До річниці початку Революції Гідності ми підготували спогади й рефлексії її учасників, які були не лише на Майдані Незалежності в Києві, а й в інших містах. Звичайні українці, що вийшли на вулиці за європейські цінності та розвиток Україні, діляться власними переживаннями.

Деякі із цих думок були записані ще минулого року, коли на Дивись.info виходив великий проект «50 думок про Революцію Гідності». 

Лев Скоп,

художник, письменник, музикант, волонтер:

«Я пішов на Майдан задля свого діда і бабці. Я з сім’ї репресованих. Ніколи не був якимсь там революціонером, щоб говорити про високі ідеї. Не важливо там асоціація чи не асоціація, але коли сказали, що нас Росія хоче підібрати під себе і Путін буде командувати нами, то я приїхав і весь той Майдан був – від 24-го і аж до кінця. Фактично це було задля пам’яті діда, бабці, мами – вони там в криївках ховалися. Вони ненавиділи москалів. То була єдина причина. Бо я в політиці не розуміюся, не цікавлюся, хто такий Порошенко, було байдуже до тих, хто стояв на трибуні. А мені було дуже добре на Майдані, у серці України.

Найяскравіший мій спогад з Майдану, коли я поліз з «Беркутом» товктися, каменюки кидав, коли жара почалася, вже були вбиті. То якось так раптово сталося. Я без броника вискочив, без нічого. Заліз в то пекло, вже був отруєний, я собі шарфом обличчя замотав, і тут підходить до мене жіночка в білій масці і каже: «О, то ви той знаменитий художник з Майдану? Я хочу з вами селфі зробити». Ми витягли фотоапарат і робимо селфі. А я тоді кажу: «Нас можуть забити, а ми обоє в масках і нас тоді не впізнають. Давай повторно зробимо». Таких багато було приколів.

Пригадую, як на мене «Беркут» навалився, я якось вирвався, з Інститутської прибіг на Майдан, телефон розбитий, тільки один номер пам’ятаю до своєї жінки Тані. Там якийсь подібний на мене чоловік лежав у крові, то я її просив, щоб всім подзвонила і сказала, що я живий. А в палатці хлопчина сидів, в якого щойно друга вбили. Прошу, щоб дали алкоголь, а алкоголю нема, тільки є чистий спирт. Дав йому раз, потім ще раз випити, бо в нього був сильний шок. Дуже важко було витримати похорон за похороном.

А ще пригадую, як в Українському домі влаштували виставку, щоб продавати ікони через Інтернет на підтримку Майдану. Їх почали купувати, а потім вони згоріли. Думав, що беркутівці позабирали, тільки одна ікона залишилися. Ми потім казали: «Пішли за Небесною Сотнею. Там теж треба ікон».

Країна змінилася радикально. Після Помаранчевої революції прокинулася молодь, а зараз реально змінилося суспільство, стало видно – хто є хто. Хто бидло сепарське. В нас тут його більше, ніж на сході. Ті, що були сірою ватою, вони ніде не зникли. Є такі, що портрети Путіна і триколори російські шиють, їм байдуже війна, байдуже вбиті. Але в тих, хто пішов на фронт, є внутрішня впевненість, що вони господарі у державі. Революція і війна їх в цьому утвердила».

Віталій Капранов,

письменник, видавець:

«Ми вийшли на Майдан, щоб скинути Януковича, і, відповідно, ми досягнули того, чого виходили – все дуже просто».

«Найяскравіший момент  – це ніч 18 лютого, коли підпалили профспілки (Будинок профспілок – ред.), коли там стріляли, кидали світло-шумові гранати. Це було незабутнє враження, бо ми там усю ніч провели. Другої такої ночі в нашому житті не було – це був абсолютний апокаліпсис.

З найяскравішого пригадується, як ми їхали Києвом і нам якась машина почала сигналити, блимати. Ми зупинилися, а з машини вийшли дві жінки і кажуть: «Ми вас впізнали. Ви ж на Майдан поїдете? Давайте, ми вам перезавантажимо. Ми тут зібрали їжу, якісь потрібні речі. Просто боїмося туди їхати». Ми все це перезавантажили.

50 думок про Революцію Гідності: Ми вийшли, щоб скинути Януковича і цього досягнули, – КапрановЯкийсь несподіваний ракурс, але справді було дуже багато людей, які боялися туди прийти, але при цьому намагалися якось допомогти. Насправді, якщо згадувати яскраві моменти, то можна ніколи не завершити. Але саме такі полярні моменти й пригадуються. А ще 18-го якраз там убили нашого працівника. Ми цього не бачили, але перед тим з ним говорили. Він працював у нас водієм. Він від нас відійшов і потрапив під атаку на Інститутській і його убили».

Алім Алієв,

переселенець з Криму, медіа-консультант, громадський активіст, співзасновник ініціативи «Крим SOS»:

«Майдан переріс у більше: він став феноменом, навколо якого зібралися люди, які зрозуміли, що щось в цій державі пішло не так. Люди боролися не просто за європейські цінності, а гідне життя, прозорі правила гри, справедливість та свою гідність. Очевидно, що декларувати цінності на Майдані набагато легше, аніж дотримуватися їх кожного дня. Ми насправді вчимось це тільки робити. У нас деколи пробуксовують реформи, тому деякими речами, які відбуваються в державі ми не задоволені. Майдан нас навчив брати більшу відповідальність не лише за себе, а й за суспільство в якому ми живемо.

Люди боролися не просто за європейські цінності, а гідне життя, прозорі правила гри, справедливість та свою гідність. Очевидно, що декларувати цінності на Майдані набагато легше, аніж дотримуватися їх кожного дня
Алім Алієв

Для мене особисто найнегативніша ситуація – це окупація моєї Батьківщини. Схожість українців та кримських татар полягає у відчутті внутрішньої свободи. Ми знаємо, що таке боротися за свободу через кров, піт та великі втрати, бо ми розуміємо, що свобода – це базова цінність, на якій має будуватись нормальна держава. В роки незалежності ми були в болоті регіоналізму: ми не їздили, ми мало спілкувалися, але ця ситуація, що зараз є, лише допомогла нам відкрити одне одного. Наше покоління знає, що таке боротися за своє землю, свій прапор і це важливе відчуття, це не аморфне почуття з підручників», – поділився Алім Алієв.

Віктор Дудар,

 журналіст, ветеран АТО:

«Як і всі хотів якихось змін. Особисто в мене було відчуття повної безнадьоги. Потрібно було щось міняти, але ніхто не знав, як треба було це зробити. Але тут стався Майдан, і пішло-поїхало.

Чи досяг того, за що стояв на Майдані? Звичайно, ні, але це було наївно думати, що переможе Євромайдан і вареники самі потраплятимуть до рота. Ніхто і не казав, що буде легко. Ті ж самі політичні лідери, які прийшли на хвилі Майдану до влади, казали тоді, що на нас чекає важкий шлях. Зараз люди забули це все, вони хочуть простих рішень.

Майдан ще не закінчився, Майдан має тривати у свідомості людей і далі. Кожен має сам це розуміти
Віктор Дудар

Загалом ніхто не сподівався, що воно усе так буде ідеально, адже починалося все з утилітарних причин: ну давайте в Євросоюз, буде нам краще, бізнес розвиватиметься. Але, на щастя, перетворилося все на відродження української нації. Мабуть, це трохи пафосно, але справді, більшість людей, у підсумку, ідентифікували себе українцями, які будуть жертвувати собою заради своєї країни.

У моєму розумінні Євромайдан себе виправдав. Але Майдан ще не закінчився, Майдан має тривати у свідомості людей і далі. Кожен має сам це розуміти», – поділився Віктор Дудар.

Аміна Окуєва,

доброволець, брала участь у боях на Сході України, українська громадська діячка. Вбита 30 жовтня 2017 року. 

Аміна розповіла про свої рефлексії від Революції Гідності журналістам Дивись.info минулого, 2016 року, напередодні річниці старту революції.

50 думок про Революцію Гідності: Я не розумію огульної «зради», яку періодично доводиться чути з вуст деяких патріотів, – Аміна Окуєва

«Щоб взяти активну участь в Революції Гідності, у мене, крім суспільно-соціальних причин, були і особисті. Мій чоловік – Адам Осмаєв, на той час уже кілька років перебував у в’язниці за звинуваченням у замаху на Путіна.

У мене практично з самого початку Майдану були відчуття, що ми переможемо і виженемо ту злочинну владу. Але крім цього у мене були відчуття, яких тоді майже ні в кого не було, та й взагалі вони представлялися нереальними. Мені спочатку здавалося, що коли ми переможемо кремлівську маріонетку – Януковича, нам доведеться лицем до лиця зіткнутися з його господарями. Так воно і вийшло.

Щодо ситуації в Україні на сьогоднішній день можу сказати наступне. Думаю, що зроблено дуже багато позитивного. Звичайно, не все йде так гладко і так швидко, як нам би того хотілося, але позитивні зміни помітні, якщо тільки вперто не закривати на них очі. Не можна забувати і про те, що йде війна. Те, що вона в силу певних обставин називається «АТО», суть від цього не міняється: це класична, досить тривала, позиційна війна. Природно, що це не кращим чином впливає на всі сфери державної життєдіяльності і виснажує країну.

Крім цього, ясно, що трапляються і прорахунки і недоліки у внутрішній політиці – тих же кадрових призначеннях. Куди ж без цього, тим більше в країні, де щільно і ґрунтовно вкопалася «п’ята колона», оточена мішками грошей і кращими адвокатами … Але боротьба з усіма цими негативними факторами йде і загальна тенденція мені особисто подобається.

Впевнена, що Майдан був єдино правильним кроком, і я дуже рада, що український народ цей крок зробив. І переміг
Аміна Окуєва

Шкода, що не всі успіхи українського уряду на різних рівнях адекватно висвітлюються і акцентуються перед народом. Розумію, що не все можна озвучувати, але все ж шкода …Адекватну критику на адресу уряду я теж розумію. Але не розумію огульної «зради», яку періодично доводиться чути з вуст деяких патріотів.

Впевнена, що Майдан був єдино правильним кроком, і я дуже рада, що український народ цей крок зробив. І переміг. Тепер потрібна старанність, клопітка, часом, рутинна робота, щоб довести до логічного завершення і закріпити все ті досягнення, які кращі з українців завоювали своєю кров’ю. Для цього кожен з нас повинен намагатися робити все, що в його силах, – кожен на своєму місці. І тоді, впевнена, що скоро все буде добре, дасть Бог!»

Ігор Зінкевич,

координатор ГО Варта-1:

«На мене дуже сильно вплинуло побиття студентів, це викликало в мене злість, змусило вийти з хати і сказати «Досить»! Це змусило мене зібратися з хлопцями, які для мене вже тепер побратими, а до того були партнерами, колегами по роботі. Я не поважаю тих, хто силою хоче довести щось комусь, і вважав, що влада перейшла межу.

Найбільше запам’ятався перший «Автоєвропробіг», коли ще можна було спостерігати певний страх перед владою, коли дехто питав, чи можна зняти номер, вже коли інші люди підключилися і не боялися, вже було видно, що людям було потрібно об’єднання. Цей момент найбільше закарбувався, бо якраз тоді формувалася «Варта» і я бачив, як люди намагаються знайти опору, тих людей, з якими не страшно, бо за спиною хтось є, тому в мене Революція Гідності закарбувалася як об’єднання людей.

Це був пік моралі, я бачив як люди об’єднуються для досягнення певної мети
Ігор Зінкевич

Наскільки зараз є певне розділення, неповага, недовіра один до одного, підозра і настільки в той час люди брали на себе відповідальність, чи на барикадах, чи на патрулюванні міста, чи коли когось хотіли безпідставно затримати. Це був пік моралі, я бачив як люди об’єднуються для досягнення певної мети. Зараз є розчарування в тому, до чого ми дійшли.

Система підняла голову, колись вона боялася гніву людського, а зараз чомусь впевнена, що поставила людей в нове русло і вони складають руки. Банальна річ – громадська діяльність. Я витрачав своїх ресурси до часу «Х», коли не зміг заправити автомобіль, довелося певним чином повернутися в бізнес, до того, чим займався до Революції. Я колись почув під час революції від одного з олігархів, прізвище називати не буду, але він сказав дуже чітко «ми почекаємо поки ви не здуєтесь, поки ви не зможете прогодувати сім’ї. В нас є ресурси, щоб перечекати». І тепер я дуже добре розумію ці слова – вони просто чекали, тому, на жаль, зараз складніша ситуація.

Я тепер розумію, що ми не закінчили цю Революцію, бо треба боротися і має бути певна активна кількість людей, яка готова брати на себе відповідальність і боротися до логічного завершення
Ігор Зінкевич

Я тепер розумію, що ми не закінчили цю Революцію, бо треба боротися і має бути певна активна кількість людей, яка готова брати на себе відповідальність і боротися до логічного завершення. І тільки при контролі громадськості за владою, можна поступово ламати ці схеми. Беремо банальну ситуацію – затримали людину в стані алкогольного сп’яніння, ніби зроблено все, щоб було прийнято законне рішення. Але, на жаль, ми бачимо іншу ситуацію – приймається рішення про покарання, йде апеляція – відхиляється, йде друга – виправдовують.

Багатьох посадовців ми ловили на цьому, а тепер отримуємо відповіді, що ми не мали морального права, що ми їх принизили. При цьому ми не піаримо ці ситуації, а просто тримаємо на контролі, ходимо на суди і коли виправдовують – це морально важко. І від цього починається злість, як тоді.

Позитив є, ніхто не казав що буде легко, просто треба працювати. Ми взяли на себе «поле», ми максимум що можемо зробити – це взяти інформацію з місця події і передати далі. І шкода, що ми бачимо в судах громадських активістів, що відстоюють людей, які були п’яні за кермом, і беруть їх на поруки. Такі приклади ми маємо, але є і багато речей, які доведено до логічного кінця. Влада змінилася, але чи в кращий, чи гірший бік і чи не на нових схемах. Це ми з часом зрозуміємо і побачимо».

Уляна Корицька,

студентка, журналіст, волонтер:

«Мені кінець осені завжди буде пахнути Майданом. Мокрий сніг, сирість, мокре взуття та довгі вечори – це завжди спогади з тих, чи не найкращих днів мого життя. Вийшла, як і всі, за Європу. Пізніше, напевно, теж як і у всі – за Україну.

Після цієї осені змінились повністю всі цінності, принципи, думки, мотивація та коло спілкування. Я не розчарувалась, я зміцнилась духом. Волонтерство 2 роки стало чи не найбільшою основою для «нерозкисання» та цілодобових сил. Майдан і війна подарували мені найкращих та найвірніших друзів, кохану людину, любов та найглибші почуття віри у свою країну та наших чудових людей.

Мені кінець осені завжди буде пахнути Майданом
Уляна Корицька

Як би зараз не було економічно важко, як би в критичні моменти не наставали думки, на кшталт, «а-ну його все, візьму та й поїду з цієї країни», треба себе зупиняти і згадувати, що країна ж ця наша – це наша друга матір. Коли вона хворіє і її хочуть вбити, – її не треба покидати, а лікувати своїми вчинками, думками та захищати від ворога всією силою», – поділилася думками Уляна Корицька.

50 думок про Революцію Гідності: Майдан довів, що сукупність вчинків простих людей здатна змінювати хід історії, – Петро Задорожний

Петро Задорожний,

фотограф, фотографував на Майдані та військові дії на Сході України:

Для мене Майдан – не місце, а спільнота. Признаюсь чесно, у певний день я був приголомшений скільки однодумців навколо. Майдан був об’єднаний спільною метою і вірою у зміни. Коли хтось втомлювався і не міг продовжувати боротись, інший приходив на заміну. Це не були принесені зовні явища, це ті якості, які жили у простих українцях і прокинулись у відповідальний момент. Це ті речі, які надихали і побороли зневіру також у мені.

Принципи, або краще сказати цінності, не можуть втілитись в Україні, я це добре розумію. Єдина причина у тому, що вживаючи слово «втілюватись», ми знову вважаємо, що це зробить хтось або щось за нас. Слушне питання, яке потрібно собі задавати «Чи втілюю я принципи Майдану у повсякденне життя?».

Можна повторювати «від мене нічого не залежить, бо вони …», але ми вже добре знаємо ціну цих слів. Майдан довів зворотнє, сукупність вчинків простих людей здатна змінювати хід історії
Петро задорожний

Можна повторювати «від мене нічого не залежить, бо вони …», але ми вже добре знаємо ціну цих слів. Майдан довів зворотнє, сукупність вчинків простих людей здатна змінювати хід історії.

Ірина Вовк,

волонтерка, що допомагає бійцям АТО, журналістка:

«У перші дні, коли це ще не були акції непокори, ми із друзями взяли українського прапора і поїхали на найближчий пропускний пункт (кордон із Польщею) і розклали на перетині прапор. Це був скоріше флешмоб, аби показати, що ми такі ж європейці. Але фанатичного бажання вступу України до ЄС в мене не було ніколи. Мабуть, саме тому я і не їхала до кінця листопада до Києва, бо не усі гасла були такими, як я собі уявляла цей союз із Європою.

Але там були мої друзі і знайомі. Добре пам’ятаю дзвінок о 4 ранку 30 листопада від моєї подруги Андріани. Забігана і перелякана вона кричала в слухавку – «нас б’ють, я не знаю, де ховатися, біжу до Михайлівського». Все, що я могла тоді зробити – написати повідомлення на сайті 24го каналу (на той час я була головним редактором): «У центрі Києва – силовики побили студентів».

З того все і почалося – боротьба не за Євросоюз і євроцінності, а за людське життя. Після цього випадку я поїхала на Майдан у Києві – не з гаслом «хочу до ЄС», а з бажанням продемонструвати, що кожна людиночка в нашій країні має право на щось.

Думаю, без майдану в багатьох українців би просто не прокинулося оте внутрішнє «боротися за своє і своїх»
Ірина Вовк

Я не була надто активною протестувальницею – тобто, не збирала бруківку і допомагала з «коктейлями», від мене було більше користі, бо я це все могла показати, розповісти, тому скоріше моя роль на Майдані була інформаційною. Уже після його завершення, коли РФ відібрала Крим і зазіхнула на Донбас, я розуміла, що починається дуже страшна і довга боротьба за своє і за своїх. Тому тут вже вдома не сиджу і займаюся не тільки інформаційною боротьбою, а і внутрішньою – стараюся допомагати українським воякам із необхідними речами, а попри це – берегти пам’ять про загиблих, разом із їхніми родичами розповідаючи про кожного полеглого українця. Думаю, без майдану в багатьох українців би просто не прокинулося оте внутрішнє «боротися за своє і своїх».

Андрій Жупник,

 учасник Революції Гідності, воював на Сході:

«Після економічної кризи 2008 року належу до ініціативної групи «Гармонійна економіка». В цій групі ще до Майдану обговорювали, готували різноманітні візії кращого майбутнього.
Звичайно, всі ті ідеї хотілось втілити якомога швидше, хотілось щоб Україна вже й негайно була в «тренді» інноваційних змін які відбуваються в світі.
Що потрібно було зробити в першу чергу щоб прискорити цей процес? Якомога швидше усунути від керівництва державою політиків та урядовців з комплексом меншовартості, кримінально-застійним світоглядом. Натомість наповнити ці місця новими прогресивними людьми здатними втілювати в життя кращі сценарії майбутнього.

Вже в процесі Майдану стало зрозуміло, що меншовартість, рабський світогляд «верхів» – це лиш проекція, вершина айсбергу суспільства яке всі зміни буде називати «провокацією».

Тому в грудні 2013р. на базі кількох сотень самооборони створили рух «Вільні люди» щоб пропагувати інший світогляд, закріпити в людей віру у власні сили та здобутки.
Активна меншість й надалі відчайдушно тягне суспільство до змін та свідомий вибір більшості все ще скеровує державу в інший напрям. В сучасної політичної та владної еліти не відбулось зміни світогляду: поки це видозмінений комплекс застійності та меншовартості  – відсутність віри у власні сили, вся надія на зарубіжні кредити, санкції, Обаму, Меркель,… національна ідея – це все ще «провокація».
Звичайно є й позитивні зміни: кількісне збільшення волонтерських рухів в багатьох напрямках, якісні зміни у побудові сучасної армії, розвитк ІТ галузі, житлово-будівельної галузі, поступове покращення благоустрою міст, покращення якості автомобільних доріг».

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.