Що робити в енергосекторі на місцях для швидшої імплементації Угоди про Асоціацію

C6E31331-92EE-4D85-85F1-311A1FC3BEE9_mw1024_n_s
Фото: iPress.ua

Які ключові директиви і статті є в Угоді про Асоціацію з ЄС в частині енергетики, які зміни вони передбачають і як місцева влада і громади можуть допомагати їх імплементації, розповіли експерти з профільних питань Центру аналізу DiXi Group.

Експерти центру DiXi Group, який спеціалізується на аналізі ефективності роботи та реформ конкретного сектору, посиленні прозорості та доступності енергетичної політики, покращенні урядування, а також співпраці уряду з громадськістю та бізнесом, презентували результати моніторингу можливості залучення місцевої влади та громад до реформи енергетики і довкілля у рамках Угоди про Асоціацію з ЄС. Фахівці переконані: попри те, що у більшості випадків належна імплементація реформ залежить від влади національного рівня, люди на місцях також можуть сприяти їх реалізації, оскільки мають частину повноважень.

Роман Ніцович, керівник програм DiXi Group про реформи ринку газу:

Роман Ніцович. Фото: скріншот з YouTube

Питання газу регулюється в Угоді про Асоціацію двома директивами і одним регламентом. В цілому, ринок газу, до якого має прагнути Україна, того, який працює в ЄС, це ринок конкуренції за споживача, коли існує більше, ніж один монопольний постачальник. Регульовані ціни існують у країнах ЄС, але вони діють для чітко визначених категорій вразливих споживачів, загальна кількість яких не перевищує 10-11%. Варто зазначити, що в Україні близько 60% побутових споживачів потребують субсидії.

Для того, щоби дати можливість вибору споживачу, у постачальника має бути вільний доступ до мереж, до інфраструктури транспортування, зберігання, розподілу газу. Ця система має бути максимально прозорою, аби споживач міг бачити різні пропозиції на ринку. Така система веде до кращого сервісу.

Зараз же договірні відносини на ринку виглядають не так. Сьогодні споживач безпосередньо контактує з двома суб’єктами на ринку: оператором газорозподільної мережі (облгаз, який управляє мережами) і дочірньою компанією цього облгазу — газзбутом, який є постачальником і продає газ. Нараз ці два суб’єкти розділені лише юридично — така зв’язка часто веде до зловживань і не дає можливості з’явитися альтернативним постачальникам.

Є кілька умов, за яких може з’явитися конкуренція на ринку домогосподарств:

  • забезпечення повного обліку газу
  • монетизація субсидій
  • зняття цінового регулювання, щоби з’явилися комерційні стимули новим компаніям приходити на цей ринок
  • збільшення власного видобутку.

Що можна зробити на місцевому рівні, щоби допомогти реформі, яка все ще триває?

Найперше — це питання споживачів, виконання всіма суб’єктами ринку правил постачання, кодексів, які мають гарантувати право споживача на вибір постачальника, на якість товару, на відповідний сервіс і обслуговування.

Говорячи про самі облгази, мова йде про виконання ними інвестиційних програм. Ми на своєму рівні отримуємо багато документів від регулятора, але проаналізувати весь масив інформації складно. Наприклад, питання встановлення лічильників можна вирішувати на місцевому рівні більш ефективно і, мені здається, це логічно, оскільки часто мережі є власністю або держави, або комунальної установи і експлуатація газорозподільних мереж це також інтерес громади, яка ними на 95% володіє.

Слід говорити не тільки про юридичне розділення облгазів і газзбутів, а і про функціональне, щоби у них були максимально розділені фінансові системи, системи управління, роботи з базами даних. Інакше це створює конкурентні переваги для монополіста, яким вони залишаються наразі.

Говорячи про захист вразливих споживачів, маємо говорити про ефективну систему надання і обрахунку субсидій, коли реєстр субсидіантів можна перевірити, «виловити» і викреслити звідти мертві душі або людей, які подали неправдиву інформацію.

Найменше всього можливостей впливати на місцях — на сферу безпеки постачання газу. Тут мова йде лише про відслідковування роботи газових мереж і негайне інформування відповідних структур, операторів ГТС, Міністерства енергетики про ситуації, які можуть загрожувати безпеці.

Світлана Голікова, директорка компанії «Трансенергоконсалтинг» про реформи ринку електроенергії:

Світлана Голікова. Фото: Expert4.media

Ринок електроенергії, завдяки прийняттю цього року нового закону, почне працювати інакше для бізнесу з 2019 року, а для побутових споживачів — з 2020. Зараз діє модель єдиного продавця, коли вся електрична енергія, виготовлена на станціях, продається в пул, ціна змішується і регулятор встановлює кінцеву вартість, як для монополій, так і для суміжних ринків, включаючи споживачів.

Ми впроваджуємо зараз так званий Третій енергетичний пакет у рамках Асоціації, який передбачає, що буде задіяна європейська модель. Згідно з ним, для бізнесу замість однієї ціни, яку всі критикують і на яку дуже сильно впливає регулятор, буде ціна за прямими договорами між ним і саме виробником. Це довгострокові контакти — мінімум на рік. Також діятиме щоденний ринок — левова частина газу у всьому світі докупається саме на цьому технологічному біржовому ринку. Крім того, буде ринок балансування, який передбачає докуповування «балансів».

Читайте також: Новий закон про ринок електроенергії: кому, скільки і за що будемо платити (інтерв’ю)

Завдяки новому закону, з’явиться новий вид діяльності —трейдерство (трейдером може бути будь-який суб’єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії, виключно з метою її перепродажу, крім продажу кінцевому споживачу, — авт.ред.). Такі компанії зможуть вільно торгувати, включаючи і експорт, а споживачі, як бізнес, так і побутові, згодом зможуть обирати собі постачальника. Крім того, вони зможуть самі стати виробниками, перш за все, зеленої енергії. Споживач матиме дуалізм: зможе і виробляти, і купувати електричну енергію.

Буде створений такий інститут як енергетичний омбудсмен — для захисту побутових споживачів.

Пільги вразливих споживачів, яких в Україні майже 2 млн в електроенергетиці, мають бути збережені у повному чи частковому обсязі, але для них буде обраний постачальник універсальної послуги, коли буде розділено обленерго на передачу і на постачання. Гарантований постачальник, який мав би постачати саме вразливим споживачам електричну енергію, має, починаючи з 2020 року, обиратися на тендерних умовах. Їх визначає Кабінет міністрів. Але тут важлива роль громадськості: чи можливо створити нового постачальника, місцевого, який би це робив? Про це варто питати у людей.

Тетяна Бойко, координаторка житлових програм громадянської мережі «ОПОРА» про втілення пакету реформ з підвищення енергоефективності:

Тетяна Бойко. Фото: Главком

Енергоефективність регулюють три основні директиви, які мають сприяти більш раціональному використанню енергетичних ресурсів. Енергоємність українського ВВП втричі вища, ніж у сусідній Польщі, і це наш величезний виклик, але і перевага, бо є куди рости, є потенціал. Якщо ми подивимося тільки на газ, то побачимо, що з 2014 року з об’єктивних причин, того, що люди і бізнес почали більше ефективно використовувати ресурси, ми мали позитивну тенденцію у скороченні обсягів споживання. А протягом останнього року ми бачимо невелике підвищення щодо споживання газу і тепла.

Якщо взяти нашу найбільш проблемну сферу — теплопостачання — за яку безпосередньо відповідає місто, то, на жаль, протягом минулого сезону позитивної тенденції не спостерігалося. Можна сказати, що у нас велика кількість субсидіантів, тому ті, хто отримує пільги, не зацікавлені у раціональному споживанні тепла.

Але це чи не єдина сфера з моніторингу, в якій Україна повністю виконала свої зобов’язання перед ЄС, принаймні, на рівні парламенту. Було прийнято енергоефективний пакет законів, основним завданням якого є реалізація тих функцій, які є у директиві ЄС: забезпечення повного комерційного обліку, енергетичної стратифікації будівель (з особливим наголосом на адміністративних) і створення фінансових інструментів для стимулювання населення до енергоефективності. Але для того, щоби забезпечити повну реалізацію, потрібно прийняти додаткові підзаконні акти: до питання ЖКГ — близько 20, до енергетичної ефективності будівель — 8 тощо. Це все національний рівень.

Читайте також: Вийти з тіні: скільки мешканців Львівщини на заробітках або зайняті у «тіньовій» економіці

В умовах, які є, можна впливати і на місцях. Наприклад, у Києві, діє програма зі встановлення лічильників для малозабезпечених категорій населення. Друге — енергетична стратифікація будівель. Запровадження системи енергетичного менеджменту повністю залежить від місцевої влади і  громади. Третє — фінансові інструменти для підтримки енергоефективних заходів. В Україні діє наразі одна державна програма «Теплі кредити», але є і місцеві програми підтримки енергоефективності. У Львові діє компенсація частини тіла кредиту або відсотків, власне, з цього регіону практика розповсюдилася на Україну.

Зоряна Козак, старша аналіткиня РАЦ «Суспільство і довкілля»:

Зоряна Козак. Фото: Ukraine crisis media center

В екологічній складовій робота зараз зосереджена тільки на адаптації екологічного законодавства України до вимог директиви. У нас вчергове змінений план заходів, ми не бачимо результатів виконання попередніх планів, не маємо реального доступу до нового плану заходів щодо імплементації угоди. Попередні плани показували мізерне залучення органів місцевої влади, зокрема, облдержадміністрацій, до імплементації плану заходів. При цьому, законодавство чітко окреслює місцеву складову, тому що в багатьох реформах, які зачіпають охорону довкілля, безпосередні повноваження, функції, зобов’язання покладаються на органи місцевого самоврядування та ОДА.

Їх залучення лежить у двох площинах: горизонтальній та секторальній. У першому випадку воно спрямоване на покращення довкілля і включення екологічної складової в інші галузеві політики, а у другому — це питання створення спеціальних природоохоронних територій тощо.

Тарас Ткачук, експерт групи «Нафта» з нафтових питань про необхідні реформи у нафтовій сфері:

Тарас Ткачук. Фото: Громадське радіо

У нафтовій сфері Україна має імплементувати три директиви і дві статті Угоди про Асоціацію. Які повноваження є у місцевих органів влади, відповідно до законодавства? Згідно з Кодексом про надра — це надання у користування і розробки родовищ та погодження надання місцевого і загальнодержавного значення. Від місцевих органів влади та громад залежить, чи буде компанія видобувати ресурси (газ, нафту або газовий конденсат) на цій території, відтак вони мають якісно обирати компанії, які будуть це робити: чи буде ця компанія допомагати громадам, чи буде створювати якісь інфраструктурні проекти, робочі місця тощо.

Читайте також: Директорка департаменту АПК про перспективи львівських аграріїв, інвестиції та ринок землі

Власне, визначати компанію, яка буде працювати, це зобов’язання органів місцевої влади, а завдання місцевих громад — чітко це контролювати.

З наступного року, відповідно до нового бюджетного кодексу, місцеві бюджети будуть отримувати відсотки від рентної плати: 2% — обласні бюджети, 2% — районні і 1% — бюджети ОМС. У разі, якщо видобуток відбувається на території ОТГ, бюджети отримуватимуть 3% від рентної плати. Органи влади напряму зацікавлені у тому, щоби компанії працювали на їх територіях і приносили їм доходи, які можуть спрямовуватися на інфраструктурні проекти, які б покращували життя громад, які там проживають.

Натомість громади можуть вимагати від учасників ринку, в першу чергу, дані щодо роздрібних цін на нафтопродукти, які продаються, марок бензину і палива, які реалізовують, і вмісту у них біологічних добавок. Важливо контролювати облік продажу нафтопродуктів.

Здається, що контроль за видобутком нафти дуже далекий і залежить від центральної влади, але насправді усі ми користуємося бензином (чи то власники авто, чи ті, хто їздять громадським транспортом).

Андрій Панін, ключовий експерт групи «Бізнес-клімат» про забезпечення належного бізнес-клімату регіону:

Ілюстрація: Діловий регіон

Є два основних нормативно-правових акти, які регулюють бізнес-клімат в регіонах України. Перший — Закон про місцеве самоврядування. З 2013 по 2016 рік у ньому відбулися зміни, через що у селі з’явилися старости, а ОМС зараз можуть розпоряджатися природніми ресурсами, робити списки власності, яка є комунальною, підлягає приватизації чи ні, отримали право встановлювати екологічні норми. Крім того, їх зобов’язали створювати умови для залучення іноземних інвестицій.

Другий — Закон України про державну допомогу суб’єктам господарювання. Його прийняли ще у липні 2014 року, але, відповідно до перехідних положень, він повністю вступив у силу тільки цього року. Державна допомога — це вид державної допомоги як у грошовій формі (грант, дотації), так і негрошовій. Сьогодні існують 22 види державної допомоги суб’єктам господарювання. Суб’єктами господарювання є як державні, так і недержавні установи. Тобто бізнес і компанії буд-якої форми власності можуть звертатися до держави з проханням надати допомогу.

Виходячи з цього, органи місцевого самоврядування повинні зробити інвентаризацію всіх механізмів і повідомляти Антимонопольний комітет про ті випадки, коли вони хочуть надати допомогу, адже Антимонопольний комітет повинен контролювати тих, хто звернувся і тих, хто дає допомогу.

Портал державної допомоги запустять у 2018 році. На ньому всі бажаючі зможуть подивитися, яку допомогу надавали, кому, в який термін тощо.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: