Чому росіянка Юлія Толопа «Валькірія» воює за Україну

23231316_1766454666981636_2729448295045674373_n

Юля Толопа – росіянка, доброволець батальйону «Айдар» з позивним Валькірія вже понад три роки мешкає в Україні, виховує доньку Мирославу і досі не може отримати українського громадянства.

Уродженка Ставропольського краю після свого приїзду до України стала знаменитістю і на новій Батьківщині, і на старій. Пропагандистські російські ЗМІ не пропускають можливості на кшталт «россиянка вступила в батальон карателей», «россиянке, воевавшей в батальоне карателей, отказали в гражданстве» тощо.

А починалося все доволі невинно. Юля Толопа – член російських патріотичних організацій, які об’єднували  націоналістів, вирішила на власні очі переконатися, що таке Майдан, чи справді на вулицях Києва перерізають горлянки тим, хто розмовляє російською.

«Ставропольських націоналістів об’єднували одинакові погляди, інтереси, ми намагалися боротися за те, щоб наша країна стала кращою. Майдану, звісно, не було б, але ми шукали шляхи, як змінити країну», – розповідає Юля.

Ігноруючи місцеву пропаганду, 19-річна дівчина вирушила до Києва.

«Я ніколи не дивилися телевізор, не черпала звідти інформацію. Хотіла просто приїхати сама і побачити, що ж насправді відбувається в Україні. В Росії говорили про переслідування російськомовних і так далі», – продовжує Юля.

До столиці вона прибула 2 квітня 2014-го.

«Я побачила, як люди боролися за свої права і нічого з того, про що говорили в Росії», – додала дівчина.

А далі було вторгнення російських військ в Україну, був зайнятий Слов’янськ, почали формуватися перші добробати. Ті, хто вирушив на фронт просто з Майдану, стали бійцями батальйону «Айдар».

«Вже багато моїх знайомих поїхали на схід, звідки поверталися і трьохсотими, і двохсотими. На цей момент я для себе зрозуміла, що мені потрібно теж їхати туди. Моя країна, Росія була неправа і не мала права вводити війська на територію України», – пояснює своє рішення Юля.

Дівчина на фронт потрапила у червні.

У 2014, з червня по вересень, коли відбувалися дуже активні бойові дії, я брала участь практично в усіх боях. За цей період у мене було шість контузій і два поранення», – розповідає Валькірія.

До речі, позивний Валькірія з’явився в Юлі ще в Росії, коли вона брала активну участь у місцевих патріотичних організаціях. За час перебування на фронті була на різних посадах. Спочатку – стрілком, потім – командиром бойової машини, до слова, трофейної, оператором безпілотника.

«У мене зараз закінчився контракт, я тільки тиждень вдома і не знаю, коли знову повернуся на службу. Займаюся вихованням донечки Мирослави, якій вже 2,4 роки», – розповідає Юля.

Дівчина вже понад три роки живе в Україні. З рідними в Росії практично не спілкується, вона для більшості родичів і друзів сьогодні вигнанець, «каратель», «снайпер, который расстреливает мирное население», одне слово, зрадниця, навіть для тих, хто поділяв її думки щодо Майдану. Юля навряд чи зможе повернутися на батьківщину, принаймні найближчим часом, але і в Україні не все складається так, як треба. Якщо Юлина Мирослава – громадянка України, то сама Юля – особа без визначеного статусу. Вже протягом трьох років вона так і не змогла отримати громадянство.

Буквально кілька днів тому вона написала на своїй сторінці у Фейсбук: «Смішно, а плакати хочеться!

3-ій рік я борюся за громадянство України і нічого, зовсім нічого! Жоден депутат, ні міграційна, ні АП не можуть дати нормальної відповіді, чому я досі не можу вирішити це питання!

З 14-го року я воюю на фронті, зараз закінчився останній контракт.

І знаєте, я хочу вам сказати, я воювала в так званому АТО (хоча всі давно знають, що це війна), але ти хоча б знаєш, з ким ти там воюєш і бачиш противника, але коли ти повертаєшся в цивільне життя, тобі доводиться воювати знов, тут на мирній території за право жити, жити офіційно, не боячись, що тебе можуть викинути як кошеня з країни, яку ти з автоматом в руках захищаєш в АТО. Але є проблема, тут я не бачу противника, я не знаю хто він. Я не можу якось на нього вплинути, дотиснути, добити.

Мені доводиться воювати з ним в сліпу. Але для мене це не важливо, я знайду його! Я нe здалася на фронті, і нe здамся тут! Для мeне це вже справа принципу! Я гідна бути громадянкою країни, за яку воюю! Щe раз прошу допомоги, друзі мої».

За словами Юлі, головна проблема – це документи.

«Перша причина, через яку мені відмовляють, я не можу надати довідку про несудимість з Російської Федерації. По суті це єдина причина, на яку посилаються відповідні органи», – пояснює Юля.

«Як так? У громадянстві відмовляють, а контракти підписували?» – цікавлюся.

«У мене є посвідка особи, яка потребує додаткового захисту. Перший контракт укладала 2016 року з добробутом «Донбас-Україна» і вони мене оформляли як добровольця на три роки. Вони мені зробили військовий квиток. Потім розірвала контракт, а згодом уклала піврічний контракт і проблем із цим не було. Останній контракт був із 16-им батальйоном 58-ої бригади», – розповідає дівчина.

Проблеми виникають у цивільному житті, коли доводиться ходити до якихось соціальних центрів чи ще щось.

«Кажеш, що треба оформити якусь допомогу, а працівники дивуються, коли бачать мої документи. Кажуть: «А що це? Ми такого ніколи не бачили», – зітхає Юля.

Так і живе російський доброволець Юлія Толопа «Валькірія» з невизначеним статусом, коли без проблем підписує військові контракти, але не може отримати повноцінного захисту в державі, яку захищає.

Оксана ДУДАР

Фото: Fb Юлії Толопи

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: