У Польщі правляча партія вже два роки шукає нових ворогів або відновлює старих, - редактор українського порталу в РП

777192

Володимирові В’ятровичу та Святославові Шереметі заборонили в’їзд до Польщі. Польсько-українські стосунки продовжують загострюватися. Виходу із ситуації шукали під час зустрічі Консультативного комітету президентів Польщі та України. Політикою РП, як зовнішньою, так і внутрішньою, незадоволені у Європі.

Про те, що відбувається у сусідів, в країні, яка називала себе адвокатом України, ІА Дивись.info поспілкувалася із Ігорем Ісаєвим, головним редактором українського порталу у Польщі «Prostir.pl».

– Зараз йдеться про те, що напруга у відносинах між Польщею та Україною для Києва є певною несподіванкою. Натомість якщо дивитися з точки зору Варшави, то всі події є цілком закономірними. Партія «Право і справедливість» (PiS) вже два роки шукає нових ворогів або відновлює старих. І мені здається, що зараз у польській внутрішній політиці такий момент, коли до кінця року, найімовірніше, прем’єром країни стане Ярослав Качинський.

Відповідно, буде переформатування польського уряду і це відбуватиметься під гаслами ще більшої радикалізації. Наприклад, Міністерство закордонних справ, яке стояло у більшості за цими, для мене, досить дикими заявами проти українських чиновників, намагалося цими діями зберегти свої позиції. Але це тільки один із факторів, яких насправді дуже багато.

Серед тих людей, що впливають на вигляд зовнішньої політики Польщі, уже зараз є чимало радикалів у питанні історичного діалогу з Україною. Вони і далі будуть у польській політиці. Тому це українські стороні треба прийняти як факт. Така приблизно дуже скорочена передісторія. І тут уже, на мою думку, не є важливим джерело останнього конфлікту. Формально українська сторона вказує на нищення українських пам’ятників на території Польщі, натомість Польща посилається на заборону ексгумації останків польських вояків на території України. Але це тільки підстави для цього загострення.

Схеми нинішнього напруження між Польщею та Україною виникатимуть з польської політики і вони залишатимуться. У п’ятницю була зустріч Консультативного комітету президентів Польщі та України і, скажімо так, Україна історичні питання здала польській стороні і почала навіть частково переймати мову польської сторони щодо цього останнього загострення.  Вчора Костянтин Єлісєєв (глава АП – ред.) сказав в ефірі одного з телеканалів, що бачив список нев’їзних до Польщі людей і що це не тільки «радикали і чиновники». І ось ця теза, що там «радикали» – це абсолютне перейняття того, що говорить польська сторона. Мені здається, що Україна не повинна була б так говорити.

– А як реагує на подібні заяви правлячої партії опозиція?

– Усередині польської політики партії, особливо щодо історичних питань, теж намагаються перейняти дискурс, мову партії «Право і справедливість» і їм з цим нічого не вдається зробити. Від цього вони не отримують нових прихильників і нічого це їм не дає серед старих, бо якщо вони просто переймають схеми накинуті «Правом і справедливістю», то вони відразу опиняються у програші. Натомість з Україною відбувається приблизно те саме. Я зараз не говорю про економіку чи військову співпрацю. І відбулося це з благословення українського президента і, на мою думку, це неправильно.

– Які шляхи вирішення проблеми, яка досягає критичної точки?

– Це комплексна проблема, і йдеться не лише про загострення на тлі пам’ятників. Вона великою мірою є наслідком того, що Київ багато років не приділяв уваги питанням історії і минулого як свого власного, так і у зіткненні з іншими народами.

Було так, що зустрілися президенти, наприклад, Кучма і Квасневський чи Ющенко і Качинський, просили пробачення, записували відео і на тому все. Попросити пробачення – це справді дуже важливий крок, але після того треба будувати співпрацю, зокрема історичний діалог на дуже різних рівнях. Історичний діалог між Польщею та Україною не був інституціоналізований. Комісії істориків створювалися, потім вони розпадалися і помирали. Згодом створювалися нові. Тобто інституції були, але вони були нетривалі, не було створено міцних комунікаційних майданчиків. А той, що був створений, то лише на історичному майданчику.

А тепер треба створювати такі діалогові майданчики на дуже різних рівнях. Ось наприклад, що стосується питання українських мігрантів. Наразі у польській політиці воно так сильно не розігрується, але раніше чи пізніше прийде той, хто його розіграє, бавлячись антимігрантськими настроями.  У порівнянні з історією Україні це може завдати ще більшого удару. І доки обидві сторони не створять таких майданчиків з якимось більшими повноваженнями, доти ми будемо скочуватися дедалі глибше. Бо зараз ситуація виглядає так, що польська сторона свою повістку дня нав’язує Києву, який або трохи пожежу загасить, або погодиться. Варшава у питаннях історії має ініціативу, на відміну від Києва. Єдиний, хто в Україні репрезентує бачення майбутнього, це Володимир В’ятрович, незважаючи на те, що багато людей і в Польщі, і в Україні його погляди критикують. Але це не виключає того факту, що він єдина публічна особа в Україні бачить, що робити з Польщею не тільки сьогодні, а й завтра та післязавтра.

– Багато хто з політологів у загостренні польсько-українських відносин бачить «руку Кремля»…

– Думаю, що Кремль у будь-якому випадку намагається використати це на свою користь, натомість я б не переоцінював його впливу. Не треба Кремля там, де ми і самі можемо завдати собі шкоди. Учора від Дональда Туска, голови Європейської Ради був на цю тему твіт, який починався зі слова «Alarm!», тобто «тривога!» У Польщі такі слова використовують, зазвичай, коли пожежа чи повінь.

«Тривога! Гостра суперечка з Україною, ізоляція у Європейському Союзі, відхід від верховенства права і незалежності судів, напад на неурядовий сектор і незалежні ЗМІ – стратегія ПіС чи план Кремля? Занадто схоже, щоб спати спокійно», – Дональд Туск.

Дональд Туск таку паралель вжив, думаю, свідомо, вказуючи на те, що варто зупинитися і подивитися на себе збоку. Він вказав, що так, справді, є агенти Кремля, але вони не настільки потужні. У Польщі є кому завдати собі шкоди, а Кремль потім це використає у власній політичній грі.

Дональд Туск передусім звертається до польської опозиції, закликаючи її не йти шляхом «Права і Справедливості». Польські опозиціонери дуже наївно вважають, що використання деяких гасел ПіС дозволить виграти нові вибори. Цього не буде. Польська опозиція нічого не робить, щоб правляча партія не загострювала стосунків з Україною. Дональд Туск – перший, хто дуже потужно звернув на це увагу. Кілька заяв було, польські опозиціонери навіть викликали до парламенту представника МЗС і ставили йому запитання щодо заяв, але це не виглядало на те, що ці партії дійсно стурбовані станом стосунків України та Польщі.

– Європа теж не задоволена політикою Польщі, як внутрішньою, так і зовнішньою. Чи не зашкодить собі Польща на міжнародній арені?

– Польща встигла вже собі нашкодити багатьма речами. Відносини з Україною, як би це цинічно не звучало, є другорядним фактором у порівнянні з іншими чинниками. Польща намагається показати, що вона раніше відігравала велику роль на міжнародній арені саме тому, що вміла домовлятися. А тепер на міжнародній арені про Польщу сформувалася така думка, що це країна, яка не домовляється, а тільки свариться. Це ще один камінчик до того мішечка, який вже наповнювався давно. Польща свариться не тільки з Україною, а й з Європою за тією самою моделлю.

Оксана ДУДАР

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: