ідентичний до голосу героїні.

Але у більшості випадків, ми не можемо знати, які у митців були голоси. Тоді не було магнітофонів, ми і фото не завжди можемо знайти. Те, що збереглося, ми, звісно, використали. Зокрема — вставили у фільм голоси Сосюри (Володимир Сосюра — український письменник, поет-лірик. Належав до низки літературних організацій того періоду: «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін., — авт.ред.) і Тичини (Павло Тичина — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, — авт.ред.).

Про унікальні матеріали і «живі» образи героїв

У фільмі дуже багато унікальних кадрів, матеріалів. Наприклад, голого Йогансена (Майк Йогансен — український поет, прозаїк, один із засновників літературного об’єднання ВАПЛІТЕ, — авт. ред.) ніхто ніколи не бачив. Унікальні архівні матеріали, допити, уривки з яких звучать у картині, перед цим тримали у руках тільки співробітники архіву СБУ. Але варто розуміти, що ми не робили якусь наукову працю. Це все ж таки художній твір, який має певні свої міфи, домисли, які спираються на свідчення того часу.

Ми просто досліджували ті спогади, селекціонували інформацію, хотіли показати, які вони, митці, живі. І таких матеріалів дуже мало насправді, тому що Хвильовий (Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози, — авт.ред.).же сам про себе не писав, який він був живий. Це писав хтось інший. Так ми з чиїхось спогадів створювали портрет людини, дізнавалися, яка вона була насправді.

На жаль, мало хто з українців взагалі знає, як виглядає, наприклад, Підмогильний (Валер’ян Підмогильний — український письменник і перекладач, автор роману «Місто», — авт.ред.). Якщо росіяни знають, як виглядає Цвєтаєва чи Ахматова, то у нас переважна більшість навіть не знає обличь: чи Йогансена, чи Вишні (Остап Вишня — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст., — авт.ред.), чи будь-кого ще. Це проблема.

Про «документалку» у кінотеатрах

Я правда не знаю, як так вийшло, що «Будинок «Слово» вийшов у прокат у кінотеатрах. Це чудо, інакше я назвати не можу. Не знаю, чи будуть на нього ходити люди, але хотілося б. Розумієте, навіть якщо шестеро людей придбають квитки, то фільм протримається довше у прокаті, а якщо менше куплять, то його знімуть. Треба, щоби запрацювало сарафанне радіо, циганська пошта, щоби у Фейсбуці люди відмічали одне одного, ділилися враженнями і тоді картину прийдуть дивитися. Чи сподобається, чи звикнуть ходити на документальні фільми у кіно — не знаю. Але зараз якраз маємо шанс дізнатися.

Про фільм і сучасність

Є дуже багато ниточок, які тягнуться з того періоду до сьогодні. Ситуація не змінилася. Вирок Сенцову — такий самий, як і вирок Семенку (Михайль Семенко — поет, основоположник і теоретик українського футуризму, — авт.ред.), написаний під копірку. Методика роботи з особистістю ФСБ подібна до тої, за якою працювали НКВДисти. Ми, свого часу, працюючи над фільмом, знайшли методичку НКВД, у якій було розписано, як вербувати людей. Очевидно, вона мала використовуватися усередині комісаріату. У фільмі ми наводимо деякі речі з неї: як говорити, як поринути в атмосферу людини, не дати оговтатися тощо. Була низка прийомів, які зараз використовуються також, але вже більш технічно, бо є Інтернет, телебачення. Я вважаю, що фільм актуальний і досі. Ми цей урок ще не пройшли до кінця, але маємо його пройти, щоби це не повторилося.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Усі фото: Дивись.info

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама